Каждый жрёт свой бутерброд

Prev.         Next

День 5. 1.09.2013. Неділя.

Через комарів/москітів нормально так і не виспався. Вчора вже було зрозуміло, що в килимку десь маленька дірка - але в фінішували пізно й не схотілося її шукати в темряві де саме спускає. Тому вночі доводилося періодично піддувати «самонадувайку». Ще й увечері здавалося, що холодніше не буде, полінувався діставати спальник - завалився спати просто в термобілизна, ан ні, ближче до ранку було вже зябковато, але як раз "упирі" вгамувалися - вставати і з ліхтариком діставати спальник з сумки було ліньки. Зате з першими відсвітами зорі виліз з під намету та й, поки грілася вода на каву, сидів, насолоджувався плавними зміни освітлення неба. Потім спостерігав як промені сонця під гострими кутами пронизували низькі хмари. Потім ... загалом, світанок першого дня осені був дивовижним і дуже красивим. Добре, що я його не пропустив.

Миттєвості світанку

О дев'ятій - старт. Проскочили назад селище та звернули у балку в бік мису Товстий. Трохи далі почався вже крутий зліт, що виводить з балки. А там вже було не далеко до вершини Касал-Кішла. Тут вітер був такої сили, що здув не міцно встановлений ровер біля тріангулятор-труби. Якось було дивно, що яскраво світить сонце, але якось зовсім від цього й не спекотно. Зробили кілька фото і покотили по гребеню в бік Прибережного.

Через деякий час спустилися с хребта до узбережжя. Унизу ж довелося обходити паркан вздовж елінгів по колючках - проходу до моря немає. Але якраз тут сподівався знайти тихе місце для останньої ночівлі. Нажаль, берег активно забудовується, та біля новобудов старанно огороджують підходи до «особистих пляжів». А тут ще й природа допомогла забудовникам, організувавши їм круте урвище, що обмежує пляж до мису Кузгун. Единий прохід на цей пляж з боку Прибережного перекрили елінги і паркан з колючого дроту. Ми біля воріт ще питали, де можна набрати прісної води - у відповідь отримали тільки обіцянку спустити собак. Ось такі «милі і добрі люди» зустрічаються на узбережжі Криму.

Так як рух уздовж узбережжя перекрито новобудовами та територією військової частини, їдемо вглиб півострова по кружної дорозі. Але натрапили на зарості здичавілого винограду з вкрапленням малини - от і можливість смачно та корисно поправити водний баланс. Звернув увагу, що я за звичкою просто висмоктував сік з грон, а Артем відщипував по окремій ягідці. Наситившись, поїхали далі. 

Об'їхавши в/ч дісталися до дороги, що далі йде уздовж галасливого пляжу. По дорозі заскочили у фірмовий магазин при заводі Сонячної Долини, де прикупили прісної води, так як поруч джерел не пам'ятав. Ну я ще собі прикупив трохи вина нарозлив, сухі вина у Сонячної Долини доволі не погані навіть не у скляній тарі... та й дешево було... до 2014-го... :/

В кінці Приморського, переваливши через локальний міні-хребет, добралися на спокійний і практично порожній пляж Чалка. Принаймні, найближчі сусіди знаходяться більш ніж в 100м, та й то тільки з одного боку, що зовсім не напружувало. Штиль, сонечко - лагідне, море не глибоке та прозоре, дно з пісочком та смужками лавових викидів. Було дуже цікаво поплавати тут з маскою, спостерігаючи за життям підводного світу та грою світла на різнобарв'ї дна. Добре в загальному тут провели час.

Насолодившись, поїхали далі. Хоча й довелося трохи повернутись назад, та піднятися вище, аби об'їхати широкий яр, що виходить до пляжу Чалка. А там вже спуск в наступний яр-долину з залишками «кіномістечка». В якому навіть не зупинилися, бо декорація зовсім обшарпалися, та й в затінках стояли намети відпочиваючих - навіщо їх турбувати. Зразу почали дертися за стрімчак від кіномістечка до соснових посадок на локальному гребені. У мене вийшло закинути ровер та поклажу однієї ходкою. Артема ж крутизна схилу змусила заносити велосипед та баул окремо. Навіть упрів на підїомі, хоча сьогодні погода зовсім і не спекотна ніби. У тих, хто стоїть в сосняку спитав, чи є прохід від них зразу до підніжжя Ечкі-Дагу. Не хотілося знову скидати висоту в черговий глибокий яр, з якого чекав такий же крутий і сипучий підйом. Начебто народ бігає навпростець, і дорога туди йде - вирішено, спробуємо проїхати через верхів'я балок. Замість спуску назад до пляжум - їдемо вгору в бік Ечкі-Дага.

Витратили більше ніж півтори година, та довелося повертатися. Виявилося, що дорога довела до краю вузького яру (ніби це Ювез-Агач) з крутими сипучими схилами. Спробувавши без нічого спустився по осипам, мало не покотився донизу. А з велосипедами у руках - це була 100% вірогідність закінчити тут похід. Яр взагалі то пройти можна, але спускатися / підніматися по його схилах треба на всіх 4х - велосипедистам тут шлях замовлений.

Довелося повертатися до сосняку над кіномістечком. Далі спустилися в яр, який намагалися обійти, пройшли першу ділянку зльоту і тут Артема на своєму велосипеді виявляє прокол. Раз випала така можливість, залишаю Артема з велосипедами міняти камеру і швидко тікаю на пляж, зайнятий наметами нудистів. Зручно - плавки значить сушити потреба відпадає. ;)

На початку четвертої години вибралися на плато під Єчкі-Дагом. Після ще трохи набору висоти, але вже в сідлі і ось нарешті добираємося до відвороту до зони Лісей бухти з базарчиком. Звернули та покотилися уздовж плато, а там знову крутий спуск в черговий яр по сипучої дорозі. Надалі запам'ятайте, що Лисяча бухта схожа на лабіринт з 1000 і одного яру. Дивлячись на карту, і не побачиш, як важко тут буде по цих промоїнах тягатися. З вантажем тут їздити не найкраща ідея.... або, закладайте більше часу.

Доїхавши до базару на узбережжі, купили кавун та відійшли на пляж, де «ягідку» ї ухоркали. Такий собі другий обід. Але вже недалеко до вечора, знову набігли хмари та з'явився вітер, що підняв хвилі і скаламутив воду. Купання тут було вже просто засобом позбутися шару пилу та поту на шкірі, а зовсім не те насолода, яку отримували на пляжі Чалка. Підкріпившись, покотили вздовж ставків-відстійників по дорозі, що виводить з бухти.

Біля шостої години виїхали на асфальт дороги Шебетовка-Приморське. Здзвонився з господинею, у якої стояли в 2007м. У неї вільно і вона нас прийме. Відмінно, покотилися до фінальної точки в Щебетовці.

Приїхавши до господині, виявили, що в неї зараз зовсім нікого, так що у нас ще була можливість вибрати в якому з трьох номерів зупинитися. Ціни за постій все також бюджетні. Так що закинули речі, сходили з останніми променями сонця на базар, що згортався вже, та й по магазинах.

Душ, вечеря, та й спати в звичайних ліжках. Хоча тут головне, що не треба ділити сон з усякими "кровожерливими тварюками".

День 6. 2.09.2013. Понеділок.

Вранці піднялися пізно, без поспіху поснідали, зібралися, та й покотили на море в Курортному. Півдня валялися на пляжі, а потім, коли зібралися з'їздити до Феодосії за квитками ...  тільки-тільки піднялися на перевал перед Коктебелем ... якось різко набігли хмари ... Артем передумав, а я спустився в Коктебель і вже навіть почав підйом на перевал під горою Клементьєва, як відчутно запахло дощем ... Зупинився, подумав, нагадав собі, що у Феодосії відпочиває мама, яка може мені взяти квиток на потяг - можна ж не їхати, тому повернув назад. 

Ось тепер справжній "матрац"

А дощ того дня в Щебетовку так і не прийшов. Зате ми встигли простирати частину речей, я знайшов дірку на «самонадувайці», яку швидко заклеїв ... Загалом, день якось непомітно раптом і закінчився. Як сонце село, відразу стало зимно і прохолодно, що відбило всяке бажання їхати на узбережжі поплавати в «морі, що можливо світиться». Вирішили зрушити це на наступний вечір.

День 7. 3.09.2013. Вівторок.

Зрозумівши, що в першу половину дня погода ще більш-менш, вирішили перенести море наостанок. Вранці швидко поснідали і по коням. Вперед у гори, хоча з початку треба ще вибратися з виноградників. Перші зустрінуті виноградники виявилися вже зібраними, але далі ми таки знайшли місце, де ще можна було «попастися».

Десь за годину піднялися до т/с "Водяна балка". А озеро то сухе! Та води у нас було вдосталь, тому не стали шукати джерела і перевіряти якість води. Продовжили підйом. Хоча далі рухалися переважно пішки. Підйом був звичайним штовханням велосипеда через ліс без жодних кравидів на навколишні схили.

Набравши більшість висоти головного стирчака на хребет зробили привал. Тут віддали першу жертву - Артем загубив затиск окулярів.

А травні тут знову розквітнуть піони

Нарешті вибралися на седловину хребта. Залишивши ровери, бігали на оглядові в бік Сандик-Кая. На саму вершину вже не пішли, забігши тільки до локального голого пиптику за Курбан-Кая. Артем не захотів, а я далі не пішов, щоб був привід сюди ще повернутися. Хто ж знав, що через рік їздити у Крим стане зовсім складно та й... не так приемно, як було до 2014-го.... Якби знав - то на вершину точно піднявся! ;)

Цікаво, багато буде тих, кто зможе вказати назви верхівок на ціх панорамах!? ;)

Повернулися до велосипедів, та поїхали далі пологим хребтом з відворотами на локальні вершини, на які іноді навіть заїжджали подивитися краєвиди.

Скоро доїхали до роздоріжжя вже майже на хребті Туар-Алан, де вирішувалося, як сьогодні ми будемо їхати. Запропонував Артему два варіанти: через Джади-Кая або, не заїжджаючи на "Лісову глушину", спуститися по балці Мухаль-Узень до ур. Високе. З урахуванням наповзають хмар, вибрали більш короткий варіант через Джади-Кая.

Ще якийсь час набирали висоту, а потім перевалили хребет і почали спуск в бік Старого Криму. Спуск нормальний, але завалений гіллям та камінням ... Знову з'являються думки про двопідвіс на великих колесах.

Близько джерела Фундук-Бунару (прив'язка по карті, його і не бачили) нас накрив холодний осінній дощ. Дорога з глиною - колеса одразу ж забилися. Ще й одягнений спершу дощової комплект під мжичку швидко промок. Довелося додавати нормальний дощовик і їхати далі висушуючи нижній шар. Тут ще й багато розвилок ... Загалом, ця ділянка не для поганої погоди.

Зрештою, вискочили на край лісу до знайомих мені вже просторими ланами близько Старокримського водосховища. Дощ якраз став проходити, лякаючи тільки іноді короткими зарядами дрібної мжички. Згорнули і покотили до початку «Стежки Гріна» уздовж лісу. Я вже раз намагався виїхати на цю стежку «правильно», але тоді ми пішли занадто сильно в бік від "стежини Грина" . Цього разу також пізно згорнули з накатаній дороги набравши «зайвої висоти». Хоча тепер лишку взяли всього нічого та зате отримали цікавий технічний спуск на дно яру. Якщо переглянути трасу спуску заздалегідь, можна і поекстрималити, піднімаючись та спускаючись кілька разів. Справжнім даунхільщікам може й буде не цікаво, а от "прості любителі" отримають масу задоволення.

По «Стежині Гріна» спустилися в низовья Османова яру, де розташувалися в альтанці біля дороги на обід.

Далі незабаром виїхали на знайомий відрізок по 2012-му році. Тільки вибравшись до озера Армутлук не піднімати до однойменної т.с., а поїхали далі на схід до виноградників в просторій долині. Знайшовши прийнятних відворот, згорнули північніше до схилів г.Коклюк. Під нею, заправившись водою на джерелі, поїхали на вершину. Точніше пішли. ;)))

В черговий раз біля альтанки "Зорепад спогадів". Але тут матрасникі на машинах, чи коняках, або й на квадроциклах - що не радує. Так що особливо не затрималися. Короткий відпочинок для колін і покотили назад на спуск тепер в бік хребта Узун-Сирт. Уже й не скажу відразу, який раз проїжджаю цей відрізок, але все рівно тут гарно.

З перевалу під г.Клементьева відвожу Артема на грунтовку, якою піднімалися із Сергієм пару місяців тому в червні . Нехай тоді погода була приємнішою, зате тепер нам є можливість підкріпитися смачним виноградом, частину якого навіть беремо з собою додому. Нижче в яру доповнюємо раціон ожиною, тільки тут уже хтось добре попасся, залишивши нам зовсім небагато.

Спустилися на берег Тихої бухти. А вона сьогодні зовсім і не тиха: вітер, хвилі, каламуть. Купатися перехотілося. Розвернулася і покрутили в Коктебель.

На спуску до Щебетовки нас накрила злива, Артем затримався перечікувати, я ж полетів вниз, і, купивши диню, поїхав під дах до господині.... На море ввечері так знову і не потрапили. Холодно, сиро ... не захотілося їхати в ніч. Осінь потроху бере гору.

Злива наближаеться.

Фінал для вело-чоботів.

День 8. 4.09.2013. Середа.

Звичайний ранок - кожен поснідав своїм, зібралися, а далі спустилися на пляж під Карадагскою біостанцією, де не так сильно відчувався холодний північний вітер. Валялися, засмагали та купалися, принагідно підкріплюючись фруктами, роблячи фотографії дуже мінливого від освітлення Кара-Дага... 

Ближче до обіду мені валятися на пляжі набридло, вирішив поїхати покататися та знайти що перекусити. На додачу й зустрівся з знайомою, яка вже кілька років живе в Курортному. Вона вискочила з роботи на перерву, тому тільки трохи поспілкувалися та домовилися, що ввечері заїду в гості. Далі, в пошуках нормального приймання мобільного оператора спустився, на центральну набережну Курортного. Тут якраз мене щось стало помітно морозити та каламутити. Вирішивши не спокушати долю та повернувся до Щебетовки, де мене якось раптом зовсім здолала слабкість. По відчуттям різко підскочила температура ... До цих пор не знаю, що ж це було, може навіть тому проявилося отруєння від кавуна або дині. Хоча у Артура нічого подібного не спостерігалося. Або все-таки перегрівся на сонці, або позначається вчорашній холодний дощ ...Та в внаслідок, накотилася така слабкість, що важко було рукою поворухнути. До пізнього вечора провалявся в ліжку то загортаючись в кілька ковдр, то обливаючись потом. У проміжках, провалюючись в короткий сон.

Уже в темряві мене попустило, хоч вже не кидало з жару в мороз. Подзвонив, скасував призначену на вечір зустріч. Прийняв гарячий душ, щось перехопив на кухні і, загорнувшись у ковдру, провалився у вже спокійний сон. Адже спочатку на цей день були плани ще трохи покататися, розвідавши підніжжя хребта Тур-Алан. Не судилося.

День 9. 5.09.2013. Четверг.

Вранці все ще відчувався занепад сил, але все вже було веселіше. Сніданок, збори розкиданих речей. Прощання з господинею та висуваємося до Феодосії. В Підгірному згортаємо за останніми будинками та під'їжджаємо до джерела - а води так і нема, як і два місяці тому. Сподівався, що місцеві доб'ються в нового господаря землі, де розташований каптаж, щоб не перекривалася вода. Нажаль не добилися. :(

Від Підгорного повів Артема грунтовкою уздовж виноградників. Ну, як можна проїхати з сироїдом повз стиглого винограду. Тим більше якщо ще й сорти розрізняються. Але тут вже навіть я був згоден пригальмувати, і набрати винограду, хоча якраз у мене для нього місця для додадкового вантажу майже й не було - такий от мінус мінімалізму. Але щось набрати вийшло, хоча й значно менше ніж в Артема. Виноград тут був НУ ДУЖЕ (!!!) смачний.

Далі для різноманітності за виноградниками не став згортати на ліве відгалуження, яким вже їздив в 2010м, а поїхав правіше. Особливо тут в мапу не заглядав, але здавалося, відгалуження виведе безпосередньо до джерела Рикульского у Виноградному. Нажаль, не вгадав, грунтовка пішла ще правіше і вивела на трасу майже на «загривку» Тепе-Оба. Ну та й ладно, зараз зовсім не спекотно, води вдосталь, нам джерело було не дуже то й потрібно - згорнули вниз та бадьоро полетіли по асфальтовому спуску.

Так проводжала нас Тепе-Оба 

У Феодосії на набережній розділилися, я покотив провідати маму, що відпочивала тут вже другий тиждень, ну а Артем - знайомитися з Феодосією. Після обіду збираємося знову на вокзалі, пакуємо велосипеди, вантажимося ... До побачення спокійний вільний Крим, в вересні 2013-го ти був якось несподівано прохолодним, але це не завадило відчути твоє тепло та побачити нові чудові місця. Дуже, сподіваюся, що "руський Крим" стане історією, та сонячний півострів буде вільним та знову асоціюватися тільки з відпочинком, теплом та морем, а не з усілякими «милими чоловічками» або заборонами та митницями/кордонами.

Prev.         Next