Велопохід Карпати - Молдавія - Поділля

Влітку 2002 року в липні місяці випала мені відпустка. Вирішив їхати в подорож з Луцька не сам і комусь запропонувати "невеличку" покатушку. Після деяких пошуків увага моя зупинилась на гарненькій молодій дівчині. І так, - є дівчина Світлана, їй 18, у неї канікули між 1 і 2 курсом ВДУ. Сама вона не проти). Починаю дипломатичні переговори з її мамою і меншою сестричкою. Може я викликаю довіру в людей, а може в мене дар "краснорєчія", но мама дівчини, поскрипуючи зубами, погоджується.

Діючі особи.

Велосипеди - два "Мінська". В Світлани сумка на багажнику невеличка, в мене побільша. Попереду 17 днів шляху, но ми ще цьго, звісно, не знаєм. Є загальні туманні плани, вільний час і настрій подорожувати.

4 липня біля 12 ночі виїзжаєм дизелем на Стоянів. Зранку далі на Львів і Старий Самбір. Тут вже видно гори. Держим курс на південь до Ужокського перевалу. Погода портиться, починається сильний дощ. Не хочеться першу ніч мокнути, тому в Ясениці Замковій завертаєм на якусь турбазу, де нам виділили. за чисто символічну плату, кімнату. Вражень і втоми в перший день було море, тому спали , як мертві.

5 липня погода розгулялась, небо розчистилось. Доїхали швидко до Турки, а за Туркою величезний підйом. Світлана засумувала, підйом їй дався важко. До самого Ужоцького превалу дорога то вверх, то вниз. Важкувато і мені. Зато за перевалом забули що таке педалі, тільки приторможуємо. Світлана радісно питає - "І що, так до самого Ужгорода?" )) Одразу за перевалом понад дорогою почалися черешні. Далі на протязі усього походу ми кожен день їли черешні, самі і з хлібом. За день проїхали 85 км і стали на ніч біля річки Уж. Покупалися, розпалили вогонь. Світлана готовила вечерю, а я, пригаючи з камня на камінь, пішов вздовж ріки. Палатку ми з собою не брали, бо в нас її не було)). Спали на розтеленому целофані, якщо дощ - ще один целофан натягували над собою. Ніч пройшла спокійно, поруч шуміла ріка, гукали в лісі сови.

6 липня держим курс на Ужгород. В Великому Березному на ринку купляєм зелені, молока, хліба. В свому щоденнику, поміж іншого, знайшов запис витрат в поході. Не змінюючи привожу його
Дорога 50 гр
Їжа 185 гр
Сувеніри 39
Деталі до велосипеда 37
Одежа і взуття 53
Всьго 364
Зарплата моя в червні - травні була 518 і 522 гр.
В Ужгороді катались по центру, їли морожено. З міського телефону позвонили до дому. Мобільний тоді була велика рідкість. В Світлани відвалилась педаль прямо в місті. Різьба зірвана - назад не закрутити, магазини закриті - неділя. В часному секторі знайшли зварщика, який приварив педаль. За Ужгородом на південь почались угорські села. Серед них в полі стаєм на ночівку.

7 липня. Понад дороги багато різних фруктів. Їдемо не поспішаючи селами, роздивляємось угорську архітектуру. Кругом на подвір"ях багато квітів, в кожному дворі виноградники. Місцевість рівна з поодинокими гірками. Купили домашньго вина, адже в мене завтра день народження. На ніч стаємо в старому колгоспному саду. За садом канава і кордон. Далі виглядає шпиль костелу вже на угорському боці. Залажу на дерево і дивлюсь в той бік в бінокль. На обід і вечерю ми традиційно робимо зелені салати. Ввечері варим ще кашу, чи картоплю, це доїдаємо ще зранку. Ну і чай. Він мені найбільше знімає втому ввечері. В саду спалось добре. Я люблю ночувати в старих садах. В них добре можна сховатися, завжди є дрова.

8 липня. Держимо курс на Берегово. Погода чудова, шлях легкий. Ми обоє вже втягнулись. Навколо гарні краєвиди. В Берегово покатались по центру. Кругом одна угорська мова. Закупились на ринку. Далі вздовж кодону на Вилок. Кордону, як такого, по Тисі немає. Все змила повінь 1998 року, а далі колючку не відновлювали. З Вилок Україна межує далі з Румунією. Проїхали ще декілька сіл і в саду стали на ночівку. На південь видно невисокі гори, по ним йде кордон.

http://www.bikemap.net/ru/route/2034667-semnadtsatidnevnyi-velopokhod-v-iiule-2002-goda/ 

- маршрут.

9 липня. Виїзжаємо на Королеве. В містечку багато циганів. Пересікли Тису по ЖД мосту. В Хусті купив запасну педаль. Купаємось на Тисі і одразу обідаєм. Їдемо південним берегом Тиси. Так довше, але маршрут цікавіший. Тягнуться села з угорським і румунським населенням. На рівнині під горами пасуться великі отари овець.. За Вишковим третій раз пересікаєм Тису. Під вечір звертаємо з дороги і стежкою піднімаємось на гору. Тут у високій траві стаєм на ніч. Навпроти через річку широка панорама румунських Карпат. Видно містечко Сигету - Мармацей і багато сіл. Над селами сади і сінокоси. В 15-ти кратний бінокль спостерігаю за пересуванням на тому боці. Сьгодні проїхали 95 км.

10 липня. Дорога тягнеться вздовж Тиси. Машин стає все менше і менше. В Великому бичкові купаємся в Тисі. Вода невисока. На центрі річки зустрічаються наш і румун, здороваються, про шось говорять і розходяться. Нище по течії пограничник миє в річці собаку. Мирна картина! )) Долина зжимається, сіл мало. А ось і Рахів. Щоб оминути два крутих перевала - сідаємо в приміський поїзд до Ворохти. В Ворохті прохолодно. Вже вечоріє. Від"їхавши з 10 км стаємо табором в смерековому лісі. Навколо глибокий мох. М"ягенько. Проїхали за день 60 км і дизелем 55 км.

11 липня. Держим курс на Верховину. Долаєм невеликий перевальчик і спуск майже до Верховини. Купили бринзи двух видів, зелені. Далі дорога йде вздовж Черемоша. Село тягнеться за селом. Стали сьогодні раніше. Навколо гарні гостроверхі копички і берег Черемоша. Світлана затіяла прання і купання. Потім читала Кастанеду. Я багато часу провожу на березі. Оглядаю село навпроти. Проїхали сьогодні 70 км. На обох велосипедах стоять електронні велолічильники. Ми любимо спостерігати за швидкісттю, середньою швидкісттю і т.д.

12 липня. Швидко доїхали до Вижниці. В мене в веліку барахлить щось в задній торпеді. Купляємо деталі на ринку і прямо поруч починаю ремонт. Від"Їхали десь з 20 км - в Світлани відвалилась знову педаль. Але в нас є вже запасна. Швидко міняю. Їдемо чернівецькою областю вздовж Черемоша. Карпати віддаляються. Далі йде горбиста рівнина. Дорога хороша. Наближаються Чернівці. Хотіли ночувати на березі річки, але там багато людей і великі валуни. Завернули в сад на схилі крутої гірки. В саду скошена суха трава - добре! З гірки гарний краєвид на північ. Проїхали 69 км.

13 липня. Зранку збудив хазяїн сіна. Розговорились, він бував в Луцьку в якоїсь ворожки і дуже здивувався, що ми її не знаємо)). Зрештою сказав, що ми можем і не доїхати до дому. Хороший дядько!! Біля Черемошу познайомились з водними туристами-врачами. Взнавши скільки ми їдем питали в нас емейл, на що ми спитали - "А шо це?")) В Чернівцях безуспішно шукали карту Молдавії. Покатались по центру. Далі шлях на схід до Молдавії. В цей же день пересікли кордон. Пограничники казали, що на велосипедах пускають тільки жителів прикордонних районів, але нам зроблять виключення. Начальник зміни, пристально подивившись на нас, сказав слова з популярної реклами - "Все буде добре!" І ось вона Молдавія! На ніч стали за першим селом в горіховому саду. Проїхали 90 км.

14 липня. Проснувся від шуму з села. Молдавани виганяли худобу. Пару чоловік збирали в саду сухі гіляки. Пора збиратись! День видався жарким. Місцевість горбиста з довгими спусками і підйомами. На сільському ринку поміняли гроші. Купили вина і молдавського капелюха. Похудавший, в тому капелюсі, я був смішний. Саму жару сиділи біля сільського ставка в тіні. З цікавістю спостерігали за місцевими селянами, слухали незрозумілу мову. Проїхали мало - 41 км. На ніч стали на скошеній конюшині серед посажених молодих садків. Над вечір з глибокої долини потягнулись до села череди корів, овечок і кіз. Гарна країна, гарний роботящий народ.

15 липня. Їдемо жаркими пагорбами. Біля одного хутіра розговорились з молодою дівчиною-молдаванкою. В неї чоловік на заробітках в Росії і вона без попередження навідалась до нього, провірити, так сказати, чи не завів когось ненароком. Посміялись. Все дивувалась з нашого походу. В Молдавії відчувається нехватка лісу і дров. Хмиз кругом визбираний. Сушать кізяки - це солома перемішана з навозом. На ніч стали серед сонячників. Проїхали 62 км.

16 липня. Вранці по холодку швидко заїхали до таможні біля Дністра. За рікою Могилев-Подільский. Прикордоники з інтересом розглядали велотуристів з Луцька. За містом поїхали вздовж Дністра на захід. Поїхали декілька сіл. Далі дорога кінчилась і ми пробирались стежками по-під величезними кручами. Перед селом Лядова на кручі розмістився печерний діючий монастир. Високо задерали голови, видивляючи його. Всредину не заходили, так як обоє байдужі до релігії. Від Лядової пішла понад ріку польова дорога. Під Нагорянами величезні скелі. Біля них стали на ночівку. Світлана підіймалась на верх. Внизу пройшли прикордоники - за рікою Молдова. Ми пригнулись і в тиші прорустили їх. Навіщо лишні пояснення. Вода в Дністрі дуже холодна. Вверх по течії Дністровська ГЕС - там скидаються на турбини нижні пласти води, а вони дуже холодні. Цікаво через скільки км вода знову стане придатна для купання?


17 липня. Складна дорога вздовж Дністра до устя ріка Жван. Великі препади висот.. Вздовж Жвана розтягнулися майже суцільні села. Долина ріки дуже глибока і місцевість нагадує ущелину. Дороги - розбитий грейдер, грунтовки. В Бернашівці стаємо на обід на березі Жвана. Ширина ріки 3-4 метра, глибина по-пояс. Я покупався. Поки обідали - загриміло. Вирішили перечекати дощ на місці. Накрились целофаном і виглядаємо. Дощ навальний, падає град. Так десь годину-півтори. . Коли все вчухло - зріки почув дивний тріск. Підходимо. Вода піднялась і несеться мутним швидким потоком. Стоїть шум, пливе потоком куча всякого мусору, поламанні гіляки, вимиті кущі. Велике повалене дерево біля нас під напором води зсувається по-течії. Заліз на його корневища і відчув цей рух.. Походили вздовж ріки і поїхали далі по селу. Люди повиходили з будинків подивитись на наслідки зливи. Місцями повалило дерева, положило кукурудзу. Дорога завалена поламаними гіляками. З бокового яру до Жвану несеться коричневого кольору потік. Попробував перейти - по ногам б"є каміння. Стали ждати поки вода спаде. Поприходили люди. Кажуть що дуже давно такого не було. Стояли з годину.
Починається знову дощ, але не сильний. Село дике, багато закинутих хат. В одній, в стороні від вулички, бачимо свіже сіно. Завертаємо туди. Нікого не видно. Розташовуємось під кришою прямо на сіні. Затишно. А на дворі слякоть, дощ. Часу до темноти ще багато і я оглядаю господарство. Є хліви, льох. Особливо мені сподобалась сушка для фруктів. На ній колись димом сушили сливи, а може ще щось. Сад такий густий і великий, що всі споруди втонули в ньому.

!8 липня. В Жвані на базарчику купив собіі нові шорти - старі зносились. З села почали підйом. Далі дорога верхами йшла до Мурованих Курилівців. По дорозі всі дерева стояли з обламаними гіляками, на деяких крона повністю знищена. Це наслідки катастрофічної ожеледі зимового періоду 2000-2001. Мороз і дощ привів до утворення ожеледі товщиною до 20 см. Падали величезні опори високовольток, дерева, дахи. В деяких районах Вінницької області більше року не було електропостачання. Вся електромережа була знищена. По руйнуваннях було видно, що найбільш зацепило верхи пагорбів.
Погода неважна, часом пускається дощ. Їхали мало. Зупинились біля польової дороги між селами Гули і Говори на межі Вінницької і Хмельницької областей. Поруч ліс і багато черешень вздовж дороги. Черешні висохли і попадали на землю як сухофрукти. Збираємо і їмо їх. Лягли спати на схилі поля з молодою кукурудзою. Вночі пішов дощ. Целофон зверху в формі двускатної палатки захищає нас. Але вода хлинула зверху по схилі. Залила нам спальники. Я починаю рити обвідні канали, вода знову проривається. Оце так ніч. Світлана спить в мокрому спальнику і не просинається. Крепкий дівчачий сон.


19 липня. Ледь доїхали до Говорів. Грунтова чорноземна дорога розкисла і забиває нам колеса. Поламався велосипед, ремонтуємо його на колгоспній МТС. Далі йде грейдер з калюжами і нарешті асфальт. Вдень знову дощило. Дорога важка з великими перепадами висот. Моя особиста думка - Карпатами їхати легше ніж придністровськими каньйонами. Ночувати стали в Ярмолинецькому районі. З соломи построїв хатину, зверху накрив целофаном. Так і спали в тому шалаші.

20 липня. Знову дощить. Їдемо на захід до Тернопільскої області. Дорога добра. Обідаємо згущенкою з хлібом. В обід, проїхавши 57 км, завертаємо до хати мого діда в Юринцях. Все, похід закінчений. Велосипеди поїхали на Луцьк бусиком, а ми ще лишилися погостювати.

Фотографував в поході "Зенітом 122" з системою ТТL на плівку. Мав два об"єктива, звичайний "Геліос" і чотирьохкратний "Юпитер". Фото високої якості, але при переводі на цифру її втрачають.