Чарівна Полтавщина

Частина перша
Усю ніч лив дощ. Він немов зжалився над нами: почекав увечері, поки ми приберемо залишки вечері на вмостимося спати по наметах — одразу взявся за своє діло… І до ранку! Два намети з 4-х, що були в нас. Виявилися не спроможними довго утримувати воду, тому не було ще й сьомої години, я, Андрюха та Ваня, не в змозі більше спати в калюжі, почали по одному вилазити й розпалювати багаття прямо під краплями. Дякувати такому диву хімії, як сухе пальне, ми змогли зробити ватру, розвішали мокрі речі і зрозуміли, що не так вже воно усе й погано. Тобто, ми були зовсім не роздратовані :).


Потім, втомлені ми приготували смачну їжу, і відчули, що життя таки упевнено налагоджується!


Дослідження гаю та грунтівки поблизу дало досконало нам зрозуміти, що рипатися кудись зранку — божевілля. Треба чекати, коли, принаймні, у коліях дороги не буде стояти вода довгими калюжами. Тобто, ми потрапили у пастку, яка примусила нас вибитися з графіку серйозно й назавжди.Знову ж таки, ми не засумували, і посідали грати у карти у цього… ну у «цього самого»… хлопці в курсі :). Таким чином, ми виїхали замість 11 годин аж о половині на четверту дня… Дякувати долі, саме у цей день у нас а маршруті попереду було заплановано більше асфальту, аніж ґрунту.У Василе-Устимівці ми зупинились біля магазину, та побачили ось такий дивний велосипед, з не менш дивним сідлом і дівчинкою на ньому. Мда… це жорстокі реалії все ще убогого нашого села…


Дівчинка насправді виявилась дивною. У цьому ми переконались, коли від’їхали від магазину, вона погналася за Наталкою, потім не в силах наздогнати, через 200 метрів зупинилась, і відвісила услід щирого такого «ліктя» (це коли однією рукою енергійно показують, де тьотя доктор кров з вени бере :) ). Мабуть сотні кілометрів сільськими дорогами на такому сідлі наповнили дівчинку «суровою конкретикою». :)Сказати, що ми «місили гімна» було б неправдиво. М-так, трохи помісили такі невеличкі какашечки, та й годі :). Це результат правильної тактики — зачекати, поки підсохне, а потім їхати.


Далі шлях наш проліг через села Покрівське, Шкурпели, Холодівщина, і таким чином ми дістались до Більська, де навкруги багато укріплень (валів), що збудували наші предки Скіфи у VIII столітті до нашої ери. У нас була дуже цікава переправа через імпровізований місток над маленькою річечкою, спокійною та гарною.


Оскільки ми виїхали пізно, у Більську сонце вже сідало, тому ми вирішили потурбуватись спочатку про їжу на вечерю перед ночівлею. Ми заїхали до магазину неподалік, що був зроблений зі звичайної хати (у ньому навіть була вугільна піч). Там кумедна сільська дівчина, у якої боліли зуби, продала нам пива, горіхів, чіпсів та сухарів. Ми упевнились, що магазин працює до 23-ї години (тобто час скупитись у нас буде), пообіцяли дівчині повернутись і купити харчів на солідну суму, і поїхали на вали, щоб доторкнутись до цієї стародавньої історичної спадщини, та попити пива. На обіцянку дівчина відреагувала не дуже з радістю, і сказала, що «купуйте хоч на мільйон, але на мою платню це не вплине, бо вона фіксована». Ми посміхнулись та й поїхали собі.


Навіть неозброєним оком і не знаючи історії цих місць одразу помітно, що природа цих валів не сучасна, бо від них щось таке «випромінюється», якась давня історія. Валів дуже багато, вони простираються навкруги Більська, охоплюють територію понад 4000 гектарів, та іменуються стародавнім скіфським городищем Гелон.


Вали насправді дуже великі, висотою біля 10 метрів, можна уявити, скільки знадобилось людських зусиль, щоб перегорнути таку кількість землі. Із зовнішньої сторони укріплень є рви, які зазвичай заповнювались водою і ускладнювали ворогу проникнення у городище. У літературі пишеться, що поверх кожного вала була сформована площина, на якій могли розминутись два вози і вершник на коні, який здійснював дозор. Довгі 28 століть з тої пори давно «злизали» ці вали Гелона, скруглили дорогу на них, і зараз вони мають вузеньку вершину, але все ще залишаються величезними, та викликають повагу. Полтавський пивзавод, що пару років тому був викуплений «Сарматом», випускає особливе пиво під назвою «Гелон»… Але, нажаль, нам вдалося купити лише «Чернігівське» у банках.


Ми рушили назад до магазину валами.


Коли ми приїхали до магазину, він був зачинений, не дивлячись на усі домовленості. На дверях була об’ява, на котрій ми написали дівчині «Послання від голодних велосипедистів» :). На оригінальній фотографії при збільшенні чітко видно текст, але тут мені доведеться його надрукувати.


«Приїздили голодні велосипедисти (ті, що обіцяли) — купляти багато харчів (гривень на 70-80)… Поцілували замок (він такий не чутливий і холодний — бревно). Пішли грабувати усі крамниці у Більську. Це все на Вашій совісті!Зповагою, ГВ /Голодні Велосипедисти/.»Ми посміялись, та задоволені поїхали шукати інші магазини. На щастя, це було не важко. А купили ми на 140 грн., так що у «Посланні від голодних велосипедистів» ми ще й помилились. :)Вибивання з графіку брало своє, тому ми змінили маршрут, та поїхали до Котельви, щоб знайти відпочинок біля Ворскли. А повинні були ночувати у Михайлівці, це майже біля Опішного. Ми спустились з серпантину (з крутого берега стародавньої Ворскли), який додав адреналіну в наш коктейль вражень, потім ми швидко знайшли чудове місце для стоянки, купались у Ворсклі, на піщаному дні, і у нас була чудова вечеря, де ми пили медовуху 35 обертів, яку з моєї легкої руки стали називати «чемергес». :)


Далі буде, не перемикайте!

Частина третя, остання