Старий та його море. Сплав до моря ~2500 км.Ч 2

Продовження початок тут (частина 1)

День 20-21 Велика вода (Україна, річки Тетерів,Дніпро. Пройдено невідомо скільки)

 Іноді потрібно менше слухати бюрократів, і взагалі далеких людей.

А бути безумцем у рішеннях та вчинках. Я підсвідом розумів що вже і так мій сплав не вихід вихідного дня, але через бюрократичні заборони, змушений був долати сушею що найменше 80 км. Ще тоді серед ночі, вивчаючи карту я надибав річку Уж, до  якої було  всього на всього 15 км і далі знову вода і можливість побачити одне із місць яке я хотів відвідати “Чорнобиль”. Але нажаль це знову стає нереальним, адже потрібен дозвіл який видають не раніше ніж за тиждень. А я вже тут. Найчастіше у після мандрівок я жалкую що мені забракло сміливості бути по максиму безумним. 

  Я знову пробую стопити...

З цього дня, я просто забив на км, трек і почав йти адже насправді вони не мали ніякого сенсу, хіба, потім сказати в кінці скільки пройшов, типу “Грут” та й усе.  Адже навряд днями чи км можна насправді виміряти емоції або пригоди мандрівки. На кордоні вдалось застопити перевізника із заробітчанами і за 300 грн він погодився підвезти 80 км до води, за два дні суші, я почувався як риба, людно, шумно, спекотно, і це було вже не моє я хотів назад до своєї стихії та до дикої природи. Відверто за ці три дні не було нічого грандіозного, окрім неймовірної насолоди що я вже скоро попаду до великої води, Київське море. Ну от і місто Іванків, річка Тетерів ,я знову на воді йду у пошуках по обмілілій річці що трохи нагадує мій рідний вже Стир, йду у пошуках нового затишного місця для ночівлі. За стільки часу у мандрах я став естетом і аби яке місце мені не підійде, критеріїв чимало,але це згодом. Через них я не рідко вже серед ночі ставив намет.

Вперше за річками і їх заплавами  я попав на справді “велику” воду, обрії яких не осягнути, береги яких не перетнути не потративши день. Гладь наче люстерко яке відзеркалювала не тільки світ, а й тебе, твій внутрішній світ. Важко боротись, важко затьмарювати думки що майже що секундно з тобою. Я йшов і розумів що фінішна пряма довжиною в сотні кілометрів переді мною. Але рідна земля і “своє” повітря додавало сил. 

    На ранок сильні хвилі, на великій воді. До того ж бокові, і  мій “досвід”, скоріше його повна відсутність каже чувак, зачекай. Перепочинь сьогодні. Так і сталось. Я ледь пройшов від одного “мису” до іншого, де і зупинився на "дньовку". Розвісив гамак, дістав книгу, сховав подалі телефон. І релаксував, вже більше не приймайючи жодної спроби йти.

Книжка незмінний атрибут обідньої сієсти, вечора і просто панацея від смутку, і один з найкращих світів що могли існувати. ...цілий день відпочинку вперше за стільки часу я нічого не робив, лежав і читав.... от чому тільки зараз, коли ця мить так далеко приходить усвідомлення як тоді було безтурботно. Наступного дня чекали насправді неймовірні обрії та безкраї горизонти, не дарма місцеві називають Київське водосховище морем. Коли осягаєш простір не з берега а на воді.

На обід вдалось зайти у маленьку "гавань" селища Ясногородка лишити каяк у власниці будинку на воді, і поповнити запас провізії чай/печиво/хліб і звичайно ж питна вода. На ніч зупинився раніше але на вечір вітер із півночі приніс великі хвилі, і багаття яке помітив з далеку натякало на те що тут можна буде зігрітись і намет можна буде поставити не біля самої води, як це було завжди. Під вечір прийшов місцевий пацан "браконєр" трохи поговорили, він роздягнувшись до плавок пішов ставити сітку, саме в цей момент мене пробрало до кісток холодом, адже був сильний і холодний вітер, а на воді ще більші хвилі.... брррр 

  На ніч вітер зломив одну із дуг намету, як я і досі не розумію добре що у мене є патрубок до її ремонту…. 

  День 21 Бетонні стіни,забори і люди (межі міста Київ)

  Перша справжня ГЕС, і знову рибалки моя найкраща компанія і поміч у мандрівці.

• А чого ти не шлюзуєшся? 

• А скільки це коштує*

• Десь 100$ …

• Я за такі гроші до моря дойду...

  В результаті він допоміг мені перейти через бетонний відбійник водосховища. І показав найкоротший шлях до волі. 

    Обійти самостійно 1 година і жодного косого погляду. Бо це Київ і тут я не особливо виділяюсь із натовпу, навіть із каяком на суші.

   Майже в центрі, біля гідропарку я зустрів такого ж мандрівника як і я, Влада. Він вже не вперше на воді цього року, і нещодавно мандрував аж 39 днів, для мене це була неймовірна цифра на той день. І я заздрив йому не через це, а тому що він йшов без поспіху, у задоволення, і відстань чи як у моєму випадку місце не було ціллю. Ціллю було бути єдиним із природою, відчути гармонію і бути наче саме річка. Ми поговорили, і я попросив його наглянути за моїм баркасом поки я збігаю на пошту за посилкою із дому, адже без цих бандеролей я навряд би дійшов туди куди йшов. Варення, печиво, і інші смачності і поживності, без яких шлях не був б таким солодким. 

  Неймовірна спека, важко дихати, шум, я тільки зайшов у межі міста, а вже хочу його полишити. Так швидко я не йшов ніколи, із усіх сил, майже до самої темряви.

   Але все таки ні, Він надто великий для одного дня - той Києв. 

Ніч застала на острові, від безхатченка я відрізняюсь лише наявністю намету, а так я на острові і під мостом, а не простим а ЖД. Надвечір втопив свою сонячну панель, через хвилю яка скинула її з каяка, звідки хвилі, а все просто на Дніпрі як у Києві шалені літають. Але америкоси роблять на совість, і нічого не сталось.

Карамба, втома бере своє і незважаючи на лютий шум я вирубаюсь.

p.s.: Якщо не бути "психом", або чекати на компанію, то лишається разом із тисячею інших пацієнтів споглядати " чорний ящик" серед бетонних стін.

День 23-25 Забуваюсь (Канівське море). 

Забуваю як це було, і чому це все це мало місце. Чому я це почав, чому не здався, чому дійшов до майже кінця. Що я хотів собі цим доказати. Але ось зараз розумію, що так мало бути. Адже без таких моментів я забуваю себе, забуваю життя, його смак,його сенс.

p.s.: Іноді для щастя все що потрібно поміщається у рюкзак, каяк, валізи. Але не завжди ми це пам'ятаємо,тому фото одна із можливостей нагадати нам це.

День 25- 26 Сезон полювання на пернатих (Від Канева до Черкас і далі)

За Каневським ГЕС на мене чекала Тарасова гора, місце поховання видатного Українського діяча.

Черне́ча гора́ або Тара́сова гора́ — гора в місті Канів, складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора», місце поховання українського поета Тараса Шевченка.

І напевно одні з найкращих островів, хоча безлюдними у вихідні їх не назвеш, адже гатили певно з кожного куща, і на островах крім рибалок позасідали мисливці, музика, постріли, спека, моторки проходили так близько що здавалось у них була одна ціль - потопити мій баркас, або принаймні освіжити мене. Але під кінець дня я все-таки знайшов собі свій власний острів де зміг розміститися на ночівлю. Стріляли всю ніч, але єгерська служба давним давно вже привчила мене до канонади із любих калібрів, спав як вбитий.

На ранок я милувався самим прекрасним світанком на воді за всі свої 26 днів на воді.

Фото та відео неподалік Черкас.

Такі світанк надихають і піднімають бойовий дух по максимуму.

Світанки і заходи на великій воді, лише тільки вони вже є причиною що я не дарма це все затіяв.

День 30 Боцман

    Інколи мені везе на ось такі місця, і не серед дня, а вже під вечір, вони ніби натякають - швартуйся, на сьогодні твій шлях скінчився.        Піщаний пляж, місце для пікніку а саме головне вона, лавка яка була встановлена лише для одного, для того щоб милуватись заходом Сонця. 

“Іноді, я шкодую що все таки сам, що немає з ким розділити ось ці краєвиди,ці випробування,цю насолоду від всього що відбувається навкруги...”

 На ранок, я майже без води,вивчаю карту, на наявність джерел, чи населених пунктів що можуть бути поруч. Але за декілька кілометрів зустрічаю сухогруз, він на якорі, скоро буде навантажується, проходячи повз вирішив запитати чи не поділяться водою, а то хто його знає, де я зможу її поповнити. А я старався при будь-якій нагоді все-таки поповняти свої запаси, а то на воді без води, тяжко. 

  Швартуйся, пролунало із палуби. На мене дивився, бувалий лисий чолов'яга, моряк. І тут я вже на палубі, в руках канапка, на камбузі гріється чайник для кави. 

 - Ви напевно боцман, питаю у того чоловяги… 

- звідки знаєш?

-та у мене друг, схожий на Вас!!

-тобто?

-з вигляду суровий і серйозний! але добрішої душі людина. І теж боцман. 

На обличчях інших моряків посмішка,  та і сам боцман змінився у обличчі. Адже він таки боцман. 

 Під вечір втопив один із PowerBanків… пічаль, добре що є запасний і сонячна панель без якої, було б важкувато. 

Відступ, із думок в дорозі:

Все частіше і частіше не дає спокою думка: а що якщо Дім це все ж не місце де народився і виріс, живеш, а там де тобі хочеться нарешті осісти і припинити свої поневіряння в пошуках чогось для себе, самого себе.

Я не можу довго десь зупинятися, день два і хочу інший вид, "йду" в надії що далі буде краще все, але іноді стає гірше, а іноді і правда краще.

Схоже я так і не знайшов свій будинок ...

Напевно будинок на колесах це мій будинок. А це вже з фантазій.

До фото і відео (мій будинок):

Фото 1 ніч в 30 см від води, саме стільки  між моєю палаткою і Каховським морем, тільки каяк,в  який розбивається хвиля. Жахлива і прекрасна ніч. Неймовірний світанок.

Відео та фото 2 "будинок" на одну ніч на Кінсбурской косі, одне з кращих місць на ніч (Топ2). Шкодую що не вдалося там пожити більше одного дня, адже тільки зараз я розумію як я був там щасливий.

Фото 3 будинок біля Нікополя, навпроти  АЕС і Енергодар.

Фото 4 будинок браконьєрів на воді, там було весело, і це перша ніч коли я не ставив намет, сидів з пакетом вина і "Валеркою" (опудало) і милувався вогнями нічного Запоріжжя. (Топ1). і елемент списку ✅провести ніч на воді.

Фото 5 перша ніч в Україні, як же я був радий рідній землі.

Фото 6 острів на Прип'яті, по заду 700км і попереду ще так багато. Це був переломний момент, мені давно не було так важко, я кожну секунду сумнівався що дійду, я кричав на порожнечу, на себе за цю затію. Майже здався. але ні…. 

День 36-37 (Сплав це скучно). неподалік Нікополя.

Сплав це скучно та нудно, одні і ті ж краєвиди, навкруги вода, все одноманітне - так мені колись сказав один знайомий, і в той рік я майже поховав ідею про сплав.

Але ось в таких місцях ,як Мамай гора неподалік від Нікополя, я зрозумів як він помилятися, адже з води ця вікова глиба із 10ка слоїв ґрунтів і каміння виглядає надзвичайно велично.

Мама́й-гора́ — височина на березі Каховського водосховища біля села Велика Знам'янкаКам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, на лівому березі Каховського водосховища. Відома як найбільший мультикомплексний могильник Північного Причорномор'я. Висота гори становить 80 метрів. Входить до складу ландшафтного заказника Урочище Мамай гора.

Під нею, майже в 30 см від води я розмістив свій намет,і це було напевно не самою найкращою ідеєю, адже вночі я двічі прокидався із відчуттям і страхом що мій намет стоїть вже у воді.

На ранок я віднайшов джерело,давно я не пив такої смачної води. Приємно робити такі відкриття, дрібниця але. В поєднанні із краєвидами це щось.

Коли я був на воді виявилось що хвилі які було проблематично подолати, потім віднесли мене майже на середину водосховища, сказати що мене знатно покидали нічого не сказати. Одна справа коли хвиля зустрічна, чи зі спини, а коли вони жбурляються на тебе звідусіль , це вже страшно. Добратись до берега вартувало чималих зусиль, я декілька разів зупинявся. А потім ближче до полудня взагалі став на якір біля однієї із рибацьких станцій. Надвечір прийшов її сторож, "цікавий" чоловяга. Задумайтесь йому платять, за те що він просто спить на старому пружинному ліжку серед літа на вулиці, споглядає зоряне небо, засинає під шум хвиль Каховського "моря". Як він любив повторювати: -"А шо дєлать жизнь такая". На ранок хвилі не стихли, прийшлось чекати. Але компанію мені склав той же сторож, та його друг Дядько Микола, що вирішив загостити мене кавуном і виноградом.А ще кликав на обід на юшку. Я подякував, але мусив йти мене чекає велика вода, я і так вже затримався.

Перший захід Сонця, перший світанок на морі - це фантастична, казкова і просто неймовірна подія , враховуючи місце і спосіб в який я туди дістався.

28.08.2019 , 40 днів у дорозі. 2100 км самотності і випробувань.

День 46 "Відкритка" , дельфіни, дикі коні і дикий я. (Кінсбург, Тендра).

Попередні дні пройшли в режимі 5 км за день, бо тут були друзі, тут була своя неспішна атмосфера, та і Кінсбург був приємним відкриттям особливо для мене, в таких місцях час зупиняється, краєвиди повністю оволодівають твоєю свідомістю. Адже лише на великій воді такі неймовірні заходи.

У дельфінарії я ні разу так і не був і не жалів ніколи,ні разу, але сьогодні їх бачив ближче ніж міг уявити. Частіше ніж би міг цього побажати, емоції від страху що мій баркас як вороже корабель потоплять, до радості тому що я не один тут такий дикий. Ще вдосвіта я покинув Кінсбурзьку косу на краю якої вдалось зустріти сорок п'ятий  світанок. Напрямок я тримав на Тендрівську косу, на даний момент це мав бути найдовший перехід без будь-яких можливостей причалити до берега, розім'яти ноги, ну і туди сюди сходити(25 км). Коли я відійшов від материка на декілька км зірвались великі хвилі, добре що я вже не юнга, а бравий бородатий боцман який бачив хвилі і побільше, і вже на воді навчився закріпляти ще більш надійніше все і надівати юбку на кокпіт. Але коли все наче здалось ок, з'явились вони, чотири величні дельфіни, блискучі, стрімкіші за хвилю, грайливі і компанійські. Вони йшли зі мною наче ми давні друзі, однією командою. Ці декілька бурхливих кілометрів негоди промайнули, і на горизонті знову почала виднілась суша. Тендрівська коса.

Після відпочинку і обіду, я вирушив далі адже добрий шмат моря. На самій Тендрі я зустрів стадо диких коней, чорні наче сажа, вільні наче вітер, цього разу я встиг їх сфотографувати . А ще були дельфіни, вже зовсім поруч, нові знайомі на Яхті із назвою "Сказка" ,декілька місцевих єгерів і захід Сонця у новому неймовірному місці.

p.s.: Рутина ось що смертельно, а мандрівки якщо і небезпечні то загубили значно менше людей.

Останні дні фінал. Чорне море.

Біля залізного порту, я зустрів двох друзів. У нас був план дійти до острова Джарилгач, вони йшли береговою лінією а я як завжди водою. Хотіли провести на цьому справді дикому і чарівному острові кілька днів. В один із серпневих спекотних днів ми отаборились майже на середині острову. Гуляли в різні кінці острову, вечорами грали в карти допізна і просто спілкувались, за весь цей час це те чого не вистачало. 

Ось він фінал, острів Джа позаду так багато емоцій,спогадів,вражень, краєвидів,  днів, км і тд.

За острів скажу що поки це справді дика і неймовірна місцина, в якій ви можете зустріти диких кабанів, косуль, оленів а в морі навіть дельфінів. Тут у Вас буде свій персональний пляж, Ваш і більше нікого.

Чесно кажучи намагався придумати справді гарну кінцівку, але ось зараз розумію що мандрівка ця закінчилась не один раз а двічі. Перший раз тоді, а другий зараз коли я записую свої останні рядки. 

Підсумую цитатою із діалогу:

-Ну що Воно було того варте?

-Однозначно. 

-Повторив би?

-Ні скоріше б продовжив би, свій шлях із цього місця.

p.s.: Коли зараз, під час перегляду фотографій і відео, я повертаюсь туди з замкненого буденного життя, мені здається, що я повертаюсь в світ, що дивовижним чином звільнив мене від мене самого. Всі страхи і спогади залишилися позаду, під глибокими водами Дніпра....

Дякую за увагу. Мандруйте воно того варте!