Льодовий рейд по річці Стохід

Пішохідний похід по льодові річки Стохід 5-6 лютого 2014 року. Участок від Краснянських мостів, що біля Червищ, до села Стобихви. Ось ця місцевість на польській карті 1930 - их років.

Із п"яти сел, що є на цій карті - двух вже немає: Смолярів і Заріччя. Лівий берег ріки виявився повністтю безлюдним аж до Стобихви.

 Учасники походу: Діма

 Sergey Palko

Ідея зробити зимовий похід по льодові річки Сотохід в мене виникла давно. На цю зиму це був план №1. Перша половина зими лишалась теплою. І ось після похолодання в кінці січня на річках Волині утворився льодяний покрив. Спочатку план був пройти величезний участок від Гулівки до Рудки-Червинської. Але я ніколи не був зимою на Стоході і не уявляв який на річці льодяний і сніговий стан. Походи по льодові річки Стир, наприклад, завжди дуже небезпечні. Тому вирішив пройти розвідкою досить великий кусок всередині даної ділянки.

Пропонував цю подорож декільком знайомим, але всі відмовились. Хтось зайнятий, хтось боїться льоду, води і зими. Погодився лише Діма.
Вранці приїхали машиною в Бережницю. Там її залишили і швидко вийшли на ріку. На ногах гумові чоботи, вони в випадку провалів хоть трохи врятують від промокання. В протоках побачили першу загату з вершами на рибу.

Весь маршрут мали пройти двічі. Проти течії йшли протоками і проходами, придержуючись правого берега. Між собою ми називали його російським, бо в першу світову війну там стояла російська армія. Вертались потім протоками вздовж лівого - німецького берега.

По виході на лід одразу вирубали собі палки і ними прощупували перед собою лід. Одразу зрозуміли де небезпечні місця. Це снігові береги ріки. Коли річка замерзла, в неї був один рівень води. Потім він трохи впав. І в результаті цього утворилися порожнини вздовж берегів, в які можна було легко провалитись. Так як Діма слабо орієнтувався в типах і станах льоду - я майже завжди йшов попереду.

Також ми одразу зрозуміли, що чим вужча протока - тим небезпечніше.

Серед заплавного лісу зрідка попадались високі острови, які не затоплюються навіть у весняну повінь. На них ростуть дуби, берези і навіть сосни. На одному з них побачили борті.

Здалека я подумав, що це лапанки на куниць.

По деяким протокам йшли сліди рибаків до загат з вершами. Видно, що їх оглядають часто.

Лід, який намерз за ніч, збитий. В верші попадає багато величезних жуків-плавунців, яких рибаки безжально витрушують на сніг.

Перепочили і пообідали. Щоб не сидіти на снігу - завалив низьку сухостійну колоду. Получилась лавка.
Просуваючись на південь, вийшли на відкриту, вільну від дерев частину заплави. Її ширина коливається від 800 метрів до 1,5 кілометра. Тут пішло царство очерету і лозняка з поодинокими вільховими деревами.

З протоки вглиб очерету вели сліди лося. Там виявився, незамітний з води, острів з поваленим очеретяним шалашом. Дуже добре місце для стоянки під час сплавів. На острові виросло декілька берез.

Просувались далі глухими, без усяких слідів, протоками, прижимаючись більше до правого берегу.

Погода сонячна, майже безвітряна. Вночі, казали, тут було -10С. Зустріли мисливця з собакою. Він ходив на розвідку в протоки. Казав, що бачив сліди двух лосів і оленя. Серед очерету виднілись верхівки сосен. Мисливець сказав, що то великий острів. Разом вийшли на нього. Колись сюди з Черська ганяли пасти корів. Протоки вони перепливали. Мені здається, що колись той острів був заселений.

Навпроти острова на лівому березі луг. Тут декілька човнів і рибацька хатина з сіном і запасом продуктів. Сюди приїзжають десь здалека, бо поруч ніяких сіл немає. За лугом видніються фруктові дерева вже неіснуючого села Смолярі.
З мисливцем пішли далі до Краснянських мостів. Часто серед очерету видніються покриті снігом боброві хатки.

Бачили сліди горностая. Я подумав, що це пройшла куниця. Підказав мисливець. Бачили також сліди виходу на лід видри. Один раз собака почуяла під льодом бобра і довго прислухалась, смішно вигинаючи голову. Знову пішли протоки, зажаті лісистими низькими островами. На снігу багато слідів мишей і полівок. Вони збирають обтрушені вітром шишечки вільхи.

В одному місці трохи втратив пильність і провалився лівою ногою по пах на тонкому льодові. Йшов вже до вечора з мокрою ногою.
Ще мисливець сказав, що воду можна пити з Стоходу, що я й надалі весь час робив. На вид вона абсолютно прозора.

Вузькими і широкими протоками поволі просувались до Краснянських мостів. Русла сильно петляють. Спрямляти їх немає сенсу - одразу застрягаєш в очеретах, засипаних снігом.

Перед мостами розійшлись з мисливцем. Трохи посиділи на дорогу. Вже вечоріло. Ночуваи вирішили не тут, а біля закинутого села Смолярі на німецькому березі. Розвернулись і поволі пішли назад, тільки вже іншими протоками. Від Черська до мостів 3 кілометра. На річку навідуються рибаки, встановлюючи верші і жерлиці.

Один острів дуже високий. Його добре видно на знімках з космосу. Ніякі паводки його не затопляють. На острові лисячі нори, є дуби і сосни. З висоти проглядається частина заплави Стоходу.

Все більше і більше вечоріло. Сонце під низьким кутом просвічувало луки.

Знову пересікли великий острів біля Смолярів, тільки вже в іншій ділянці. Бачили залишки німецького бункеру. Найшли стіл з лавкою, де трохи перепочили.

В протоці вмерзші човни.

Крайньою лівою протокою пішли вздовж німецького берегу, видивляючись місце для ночівки. Знову попадались боброві хатки і сліди самих бобрів.

Нарешті показався корінний берег з гарним лісом, де було достатньо сухостійних дерев.

В березняку знайшли місце, де два дерева впали кронами один до одного, утворивши латинську букву V. В верхушці цієї букви стали табором. Дрова напиляли пилкою і так ламали. Старались брати сухі, ті що були над снігом. Лежанки зробили так: на низ гіляки, потім нарізаний очерет. По боках позабивали колики, щоб постіль не розлазилась. Між лежаками розклали велике багаття, яке мали піддержувати всю ніч.

Щоб наварити чаю, прорубав ополонку на річці. Біля нашого берега досить широке плесо з повільною течією. Товщина льоду тут біля 20 сантиметрів. Мачете не дуже нарубаєшся. Вибив нішу в розмірі казанка, а потім пробуравив отвір до води, через який вона фонтаном стала поступати.
Наварили спочатку кофе, потім чаю.Просушив свої намоклі штани.
Поруч, метрах в стах виявили місця, де колись жили люди. Там ще росли груші і яблунні, висіла борть. Добре роздивитися вирішили вранці.

Мороз брався добрий. Ще підпиляли товстих гіляк. Діма пішов до ополонки ловити рибу (це йому не вдалося). Я пройшовся по нічним протокам. Холодно. Десь чути як бобер гризе гіляки. З протилежного берегу час від часу доносились гукання сов. Одна сиділа вверх по течії, друга - вниз. Неповний місяць добре освітлював білі простори.
 Дімі "ліжко" прийшлось переставити, бо піднявся вітер і дим з вогню погнало на нього. Під ранок він  встав. Казав що змерз. Сидів над вогнем, підкидаючи гіляки. Я виспався добре, майже не мерз. Мороз під ранок був десь 7-9С. Як тільки почало світати, зібрали речі і приготувались до виходу.

Направились до залишків хуторів. Чітко було видно, що тут стояло колись п"ять господарств.

Думаю, що то були якісь висілки від Смолярів.

Сонце вставало все вище і вище. Вирішили пройтись частину берега лісом. Вийшли на якусь дорогу. Трохи пройшовши по ній, впізнав місцевість. Тут я проїхав на велосипеді цієї осені. Ось знайомий березняк з заростями папороті. Вийшла закольцовка, вірніше прив"язка дороги до ріки))).
По лісі в снігах йти важкувато. Вирішили вийти назад на русла. А це не так легко. Через очерет дерлись, як дикі кабани.

Ранкове сонце гарно освітлювало живописні протоки. Йшли прислухаючись і роздивляючись усе навколо.

Держались весь час лівого німецького берегу. Тут фронти стояли півтора року. Велике стоходське сидіння.

Перепочинок. В цьому місці, з-під тонкого льоду, долинало голосне дзюрчання Стоходу.

На снігу багато слідів тварин. Пройшли і якісь рибаки, чи мисливці. Хтось навіть піжонив в туфлях.

Часом звертали стежками в розвідку в глиб лісу.

Під ранковим освітленням продовжували пересуватись по крайнім лівим протокам.

Місцями русло дуже розширялось.

Через прибережний ліс побачили далі від берегу узвишшя. Залишивши рюкзаки на льодові, пішли у розвідку. Висота виявилась пісчаною дюною, порослою лісом. Це залишки льодовикової епохи. Дюна, повернута до Стоходу, зрита окопами. Тут стояли німецькі війська в Першу світову. На іншому схилі в "мертвій зоні" видно залишки бліндажів. Тут розміщалась жива сила армії.

Йдемо далі протоками.

Нова дюна обривається схилом прями в річку. Явище на Стоході дуже рідке. На верху знову окопи і бліндажі. Видно залишки бетонних укріплень.

За дюною через сосняк проглядає зимове болото.

Йду туди розвідкою. Знайомі місця, був тут восени. Лісова дорога йде якраз по кромці болота. Місцеві ходять в таку даль за журавлиною.

Лід на річці приходиться весь час прощупувати. Небезпечні місця обходимо по березі.

Стохід іде лісом. Очерету тут мало. Літом низькі острови затягнуті кропивою,

або болотною рослинністю, кочкарником.

Ми порівнялись з Бережницею. Перейшли санну дорогу через річку і направились далі в сторону Стобихви. Стохід тут, як і раніше тече в обрамленні лісових островів.

Стобихва знаходиться від Бережниці зовсім недалеко, тільки на іншому боці ріки. Десь 3-4 кілометра. Літом зустрічав хлопця, який одружився з неї в Бережницю. То він з дітьми човном плаває в гості до родини. В об"їзд далеко, бо ще й ціле літо були закриті мости в Обзирі, пошкодженні весняною повінню. Виходить через Червища більше 80 км в одну сторону.
В цій частині ріки слідів більше. Вони ведуть до рибацьких верш.

Деякі протоки зовсім без слідів, не рахуючи звіриних. Прижимаємся до лівого берегу. Там колись було село Заріччя, в лісі також є невеличке озеро.

Береги переважно лісові. Лід в широких протоках крепкий.

Дорога петлями ріки по довжині майже подвоюється. Сонце то зправа, то зліва.

Попереду через ліс показалась велика біла гора. Досить незвично в цьому рівнинному пейзажі. Це вже околиця села Стобихва. Воно трохи в стороні. Колись на цій горі розміщалось містечко Стобихва. Я так зрозумів воно було зруйноване повністю в Першу світову під час великого стохідського сидіння. Тут фронт простояв півтора року з літа 1916 до кінця війни зимою 1918 року.
Під горою в Стохід впадає річка Стобихівка. Повертаємо на її лід. По берегам такий густий очерет! Як стіна.

Далі, ближче до села, чистий луг.

Від ріки пройшли через перелісок і почали підніматися на гору. По снігу цілиною важче йти.

В Стобихві 20 жилих дворів. Дітей шкільного віку зовсім мало.

В Стобихві я бував двічі. Один раз минулої осінні під час велопоходу, а інший в 1999 році теж під час велопоходу.

Зайшли в гості до однієї бабулі. Напоїла нас чаєм. Все життя прожила тут. Знає багато цікавого про історію села. Її чоловік - дід 80-ти років з сусіднього Обзира.

Єгер з села казав, що два роки тому бачив рись. Звірів тут багато.

З Стобихви вже правим берегом пішли назад в Бережницю. Протоки з цього боку вужчі, дуже петляють.

Під вечір добрели до Бережниці. На відміну від Стобихви тут дуже багато дітей. В деяких сім"ях по 15-17. Село розвивається.

Тут закінчився наш похід.