Чарівна Житомирщина

Наша маленька подорож до південно-західної Житомирщини. Спочатку потягом до Києва, далі приміською Рівненською електричкою до станції Печанівка. Електричка підвищеного комфорту, тож жодних проблем з розміщенням веломашин не було — є великий непрацюючий тамбур. Далі роверами на південь до Нової Чорториї, це приблизно 12 кілометрів. Ось стисла інформація про це село на сайті Пустиннікової Ірини. Одразу хочу попередити, що там деяка інформація може не співпадати з дійсністю, але більш компетентних джерел в мене, нажаль, нема.

Наша першорядна мета — побачити бабусю моєї дружини, яка живе в цьому селі. А ось другорядна мета нашої подорожі — Новочорторийський маєток, за версією Пустиннікової — Оржевських, або — як каже бабуся — Гадомських. Як воно є насправді — хтозна. Починається маєток з брами, далі великий парк (до речі, всі фото при натисканні дають більш великий розмір).

Зараз у приміщенні садиби розташований ветеринарний технікум. Будинок на фото — колишнє помешкання сторожа при садибі, він розташований одразу за брамою. В радянські часи будинок віддали працівникам технікуму. Дідусь дружини робив викладачем у цьому технікумі і мешкав тут з родиною декілька років. Зараз тут щось на ктшалт мисливського будиночка.

Ось сама садиба.  Нажаль я не мав можливості зробити фото її цілком —заважали розташовані поруч дерева. Далі ми потрапили у середину приміщення.

Взагалі-то маєток збудований на початку 19-го сторіччя, але сильно перебудовувався на початку 20-го. З`явився другий поверх, перемінився інтер`єр. Всі внутрішні оздоби, які збереглися, належать до стилю модерн.

Перший поверх. Два великих дзеркала, мармурові сходи, металевий дракон. Є така байка, що до пащеки дракона був підведений газ і інколи дракон вогнедихав. Хтозна, чи правда, але отвір в пащеці є :)

Над центральними сходами на другий поверх розташований великий вітраж. За легендою одна з жінок — сама пані Гадомська, хазяйка. Роздивитися уважно нема можливості — досить високо, бачу лише, що розбиті частини полагоджені пофарбованим склом, а не вітражним. Ну це зрозуміло, відкіля у селі вітражне скло. Молодці, що хоч так.

Ще кілька невеличких вітражів прикрашають деякі аудиторії.

Підлога в садибі облицьована плиткою. Дуже якісна, як на мене, бо досі ціла, лише де-не-де витерта.

З другого поверха до лівого крила — гвинтові дерев'яні сходи, прикрашені металевими візерунками.

Ліве крило садиби. Круглі вікна та арки.

Це вже праве крило будівлі. Сходи нагору — до башти, в якій, скоріш за все, були кімнати прислуги. Сходи долу — до першого поверха правого крила. Посередині велика кімната з залишками овальної ліпнини на стелі, зараз розділена навпіл фальш-стіною. Ще деякі залишки модернової ліпнини є в центральній частині садиби.

Сходи до башти.

Що можна побачити з башти.

На першому поверсі потрапили до аудиторії, яку зараз ремонтують. Усілякі колби з органікою, гіпси та таке інше.

«Здається, істина десь поруч, агенте Малдер...»

Зворотня частина будівлі. Як на мене, більш цікава, аніж фронтальна.

Взагалі природа Полісся відрізняється від Слобожанщини. Величезна кількість річок напитують землю вологою так, що у травні Житомирщина схожа на величезну леваду. Дерева, кущі і трави ростуть буйно, наче в тропіках, птахи волають так, що у вухах закладає, побачити вісім лелек за один раз зовсім не чудо, хрущів і равликів не перерахувати. На фото — гнізда граків.

Хрущ.

Жирненький равлик.

Фамільна церква Гадомських (чи Оржевських) на території парку, поруч з садибою.

На краю парку збереглися старі оселі. Раніше у них мешкала челядь. За синенькою огорожею бабусін будинок.

Тут, здається, була конюшня. Арки замуровані, але схоже, що колись там стояли екипажі. Такий собі гараж :)

Всі двори у тих краях огорожені штакетником. Ніяких двометрових шиферних та металевих парканів, до яких ми звикли.

В середині парку є декоративний ставок зі штучним острівцем посередині. На острів веде горбатий місток. Раніше там була альтанка та величезний дуб, зараз, нажаль, ні того ні іншого нема.

Якщо цікаво — читайте другу сторінку.