Каждый жрёт свой бутерброд

Prev.         Next

День 3. 30.08.2013. П'ятниця

Вранці устав раніше, для того, аби насолодитися красотою світанку. Бувало й краще... але це вже хтось дуже балуваний ;)

Миттєвості світанку

9.15. Старт від пляжу, де ночували. Власне в тому, що у кожного свій сніданок, є і гарний момент. Ранкові клопоти практично не перетинаються, не треба підлаштовуватися під напарника, що прискорює загальний час зборів.

Через деякий час піднялися на перевал, далі вирішували їхати чи ні на грунти. Наважуємося і з'їжджаємо з асфальту. Далі пішов стирчак вздовж старого винограднику, який доволі швидко привів нас до зовсім різкого, саме конкретному, зльоту, де навіть з порожнім велосипедом йти буде важко - ухил дуже великий, ще й грунт під ногами сиплеться. Після цього зльоту дорога пішла вже більш похило, оминаючи верхівку траверсом з набором висоти так, що є можливість їхати.

Кревиди з Чурлу-Сирт

11.20. Вже без велосипедів, залишивши їх трохи нижче, піднімаємося на верхівку Чурлу-Сирт. Краєвиди відмінні, але в повітрі серпанок, що  замилює панорами, та ще з-за стіни головного хребта накочуються щільні хмари, що обіцяють скоро дощ. А також погляд на стирчак від Зеленогір'я в сторону Шелен, ще більше відбиває бажання сунутися туди з вантажем. Все, вирішуємо рухатися уздовж узбережжя не хребтом, а по дорозі. 

Причепився такий ось "заець" ;)

Менш ніж за годину вибралися на асфальт траси до Зеленогорья, по дорозі на мій велосипед прилаштувався неочікуваний попутчик - богомол. Кумедно, що зробивши його фото та збивши потім до землі, через деякий час знову помітив цього богомола на своїх валізах. Не хотів він нас полишати. А асфальті ж звертаємо вниз в сторону траси вздовж узбережжя, куди веде відмінний швидкісний спуск. Єдине, що затримує - поля зі стиглим виноградом з боків, де із задоволенням підкріплюємося.

Ближче до другої години купуємо у Морському смакоти на обід, та спускаємося на пляж, де їх і з'їли. Тут же нас вкрила смуга рясної зливи, яка зате швидко закінчився. Зі зливою помітно похолодшало, але як вона пішла, одразу стало тепло. Але те, що осінь вже поряд - це помітно. Скупалися, поїли і поїхали далі.

Краевиди з перевалу над с.Веселе.

Піднялися на перевал перед Веселим. Поруч ходять щільні дощові хмари, але нам вже не далеко залишилося. В селищі заправилися водою та черговими солодощами, фруктами та морозивом, після вже поїхали до моря.

16.45. 36км. Автотуристів на пляжі якось навіть багато, як звик бачити в цей час. Ну та й ладно, як завжди рухаємося до схилів Папая-Кая та розташовуємося. Наша звична точка зайнята, але знайшли не погану заміну ще вище. Далі якось повільно, без поспіху обживалися, купатися їздили тільки по одному разу. Хоча ніби як раз ближче до сутінків хмари розійшлися і було навіть затишно.

День 4. 31.08.2013. Субота.

Ніч минула ж знову неспокійно - під тент вільно залітали комарі, які не дають спокійно спати. Ех ... треба було запалити пластинку проти комах, але я їх не захопив в похід.

Вранці знову небо було затягнуте щільними хмарами, і ганяв холодний вітер, але потім якось розійшлося, з'явилося сонечко.

8.50. Швидко зібралися і поїхали від місця ночівлі. Спустилися до пляжу, скупалися, поніжилися й погрілися на сонці, та поїхали з пляжу. Добре бути на море. Хоча вода вже не така й приємна - через кілька хвилин плескання починаєш мерзнути та тягне на берег грітися.

Поїхали далі вздовж узбережжя під схили Караул-Оба. За "піонер-табором" згортаємо лівіше на роздоріжжі і йдемо вгору. Дивитися залишки фортеці Асандра Артем якось не захотів, а я там вже був не раз, тому до неї не зазирнули.

Спершу на підйомі йшли круті зльоти, потім більш полого, але не для нас з вантажем, а в мене ще й ззаду вузьке колесо на високому тиску. Знову починають відвідувати думки про двухподвіс 29. Тільки ближче до кінця підйому знову пішли круті злети, де вже і порожнім заїхати не вийти у 99% тих, хто катає на роверах. Тут і взуття потрібне відповідне - мої бюджетні "шіманячі" кроссівки на розсипу камінців тримають не завжди впевнено.

Через годину підйому дісталися до гребеня, де дорога, зустрівшись з водопровідною трубою для Нового Світу, зникла, перетворившись на стежину. Але нам по цій стежині їхалось відмінно, хоча навколишні низенькі дерева закривають огляд на долину з с.Веселе унизу. На галявинках, що іноді зустрічалися, піднімався вище, щоб зробити хоч пару кадрів.

Та скоро зрозумів, що стежка веде на Перчем, куди нам зовсім не треба. Повернули назад до точки перетину стежки з трубою. Далі тупотимо вздовж цієї самої труби, яка взагалі-то заважає їхати, тому доводиться рухатися пішки.

Майже у сам полудень дісталися до бажаного перевалу. Гуляємо, робимо фото на згадку з краєвидами на пляж Кутлакської бухти. Після  рушили на спуск серпантином до Нового Світу. Круто, знову доводиться йти пішки. А так, стрімкий спуск по розсипам камінців - це для шанувальників екстриму, тут на педалях - справжній DН.

12.10-12.50. Спіймав таки шпичак - прокол, але не дуже кваплячись замінив камеру в найближчому вбогому затінку. А спекотно навіть якось, ну ... сьогодні ж ще літо. ;)))

Накачавши колесо, швидко закінчили спуск в центрі Нового Світу біля автобусної зупинки. Трохи затримався для покупки місцевого виноматеріалу (сухе вино на розлив) тільки для себе, бо Артем спиртного не вживає. От же ж, і напитися ні з ким! ;)

На самому початку Судака згорнули в бухту, де знаходився порт за часів генуезців, під Судакської фортецею. Місцями ровер довелося пронести на собі. Купання. На море з'явилася навіть хвиля - цікаво, коли за враженнями піднімаєшся на гребені над пляжем. Скупалися, позасмагали, трохи навіть пообідали, я й вина скуштував - така собі фієста.

Від пляжу піднялися по транзитній вулиці Судака до головного базару. Купили собі кавуна, який з'їли в парі кварталів від базару. Потім вже добре знайомій шлях з Судака у бік Капсельской бухти.

Уже під Меганомі заїхали до залишків "пароплава Ластівка", а в дійсності колишній "Пам'ять тов. Маркіна" / "Багратіон", який не має жодного відношення до фільму "Жорстокий романс". Та й не пароплав він, а теплоход взагалі-то. Тримається ще залізяка. Купатися щось не тягнуло, та й вечір вже якось наближається, покотили в підйом на Меганом.

"Пам'ять тов. Маркіна" / "Багратіон"

Спочатку у підніжжя виходило навіть їхати та підіймається на педалях в стирчаки, але швидко дісталися до пішохідної частини.

Забралися на локальну вершину на гребені Ювез-Агач біля військовій частині. Краевиди були вже якісь не дуже гарні - сонце опустилося вже низько та дає помітне засвічення гір на захід від Судака. Вранці сюди треба вибиратися, тоді повинно бути красивіше за все. Подивилися та й покотили в бік розгалуження на перевалі зі спуском до маяка. А проїзд до оглядового майданчику перекритий ... але нам шлагбаум не перепона. Хоча до самої оглядової і не поїхали, згорнувши на відгалуження на бічній хребет, що спускається в сторону бухти з селищем Бугас. Спуск досить стрімкий, але не це його ускладнює. Дорога являє з себе грейдер з великою кількістю доволі великих камінців, які, провертаючись під колесами, дуже кидають велосипед в боки. Особливо складно втриматися, коли переднє і заднє колесо скидаються в протилежні боки. Якось навіть майже впав - велосипед сіпнувшись та почав завалюватися на бік. Я вже почав мірувати в який бік краще котитися, але заднє колесо таки зачепилося за стійку ділянку дороги - дивом втримався. Ні, для таких умов потрібен двухподвіс з широкими колесами, хартейл  - ну зовсім не "гірський велосипед".

Так брикаючи на сипухі, прокотилися по вздовж хребта з нерухомими вітряками. Далі рухалися по ледь помітній стежині, що старанно намагається загубитися в траві на зовсім крутому схилу, де довелося йти пішки. Але до крайніх будиночків селища Бугас вже рукою подати, так що навіть по азимуту входимо на вулицю край села.

З останніми променями сонця попадаємо на пляж бухти Бугаз. Людно, ніж чекав тут побачити, але все - сутинки, нікуди далі не встигаємо. Взагалі-то за планами розраховував заночувати на березі біля Прибережного, але сонце якось рано вже завалюється за горизонт, треба ставати тут. Найближчі балки у селища Бугаз якось зовсім не викликали бажання там ночувати через свою прозорість та відсутність зелені. Поїхали на пляж з гальки, а там теж тихих та схованих від чужого погляду ділянок з краю бухти не спостерігаємо. Ну, що ж, треба ставати намети навпаки на місці, що добре проглядається. Якось не звично ночувати маючи сусідів в 20-30 метрах, але сам винен, раз прорахувався з часом підйому на Меганом.

Розташовуємося з Артемом по сусідству, закріпивши велосипеди між наметами. Поплавав у воді, Артем не захотів. А я, заплив подалі,  та все-таки потрапив в зону з «водою, що світиться». Хоча такого вже рясного світіння і не було, але окремі «блистки» в ділянках завихрення води були. Біля берега ж зовсім глухо, а в 40-50 м вже було навіть красиво. Тільки виходити з води на берег з холодним вітром було зовсім не приємно.

Поки встановлював намет, знову поряд задзижчали комарі-москіти. Раз вже було вдосталь вільного часу, намагався засипати тент по краях камінцями і піском, аби комахи не пробралися. Але як показала ніч, "упирі" до мне якось, але пробиралися. Хоча вже не так рясно, як в попередні ночі. Ні, щось мені зовсім перестала подобатися така економія ваги на спальні-москітці за рахунок спокою сну. Ще й килимок, схоже, спускає, з середини ночі відчувалися дрібні камені під ним.

Prev.         Next