Харків-Одеса: 3 дні до мрії

  Вже давно було бажання доїхати до моря своїм ходом, але завжди щось заважало. З часом це просто почало переростати у нав’язливу шалену ідею, якої вже просто неможливо було позбутися. Вихід один – їхати. Тому я всіма силами створював собі умови для втілення цієї поїздки у життя. І ось, нарешті, коли всі перешкоди вдома і на роботі були подолані, настав момент істини. Зворотньої дороги немає – збираю речі і рушаю!

День перший: Харків-Дніпропетровськ.

   Старт – 02.15

  В принципі перший день нічим особливим не виділявся. Їхалося досить непогано – дорога хороша, вітру майже не було. Хіба-що можна відмітити диких кабанів, які з’явилися з темряви у кущах і трохи мене злякали.

   Виїзд на швидкісну трасу зустрів мене легким дощиком, який то посилювався, то вщухав. Але десь через півтора години він нарешті скінчився, і потихеньку із-за хмар почало виходити сонечко.  На самій трасі бачив щонайменше 6 збитих лисиць. Мабуть багато їх розвелось у цьому районі.

  По дорозі робив коротенькі зупинки.

По приїзду на точку відпочинку, яку я забронював заздалегідь, виникла невелика затримка. Я приїхав о 14.15. Заселення з 14.00. Але на місці нікого не виявилось, а перші спроби додзвонитися виявилися марними. Це змусило трохи похвилюватися. Витримавши паузу, я таки додзвонився і через 40хв. можна було заселятися. А поки чекав, щоб не марнувати час, трохи протер байк, змастив ланцюг і зробив пару фоток.

Місцеві :-)

  Таким вийшов перший день подорожі. Все за графіком, трохи втомився, але ніщо не віщувало неприємностей.

  День другий: Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Баштанка.

  Старт – 05.30

  Ніч була неспокійною – довго не міг заснути і коли настав час вставати, я відчув страшенну важкість і втому.  Ще на виїзді з міста, а там був хороший підйом, стало зрозуміло, що мені капець. Проїхавши близько 20км в мене навіть почали закрадатися сумніви щодо подальшого руху вперед.  Ще кілометрів через 25 зробив зупинку у придорожньому кафе на перекус. Трохи відпочивши, настрій дещо покращився. Так як темп був не високим і за запланованим графіком я не встигав, вирішив частково компенсувати це меншою кількістю зупинок. Дорога до Кривого Рога непогана і на виїзді з міста моє відставання від запланованого було незначним.

   Далі починалася дорога, якою мене всі лякали. Так, дорога добряче розбита, але їдучи на МТБ особливих проблем з нею не було. Хіба що і так не високий темп ще трохи знизився. Все-таки маневрувати треба більше, а разом з тим і вставати з сідла, що мене зовсім не бентежило, бо ще до цього моменту дупа і так вимагала пощади. Так, потихеньку просуваючись вперед і борючись з власним тілом, я майже о 20.00 прибув у Баштанку. На останніх кілометрах навіть не знав від чого мені гірше: чи-то від загальної втоми, чи від того, що мій зад був у такому ж стані як і дорога якою я їхав.

  Як приїхав, то були тільки одні думки: «Що ж буде зранку? Чи зможу, я взагалі кудись їхати?»

  День третій: Баштанка-Миколаїв-Одеса

  Старт – 7.30

  Прокинувшись зранку, я був приємно здивований відсутністю тієї загальної важкості, що була напередодні. Ноги теж були в нормі. Це не могло не радувати і, набравшись трохи оптимізму, я вирушив далі.

  Їхалось і дійсно значно легше. Думки про достроковий схід з дистанції, які супроводжували мене впродовж попереднього дня пішли геть, тепер тільки вперед.

  У Миколайові трохи заблукав, пропустивши потрібний поворот. Але швидко повернувся назад і багато часу не втратив. Саме місто мені здалося досить цікавим для відпочинку. Було б більше часу, то можна було б і затриматись на день для більш ретельного вивчення цього питання. Та я їду далі.

  На виїзді з міста зробив зупинку нормально поїсти і трохи перепочити. Далі дорога була якісна і я думав: «Що зараз як поїду…» Та поїхав я не так як гадав. Сильний вітер спереду-збоку не давав розганятися навіть на спусках.  Доїхавши до Коблево, почалося найцікавіше. Планував я їхати вздовж моря,  а не по основній трасі. І якогось дідька я повернув ліворуч , у саме Коблево, замість того щоб продовжити рух прямо і повернути трохи пізніше. Там я шукав неіснуючий поворот праворуч для об’їзду лиману, Сичавку і Южне. Трохи покружляв, повернувся назад на основну трасу. Так як час був втрачений вирішив нікуди не звертати і їхати по головній. Але, перетинаючи дорогу, я необачно заїхав на узбіччя. Як наслідок через 5км в мене спустило заднє колесо. Всім відомі колючки зробили свою справу. Швидко помінявши камеру, рушаю далі. Та ненадовго. Ще через 5км спустило переднє. Вирішив спробувати підкачати і поїхати далі. Але повітря почало виходити інтенсивніше і на довго підкачки не вистачило. Знов зупинка і заміна камери. Таким чином було втрачено щонайменше годину часу. В’їзд в Одесу був вже у темряві. Проблема була в тому, що мені треба було у центр міста, де я забив собі місце у Хостелі. Але для цього необхідно було проїхати половину незнайомого мені міста у темний час доби. Спитав у жінки з кіоска на зупинці. Вона похитала головою і сказала, що це дуже далеко. Але після 720км, які були вже позаду, це звучало досить смішно і тільки повеселило мене. Далі, як не дивно, удача посміхнулася мені. Повз проїздили на велосипедах місцеві хлопець з дівчиною, які їхали як раз через потрібну мені вулицю. Я сів їм на хвіст і дуже швидко домчав у потрібне мені місце.

  Хочу помітити, що навіть на кінець дня їхалось досить непогано. Може організм пристосувався,  а може близькість цілі допомогла, не знаю. Але напевне можна стверджувати те, що мета була досягнута і розум, прямуючи за мрією, переміг тіло та довів його до бажаного міста…