Невеличка прогулянка уздовж берега річки від Фігуровки до Чугуєва

Усі любителі природних краєвидів Харківщини дуже добре пам'ятають стан емоційного підйому та того неабиякого натхнення, що виникають у людині повесні :). Ніхто не може всидіти вдома, коли навколо, після довгої холодної зими, та вогкої ранньої весни, починають квітнути сади та лісові дерева.

Лісова річка-струмочок

Цей звіт не претендує на незвичайність та екзотичність. Це є невеличка пригода, така собі приємна прогулянка, і якщо ви приєднуєтесь до нашого товариства, тоді, поки завантажуються фото, підіть до кухні та зробіть собі кави, знайдіть у шафі якесь печиво чи цукерки, і неспішно насолоджуйтеся лісовими та річними краєвидами, нашої улюбленої природи Харківщини. Вважаю, цього довгого холодного зимового вечора буде приємно зануритися у спогади ласкавого теплого літа… А коли вам до вподоби - то нічого не перешкоджає знову, по весни, повторити таку мандрівку і собі, не треба готувати складне обладнання та кошти, узяв рюкзак, сів на маршрутку та доїхав до Чугуєва, ну а далі ваші улюблені ніжки самі понесуть стежкою, треба тільки бути розслабленим але уважним, щоб не проґавити чогось цікавого… :.



Невеличкий острівець біля Чугуєва неподалечку від тепер вже не існуючого понтонного містка


Не таємниця, що лісова річна зона Чугуївщини дуже мальовнича та рясніє зеленню дерев і квітів, густого підліску та безліч озер - болотищ. Тому то й мешкає в лісах багато всякого звіру, захищеного від безпосереднього впливу людини. Про це також є звіт "В пошуках вовчого лігва", та "По слідам браконьєрів". Гадаю, краєзнавцям Чугуївщини буде цікаво подивитись цей новий звіт, а також тим, кому не байдужа дика природа Харківщини.

Звісно, дики качки дуже полюбляють лісові озера.


Якщо прогулюючись у лісі, ви завжди маєте під рукою фотокамеру - є змога робити цікаві знімки. Схоже білка ласує грибами чи лісовими горіхами.

А потім ця чепурна білка, з надзвичайно пухнастим хвостом, шмигнула до низу.

По восени попався по дорозі такий собі спокійний їжачок. Мене він не лякався, а навіть допитливо позирав своїми гострими оченятами, та все шмигав носом, нюхаючи повітря, намагаючись зрозуміти їстівний чи ні, шматочок картопельки, що я йому з цікавістю підкинув.

Винюхує…

От такий собі здивований милий їжачок…


Цікаво те, що у зв'язку із запустінням режимних об'єктів - територія такого об'єкту теж виглядає як річна природна зона :)))) Хай, хай… Але наша подорож не менш цікава, хоча не така продуктивна щоб чогось нахабарити :))), а більш релаксаційна тощо.

Звіт чималенький, тому, якщо не всі фотографії не завантажились відразу, натисніть F5 ("Обновити"), можливо декілька разів, або наведіть мишку на невідкрите зображення з "хрестиком", та натисніть праву кнопку, виберіть меню "Показати малюнок" .

Але все послідовно.


До Чугуєва можна дістатись на електричці, також до цього вокзалу з автостанції їздять маршрутки та автобус. Дуже непогано, якщо ваш маршрут пролягає до Фігуровки й далі.

Ось і ми, з товаришем Євгеном, вирішили трохи прогулятися сонячного недільного дня. Маршрут вибраний досить традиційний для невеличких прогулянок. Це лівий берег Сіверського Дінця (по течії) як найбільш цікавіший, та майже недосяжний (тільки частина від Фігуровки) для автомобілів, забруднюючих довколишнє середовище газами та людьми які смітять. Хоча, звісно, не всі групи відпочиваючих на машинах смітять, але не таємниця, що там де легко можна проїхати вздовж берега по накатаному шляху, усілякого побутового брухту цивілізованої людини, значно більше.

Мапа нашого маршруту. Користуючись цією мапою, ви без особливих турбот зможете самі дослідити місцевість, маючи загальне уявлення, а також щоб не попасти в трясовиння. Червона лінія це є маршрут.

Кликніть мишкою по мапі, щоб роздивитися більше.


Ось тут треба спуститись щоб дістатися залізничного вокзалу, якщо ви  не маєте бажання марнувати часу та йти пішки від автовокзалу.

              Спускаємося повз чепурну Українську хатинку на схилі.


Коли спустилися нижче, сфотографувалися з Євгеном, перш ніж вийти до залізниці.



По дорозі від схилу до залізничного вокзалу, споглядаємо цікаве явище відстою цивілізації - купа понівечених автомобілів серед гори металобрухту.


Мрія металістів....


Металобрухт активно ріжуть - аж пара йде, відчувається сморід розпеченого заліза.



Досить дивний кран стирчить зо стіни біля тротуару.


Нарешті дісталися вокзалу - фотографуемо меморіальну табличку, досить дивно те що вона прикріплена не з парадного входу.


Вокзал досить чепурний та привітний. Трішки далі знаходиться магазин "Дарс", де можна купити всё що треба в поході їстівного, продукти досить добрі, також є міцні напої та морозиво.


А це, таке видно коли приїхати до Чугуєва залізницею.

                 Зайшли подивитись рух поїздів. Виходили з вокзалу не навпростець, а принципово через службовий прохід


Чугуївський вокзал з боку залізничної колії

Далі вийшли на бетонну дорогу, яка тягнеться десь кілометрів зо два - три до річки. Але спочатку вирішили трошки відпочити на березі невеличкого озерця на сонячній галявині в ріденькому гаї, де ростуть переважно самі тополі.



Євген дістає харчі а я фотографую.



А тим часом на рядно підступно підліз кліщ, якого перед споживанням страв вдалося локазувати. Поки снідали знайшлося ще декілька кліщів. Вирішили довго не засиджувати бо на цій галявині, схоже не тільки жаб у жабуринні, а ще й кліщів до біса.



Звісно жаби теж не дрімали тільки в жабуринні, а й досить приємно розважалися в траві біля води. Товста самка сиділа та й вурчала свою жабурячу пісню. Ми з товаришем грілися на галявині та слухали оті жбурячи співи, по філософськи розмірковуючи вистачає жабам комах, коли ще немає комарів, чи може вони живляться ще якимось водоростями та черв'яками, тому так гучно й стрекочуть бо голодні.



Але поки ми розмірковували, гучність жаб,ячого стрекотіння чогось поменшала, ніби хтось вимкнув гучномовець у траві. А там саме сиділа велика товста жаба. Придивились - та й бачимо, що на самку вже знайшовся самець, заліз на неї спарюватись, намагаючись запліднити.


Йдемо по дорозі. Невважаючи на квітень, надворі досить жарко, коли йдеш по дорозі то поступово пріють ступні у чоботях. Поки йшли, мріяв про якусь калюжу, але не на шляху, а у траві, щоб скинути розпечені чоботи та зануритись в калюжу по щиколотки.


Тому й зраділи, побачивши нарешті, блакитний плакат зазиваючий до бази.

Нарешті дісталися води та пішли в бік дерев,яного містка, милуючись річними краєвидами уздовж берега.


День дуже гарний, звісно краєвиди теж.


Об'єктом відправної точки маємо відомий дерев'яний міст до іншого (лівого) берега, там де повно піонертаборів, якщо пройти трохи вище та звернути праворуч. Але, звісно, що самі по собі табори нас не цікавлять, тому ми відразу, як тільки перейшли міст, звернули ліворуч. Так, так, саме ліворуч :)

Це є той самий Фігуровочний міст.

По такому мосту досить добре пересуваються легкові і не дуже, автомобілі.


Види з мосту.


А це вже коли перейшли на другий бік. Оті хитри залізні труби - звісно не пастка для підводних човнів в річках України. А схоже, колись, скоріше за ще за дивних радянських часів, місцева влада, рухома благодійним поривом, як той добрий самаритянин, вирішила збудувати великий та надійний залізний міст. Та на жаль далеким мріям пана Фігуровського здійснитися не вдалося, і недобудовану споруду злісно пошматували ласі до чужого добра, мисливці металобрухту. Хоча цікаво те, що труби зрізані досить високо, не від самої води - може рівень води в річчі часто змінюється, а може й дійсно якась хитра пастка.


Хоча наявність мосту, хоч і дерев'яного не може не порадувати, бо в лісі давно уже містки ніхто не чинить, та й приходиться пересуватися по от таким хилким адреналіновим місткам, відчуваючи себе трохи Індіаною Джонсон над прірвою.


Природно, що відразу після моста, уздовж річки, спочатку тягнеться така собі вузенька автомобільна колія, але пройшовши декілька сотень метрів, вийшли на невеличку галявину, на цьому й скінчилось. Далі тільки тоненька стежка по лісовому березі річки.


Та хто з хлопців завжди мандрує стежкою? Звісно, по перше ми чмихнули до лісу. Спочатку здається що в лісі нормальній людини нічого робити, і цікавого там нічого немає… На те є правда, якщо вештатися десь по чагарниках на узбіччі, та нашою метою був розміщений на кручі, та дещо прихований від стороннього ока, МНС -ий табір. Зовнішньо це є нібито табір відпочинку, але трапляється там тренують початківців та навіть службових собак. Може тому на крутому схилу на підступах до табору, валяються кістки.

Євген фотографує.

По такому містку, звісно, треба пересуватись досить обачно, окрім того що можна провалитися в баюру під міст, ще не виключно пошкодити шкіру на нозі, пошкрябатись об іржаві цвяхи та занози.

Дісталися чудового лісового струмочка-річки.

Яскраве сонце чудово світить через свіже та ще не досить густе листя, тому з цікавістю розглядаємо скрізь дивну червоно - буру воду, дно.

Дійсно, досить цікаво та незвично. Якось звикли - вода та й вода… А тут така прозора та кольорова, немов червоне вино…

Я навіть спробував на смак, пити можна.

Але досить скоро чудові лісові краєвиди змінились заболоченістю. Якщо по перше ще й були колись старі геть прогнивши місткі, то й вони скінчилися і треба було перебиратись по старим порослим мохом вологим стовбурам повалених дерев.

Отак усюди в лісових хащах поміж озер та боліт - містки струхлявіли.

От знайшов досить надійний стовбур.

Євген переходить болото.

Впритул підходимо до кручі на яку треба зобразися. Далі по нашим вирахуванням, знаходиться межа кордону території навчальної бази МНС.

Євген збирається на кручу.

Видряпавшись по густим кущам догори бачимо споруду - самотньо стоячий сортир, та якісь дерев'яні споруди - домівки. Щось не дуже схоже на табір МНС…

Вирішили пройти далі, непомітно, про всяк випадок, пересуваючись с краю яра. Обережно пройшли десь приблизно кілька сотень метрів, та нарешті побачили досить типову лісову дорогу та великий блакитний плакат "УЦЗУ МНС України навчальний полігон".

Обережно пройшовши метрів двісті, побачили ворота та досить підозрілий гавкіт собак.

Тільки но проїхала машина, і мабуть буде ще, бо ворота не закривають.

Полігон зі сторони болотного лісу, скраю урвища, огороджено колючим дротом.

Видно, що зі сторони вже звичайного, соснового, лісу полігон огороджено металевою загородою, через який не проскочать собаки, якщо ворота закриті, а тому що з урвища лізтимуть хіба що тільки диверсанти, або волоцюги, то там тільки з колючого дроту огорожа.

На території полігону…

Тому ми, чуючи гавкіт собак десь в глибині полігону, завагались проникати на його територію та вештатись навколо дротяної огорожі, бо якщо почують собаки, то пролізши скрізь проволоку можуть і подерти.

Спустившись до лісу, вниз урвища, знайшов м'яч, якого, схоже, перш ніж викинути, спочатку шматували собаки.

Наскільки урвище близько, видно на прикладі цього біленького чепурного нужника. Щоб не звалитися до яру під час відправки потреб, МНС - ники закріпили схил сосновими колодами. Щось гавкіт собак по гучнішав, вони, підозріло, ґвалтувалися ще більше, може когось там відчули, тому ми вирішили довго під кручею не швендляти, а поглибитися глибше в ліс, подалі, щоб бува вони не відчули й нас.


Поміж боліт у густому лісі, перебираючись по стовбурам і лаючись якого дідька нас сюди понесло, бачимо таке:

Хтозна, може якась натренована собака, вистежила когось у лісі біля табору, а він, може заблудлий колгоспник, вперіщив її сапою, розкроївши черепа.

Ще одний "бідолашний Йорику"

Вивчаємо череп детальніше…


Цікавий череп і пащека велика.

Неподалечку, в старому стовбурі, стирчить іржава сапа… держать геть стлів. Може це є знаряддя вбивства? Хтозна, може й просто стирчить.

Роздивившись, сфотографувались та пішли далі по хащам, в напрямку до річки.
Бачимо у лісі, коли дещо вилізли з боліт, таке досить незвичне для лісового ландшафту, мережане огородження, з товстими дерев'яними дверима, пофарбованими колись пожежною фарбою.


Пане Євгене, наважився відкрити двері, та й роздивляється що там, а то хтозна, можливо це теж є якась хитра пастка : )

Це мені нагадує напис "Є свіжий ром" із мультфільму "Острів скарбів", де є тільки двері над прірвою.

Трохи згодом потрапили на стежку, нарешті.


Де боліт меншає, ростуть казкові дуби - велетні.

<<< * >>>

Щоб продовжити дивитись далі, звіт, кличте другу сторінку

Далі...

.