Осень, когда Крым был общим

Prev.          Next

День 4. 02.11.2013. Субота.

Піднялися о 5.10. Красиво було навіть задовго до появи сонця. Власне, подібне задоволення вже отримував на рік раніше. Та пам'ять це така справа, освіжити і ще раз насолодитися змінами освітленості неба та моря на світанку ніколи не завадить. 

Світанок на Кокія-Кая

8.50. Старт. Знову відпускаю хлопців вперед, хвилин на 10. Але швидко їх наганяю на початку підйому. Опинившись за огорожею, далі поїхали вздовж сітки по хр.Біллер. Якось не радує цей «великий загін» зовсім. Добре хоч ми потрапили сюди, коли він не був дороблений і місцями можна познімати хоч частину панорам без його явної присутності. 

Рухаемося вздовж "загону".

Хтось не втримався та прокоментував.

Так доїхали до військової частини із ракетним комплексом "Утес" (об'єкт «Сотка», 2й дивізіон). Якось спокійно навіть заїхали на стоянку з вантажівками і кунгами в/ч поруч з вежею мобільного зв'язку - немає нікого зовсім. Спробували знайти засіб пробратися крізь паркан з колючим дротом у кілька рядів... Нажаль, єдина можливість - це спускатися на траверсну стежину "середньої полиці", а наскільки знаю, там чиста пішохідка. Нам з навантаженими велосипедами спробувати то можна, але краще не треба - у Світлани з Саничем увечері потяг, їм важливо не застрягнути.

Хр.Біллер.

Не хочу казати що останній, хай буде крайній погляд на Кокія-Кая.

Спустилися трохи нижче, до зони з пусковими де зустрівся караул. Спробували у військових дізнатися про можливість пробратися за межі частини. Але, солдатики мало не посміялися над нами - це заборонено і взагалі «покиньте межі частини». Попросили зачекати, перевірили у нас наявність паспортів і, попередивши по внутрішньому зв'язку по 4х велосипедистів, відправили нас униз по дорозі. Без питань проскочивши житлову зону частини нижче по схилу, покотили далі в с.Резервне. Навіть лячно, як закінчилася ця пригода зараз, коли Крим вже "не вільний".

Світлана з Саничем залишають нас аби встигнути на свій потяг.

10.25-10.40 Розділяемося у селищі Резервне. Світлана з Саничем їдуть у Севастополь через Сапун-Гору на свій потяг, на який заздалегідь узяли квітки. Ми ж з Валерою повертаємося на запланований трек по урвищах, сподіваємося завтра нам вдасться узяти квітки.

Фото від Світлани та Санича на останньому відрізку подорожі

Фото від Світлани та Санича на останньому відрізку подорожі

Фото від Світлани та Санича на останньому відрізку подорожі

Фото від Світлани та Санича на останньому відрізку подорожі

Фото від Світлани та Санича на останньому відрізку подорожі

Менше ніж за годину добираємося до оглядових на перемичці над джерелом Аязьма-Чокрак. Вниз з завантаженими велосипедами звичайно не пішли. Хоча і вгору від перемички штовхати ровери було не легко. Хоча там не так і багато, та й далі можна було вже і їхати. А види були казковими, шкода до цього моменту фотоапарати розрядилися, і знімати доводилося на телефон, який не передасть тієї краси осінньої Аязьми та моря.

Трохи заплутавши та набрав лишку висоти, вибралися на асфальтову дорогу, що веде від с.Оборонного до 1-го дивізіону «Сотки». Эх, шкода не вийшло вмовити поїхати від Резервного з нами Санича зі Світланою. Вони цілком встигали прийняти участь з нами в цьому етапі, а потім виїхати в Севастополь через Оборонне. Гаразд, піднялися по асфальту до пограбованим залишкам «Сотки». Завели велосипеди в бічній тунель і далі гуляли підземними просторими галереями без них.

Залишки "Сотки"

Бічній тунель "Сотки"

Бронедверцята.  Свастику помітили вже коли переглядали фото. 

Головна брама "Сотки".

Вражаючі роботи проводилися при побудові "Сотки". Незважаючи на всі розруху після видобувачів метала, підземна цитадель вражає уяву своїм потенціалом. Чого варто тільки високі броньовані двері в майже півметра товщини, просторі зали зберігання та заправки ракет .... Ех, як же ж шкода, що у нас не було нормальної фото-техніки ... Та й то, що Світлана з Саничем це пропустили, теж шкода. 

Зона старту ракет.

Від залишків «Сотки" не далеко було вже до вершини г.Аскети. Сонечко, теплінь, і не віриться що вже листопад. Погулявши по вершині, спустилися в один з брустверів форту «Південна Балаклава», де спокійно пообідали.

На Аскеті.

Залишки частини форту «Південна Балаклава»

Аязьма

Спускаемося до Балаклави.

15.00-16.00. Музей бази підводних човнів. Я був тут рік тому - залишився дивитися за велосипедами, а Валера пішов на екскурсію. Маючи багато вільного часу змастив ланцюг, підкачав колеса, несподівано знайшов кілька спиць, що вільно теліпаються, що призвело у повний ... «захват». Як же ж колесо тримало навантаження !? Підтягнув спиці, перевірив інші вузли ровера ... загалом, поки Валера гуляв, у мене було чим зайнятися, навіть покуняти трохи встиг.

Військові катери України у Балаклаві ще спокійно стояли і нікому не заважали.

Після чотирьох знову сонце, здавалося, мало не з зеніту стрімко полетіло за горизонт. Спритно заскочили в супермаркет в Балаклаві, і покрутили в підйом по трасі. На Флотське повертали вже в ранніх сутінках. На Каранському плато навіть довелося включати ліхтарі.

17.30. Фініш на батареї №21. З настанням сутінків здійнявся сильний вітер, по небу полетіли похмурі хмари, навіть мжичка трохи капала. Через що намет встановили під самою бетонною стіною бруствера батареї. Хоча ніби ми перебували в поглибленні, але вітер сильно теліпав намет і довелося його старанно зміцнювати мотузками. Хоча через якийсь час стало тихіше. Спокійно готували вечерю, періодично забігаючи на кручю подивитися на нічне море, що губилося десь внизу, та освітлені вулиці Балаклави.

День 5. 03.11.2013. Неділя.

Ранок прийшов з щільною ковдрою хмар, то ж розмаїття кольорів світанку не дочекалися, хоча й шкода, місце для спостереження тут було б добре . Ще виявив пусте переднє колесо, потім знайшов у ньому шип шипшини, недогледів десь вчора. Ще біля музею в Балаклаві підкачував колеса, підозрюючи прокол, але начебто тримало.

Море восени.

Замість світанку небо подарувало блукаючі стовпи сонячних променів крізь хмари, що красиво підсвічували море.

Панорама Аязьми з батареї №21

8.20. Поїхали від батареї №21 вздовж кручі Фіоленту у напрямку монастирю. Через 1-2км, залишивши велосипеди, побігли пішки до стартового трампліну для стрибунів з мотузкою. У порівнянні з зимою, коли тут був минулого разу, платформу зміцнили, хоча природно, крім платформи тут нічого немає. Та й все мотузки тарзанки стрибунці забрали з собою після «польотів». Далі повів Валеру мимо в/ч і дач на висоту Гірську.

9.45. Висота Гірська, нормально, хтось не так давно біля памя'тника прибирав - молодці, що стежать. Оглянувши сірі околиці і згадавши, як тут було гарно у травні, поїхали далі донизу по швидкісному спуску крізь Севастополь. Маршрутки, перехрестя і світлофори помітно затримували. Після грунтів летіти асфальтовим спуском особливе задоволення. ;)

10.10-10.25. Приїхали до вокзалу якраз перед відправленням електрички, але є ще одна трохи пізніше. В касах купили квиток на російський потяг з Сімферополя. Квитків з Севастополя немає зовсім. Після поїхали до моря. А Санич зі Світланою виїхали на день раніше, оскільки боялися не знайти вже в Криму зворотні. Але їм треба було гарантовано бути в понеділок на роботі, тому брали ті квітки, що мали можливість дістати в Харкові перед від'їздом. Як зручно, коли можна відпроситися з роботи простим дзвінком до начальства.

Фіолент

Зупинилися на набережній у знака про наплавний міст. Зазвичай тут нікого, але сьогодні якийсь спортивний захід в спортзалі по сусідству і до моря спускаються матусі з дітьми - я не зважився лізти до воду в негліже (плавки якось в цю поїздку не взяв). Довелося просто поплескати та обмитися по пояс, зайшовши у воду по коліна. А Валера піймав момент, коли нікого не було, і все-таки скупався. Нажаль, в цей час я вже охолов і знову стрибати в прохолодну воду не схотілося.

Повернулися до вокзалу, по дорозі купивши щось з їжі на обід. Хоча сирок Валера до електрички так і не довіз, десь загубив.

Старт для стрибків з "великої тарзанки"

11.40. В блокноті записав: «Прощавай Севастополь». Хоча в світлі подій 14-го року в звіт вставлю: "До побачення!"

13.40-15.30. Знову вокзал Сімферополя. Купували продукти у потяг і вантажилися. Похід закінчено. До речі російські нові плацкартні вагони виявилися дуже не зручні для завантаження велосипедів - торці багажних полиць з боку проходу закриті стрічками ДСП, які не дають як завжди завантажити багато байків. Доводилося запихати велосипед у проміжок між полиць, потім розгортаючи в «звичне положення». І другий велосипед вже не ліз, тому що просвіт між полицями частково займав перший байк. Ось така особливість нових плацкартних російських вагонів. У нас ще й були бокові місця, не відразу вийшло свої велосипеди прилаштувати - в більшій частині «плацкартних купе» не хотіли давати нам можливість закинути до них наші велосипеди.

Але, абияк завантажилися, і покотили з теплого й спокійного Криму ... не знаючи ще, що це ... крайня поїздка, в сонячний півострів, де абсолютно не виникало питання який в тебе паспорт, що везеш та й кому цей шматок землі належить. :(

Prev.         Next