Сплав по річці Сіверський Донець червень 2021

Сплав по річці Сіверський Донець (смт Печеніги — с. Мілове Харківська область) червень 2021

 

Цьогорічний традиційний, так званий, довгий сплав, міг і не відбутися, бо з’явилися проблеми, які майже перекреслили перспективи подальшої традиції, але перешкоди вчасно були подолані і запланована мандрівка на кінець травня просто пересунулася на початок червня. Довгий сплав по “рідній” річці всерйоз нами не розглядався, бо це ж не просто стандартний сплав на одну — дві ночівлі, а ДОВГИЙ! Тому варіант стартувати з Печеніг звісно обговорювався, але як дуууууже запасний план. Але сталося, те що сталося, і “запасний аеродром” перетворився на основний.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ — СТАРТОВИЙ (04.06 п’ятниця)

Першу половину п’ятниці витратили на трансфер до Печеніг, стапель байдарок та легенький перегриз. Майже випадково знайшли зручне місце для стапелю — пологий правий берег та зручний вихід у воду (49°51'55.4"N 36°56'33.0"E). Потрапити на це місце дуже легко, просто потрібно в’їхати до Печеніг (з боку Чугуїва) і нікуди не звертати, а спускатися вниз по центральній вулиці, а потім по вузенькій, аж до річки і ще по берегу метрів сто правіше (49°51'55.6"N 36°56'32.9"E).
Погода сприятлива, сонечко не смажить, небо затягнуто легкою димкою. Відчувається близкість Чугуєва — десь високо - високо в небі періодично чутно гул навчальних реактивних літаків і інколи навіть їх видно. Температури води та повітря не достатньо для того, щоб хотілося цілком пірнути у річку, але по коліно, щоб завантажитися у байдарки, підходить. О 13.50 стали на воду. Завдання: вийти за межі населеного пункту і в першому ліпшому місці заночувати. Задумане виконано і перевиконано, бо гребли аж 3 години. Орієнтовно, після першого кілометру сплаву, пройшли під низеньким місточком. Якщо б в байдарках було ще більше речей, то могли б і не протиснутися без розвантаження, а так проскочили зі свистом. До речі, зі слів місцевих мешканців вода в річці була на метр вище, ніж зазвичай. На 7 кілометрі ледь пропхалися над підтопленим понтонним мостом. Добре, що стоїть “висока вода”, бо якщо б води було хоч на 10 см менше, були б вимушені розвантажувати байдарки і робити обнос.

 

Потім ще пройшли запруду на всю ширину річки та під автомобільним мостом і зупинилися на лівому березі в районі села з романтичною-шансонівською назвою — Таганка (49°49'19.0"N 36°52'18.2"E). На перший вечір були заплановані шашлики і плани були здійснені.

Але не обійшлося і без прикрих подій. Поки готували вечерю, член команди (за суміцнецтвом - пілот квадрокоптеру) вирішив провести аерофоторозвідку, під час якої поплутав педалі і здійснив незаплановану посадку десь за небокраєм. Пілот, хвала Богу, вчасно катапультувався і вижив, а ось коптера (не дивлячись на те, що гаджет ще годину подавав свої “точні” координати) так знайдено і не було.
За перший день пройдено 13 км.

ДРУГИЙ ДЕНЬ — (05.06 субота)

 

Прокинулись, поснідали залишками вечері і, не витрачаючи час на дурню ..., пішли знов шукати квадрокоптер. На жаль, за ніч квадрокоптер якось примудрився змінити свої координати і з’ясувалося, що вчора ми його шукали не там. Але і нові координати нічого не дали, тож пошуки офіційно були припинені. Випили за упокой його цифрової душі, побажали перенестися на небо, зустрітися з пращурами авіації, а світлини скинути на хмаринку.
Врешті-решт стали на воду і погребли на зустріч пригодам. А в цей день, декілька пригод було.
Побачили на лівому березі зручне місце для перегризу: велика альтанка, невеличкий пляж, пологий вихід на берег, тобто те, що лікар прописав. Тільки-но причалили, дістали провізію та почали нарізати овочі, як під’їхали військові, які привезли необхідні речі для вигулювання генерала: шашлики-машлики, рибалку-бухалку. Спробували на нас “наїхати” під виглядом того, що це територія військового полігону. Але ми ж дикі туристи — самі на кого хочеш наїдемо, тож після невеличкого з’ясування “чий прилад товще”, спокійно розійшлися по протилежним бокам альтанки.
До обіду, пройшли Кицівську пустелю. З берега її не бачили, а зручного місця для виходу на берег не було, тому саму Пустелю так і не побачили. Не злим тихим згадали квадрокоптер. На 27 кілометрі, не без складностей, пропхалися біля зруйнованого дерев’яного мосту. Його слід проходили ближче до правого берегу.

Ввечорі підійшли до підпірної греблі “ПОАРЕ” або іншими словами греблі Кочетковського водозабору біля смт Кочеток.

 

Тут вже без повноцінного обносу ми не обійшлися. Зупинилися на правому березі перед самою греблею, розвантажили байди та перенесли їх метрів двадцять нижче греблі. З’явився якийсь рибак (був із сіткою) і спробував “наїхати” на нас (що ж за день такий?) погрожуючи поліцією. Взагалі не дуже второпали в чому саме ми були винні, але після нашої пропозиції йти у відомому напрямку, тобто викликати поліцію, заспокоївся. Стали на воду, а вже метрів за двісті зупинилися на великому пляжі на правому березі (49°52'21.0"N 36°44'15.8"E).

Вихід з води зручний, пляж чистий, навіть є роздягальня, біля пляжу (в деревах) облаштовані місця для культурного відпочинку. Взагалі не полюбляємо зупинятися на таких оцивилізованих місцях на ночівлю, бо практика показує, що міські пляжі - це геть неспокійне місце для втомлених байдарочників. Але погода була несприятлива для звичайних відпочиваючих, тому ми були впевнені, що турбувати нас ні хто не буде. Від пляжу є можливість дістатися до продуктового магазину, розташованому в смт Кочеток— хвилин 20 пішки. Чим ми і скористалися для поповнення їстівних запасів. Навпроти магазину розташовано міський палац культури, в якому знаходиться унікальний та знаменитий на всю Україну “Музей води”. Але зі слів місцевого алкаша, який проходив повз нас, музей вже років як три не працює. На вечерю приготували плов, поїли та поразповзалися по наметах ще не здогадуючись, що ранок буде раннім.
За день пройшли 19 км.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ — (06.06 неділя)

Вночі накрапував дощік, планів підніматися рано не було, бо неділя та і ми ж приїхали відпочивати, а не ставити рекорди. Приводи поспішати відсутні — згідно розрахунків, до Балаклєї (до наступної неділі), ми догребемо навіть при умові, що працювати веслами взагалі не будемо.

Але те що ми не мали плани на ранкову дискотеку, це не визначає, що ранкова дискотека не мала планів на нас. Отже о 4й ранку всі прокинулися від гучної музики. На пляж приїхали дві молоденькі, глибоко п’яненькі пані. Привезли їх два хлопця, один з яких був значно глибше занурений у алкогольний стан, ніж його подружки, тому показово хоробрий, а інший тверезий, тому показово чемний. Потрібно віддати належне, тверезим був саме водій і він постійно вибачався за своїх “веселих” пасажирів. Ну відпочиває кожен сам на свій смак, та ми й самі винні, що стали табором в проблемному місці. Але команда більш-менш спокійно пережила це несподіване вторгнення, хоча сон вже як рукою зняло. Тож ранково-недільний передзвін, який лунав з Церкви Володимирської ікони Божої Матері, що височила над нашим табором, нам вже не заважав. Ранній підйом не став запорукою раннього старту — стали на воду біля 11:00. За півтори години повільного хлюпання веслами пройшли під мостом на Чугуїв.

Нечисленну кількість разів проїздив цим мостом, завжди дивився на річку з вікна автівки і сподівався, що колись буду дивитися на міст з кокпіту байдарки — ну що ж, мрії здійснюються! Відразу за мостом вздовж річки по правому берегу високо-високо натягнута підвісна дорога. Навіть бачили відчайдух, які з вітерцем проносилися вздовж річки. В цілому день пройшов спокійно, періодично проходили то під газовими трубами, то під мостами. Після обіду вперлися в дерев’яний автомобільний міст, який неможливо було форсувати без розвантаження байдарок (49°48'16.1"N 36°39'29.7"E).

 

Ну нам не звикати, одним обносом більше, одним більше, значення немає. Головне, щоб не так як на Хортиці, де обіцяні 50 метрів обносу, перетворилися у повноцінні пів кілометра.
Відносно швиденько перевантажилися і вже за годину (о 17.00) стали на правому березі на ночівлю (49°47'50.2"N 36°36'37.6"E).
Пройдено за день 20 км.
Місце для ночівлі обрали гарне, але з деякими нюансами. Вивантажитися з байдарки безпосередньо на берег не варіант, але є довгий пірс, до якого зручно пришвартуватися. Велика рівна галявинка, але майже з усіх боків дерева, тож вся розташована у тіні. По центру, розташовано добротний великий стіл з лавками, але кількість і розміри комарів не дали можливості повноцінно посидіти під час вечері, тож команда капітулювала і розбіглася по наметах. Але все ж таки один з членів команди примудрився підчипити першого за сплав клеща.

 

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ — (07.06 понеділок)

 

Зрання зголоднілі скажені комари-дерижаблі накинулися на нас з подвійним азартом, тому команда не зволікаючи, відразу після сніданку швиденько завантажилася і покинула непривітний кемпінг.

Ближче до одинадцятої пригребли до Есхару. Стали на правому березі на пляжі біля цвинтаря (49°47'17.1"N 36°35'33.0"E). Якщо пройти по дорозі вверх і перейти футбольне поле, то можна знайти два продуктових магазини (йти приблизно 1 км). До речі, вода в магазинах на розлив не продається, тому порожні пляшки брали дарма. Але нам розповіли, що нижче за течією, не доходячи до греблі, по правому берегу є джерело, там ми пізніше і поповнили запаси чистої води (49°47'10.5"N 36°34'54.1"E). Пополудні відкрився вид на водопідпірну греблею ДП “ТЕЦ 2” “Есхар” — смертельно небезпечне місце! Увага!!! Жодним чином не наближатися упритул до неї по воді.

Обносити треба лівим берегом і, якщо берег здається крутим, то це вам не здається. Нормальних місць для виходу з води не має, але обносити правим берегом взагалі не варіант. Від планів зменшення відстані обносу за рахунок виходу на берег максимально близько до греблі та старту на каміннях безпосередньо нижче греблі, слід відмовитися, як від СМЕРТЕЛЬНО небезпечних!!!

Особисто ми обрали варіант стартувати з піскового пляжу нижче від греблі метрів на двісті (49°46'57.4"N 36°34'41.5"E). Як раз, з цього пляжу, на наших очах стартувала група байдарочників.
Далі за течією зустрівся невеличкий дерев’яний місточок, раджу проходити його максимально ближче до правого берегу.

Навкруги буйство кольорів. Флора і фауна радує душу.

 

Десь за годину перед нами відкрився вид на острів. Обійшли його правим боком (між лівим берегом та островом натягнути троси для паромної переправи) і відразу за ним стали на великому пляжі на лівому березі (49°42'33.0"N 36°31'23.0"E).

Десь з-за небокраю відніються височенні труби. Для спекотного літа це місце не найліпше (дерев і відповідно тіні взагалі немає), але нас все влаштовує, бо просушити намети після попередніх ночівель не завадить. За дровами, з зрозумілих причин, пройти треба, але не критично. Комари порадували своєю відсутністю. До речі, на пляжі є волейбольний майданчик.
За день пройшли 15 км.

 

П’ЯТИЙ ДЕНЬ — (08.06 вівторок)

 

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!

Видно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая, працею зморена,...

Але припхався фазан...

та не світ не зоря почав істошно “співати” (ця хрєнь у них піснею зветься) і гучно розмахувати крилами. Я далекий від орнітології, тож ідентифікувати, що це був за танок, не можу.
Погода чудова, сонечко добре просушило наші намети та інші вогкі речі. В гарному настрої розпочинаємо новий сплавний день.
Повільно сплавляючись, насолоджуємося природою. Пройшли під авіатрасою. На цей раз літаки вже цивільні і їх щільний трафік наштовхує на думки стосовно різних видів відпочинку: хтось летить, хтось гребе, хтось лежить на дивані...
Пополудні пройшли під залізничним мостом (76й км нашого сплаву) і майже відразу припустив дощик.

Обідали на пологому пляжі на правому березі перед пгт Зидьки (49°40'47.1"N 36°24'52.8"E). Авжеж, на такому пляжі в сезон важко знайти вільне місце, бо тут і мангали і зручний під’їзд, але сезон тільки розпочинається, тож ми насолоджуємося самотністю. Ближче до 15ї пройшли підвісний місточок у місті Зміїв.

 

За годину були біля Зміївських круч. Звісно, не зупинитися та не полазити по ним ми не змогли. І хоча наслідки негоди нагадали про себе відразу, деякі відчайдухи, зі складу команди, попхалися по багнюці підкорювати висоти.

 

 

 

 

 

На самому верху стоїть Тейваз (англ. Teywaz) - це така руна з германського Старшого Футарка (на кшталт нашої абетки). А десь далеко на небокраї видно якусь величезну антену.

 

 

Майже відразу після круч пройшли міст на Задонецьке. На мосту відбуваються активні ремонтні роботи, аж гай шумить.

 

Відразу за мостом на правому березі почалися місця обладнані для відпочинку населення, ну тобто столи з лавками. Теоретично, у разі крайньої потреби, можна було б і зупинитися на ночівлю, але близкість до гучного будівництва нашу команду не влаштовувала, тим більше ми шукали місце не просто для ночівлі, а для прийдешньої дньовки, тож погребли далі. Деінде зустрічалися рибацькі місця, але це теж не підходило для наших потреб. Нарешті на правому березі знайшовся пляж з не дуже крутим виходом, а біля нього більш-менш пристойна для дньовки галявинка. Тут і зупинилися (49°38'18.5"N 36°20'32.2"E). Здавалося й до найближчого населеного пункту не дуже близько та й їжу ще не починали готувати, але тільки-но почали розкладати табір, з’явилися два собаки. З легкої жартівливої руки капітана, один став Сергієм, а інший Віталіком — на честь двох гарних хлопців, які в умовах дії непереборної сили, на жаль, не змогли долучитися до цьогорічного сплаву. Нових друзів ми добре підгодовували, то вони з нами так і залишилися до наступного дня.

За день пройшли 13 км.

ШОСТИЙ ДЕНЬ — (09.06 середа)

День народження капітана та дньовка. Зрання відносно тепла погода дозволила навіть поплавати у річці. Ще один член команди погодував клєща. Ввечері табір накрила шалена буря зі зливою. Недалеко від табору під натиском вітру навіть впало дерево.
Зі зрозумілих причин за день пройшли 0 км.

СЬОМИЙ ДЕНЬ — (10.06 четвер)

Дуже повільно знімалися з цього місця, вийшли вже пополудні. Пройшли штучну запруду на пів річки. Попереду на горі з’явилася антена, яку ми бачили на небокраї, коли влазили на кручі два дні тому.

 

 

 

 

Невдовзі збиралися здійснити туди вилазку, але якось не склалося. Також не потрапили на так звану “Пташину гору”, розташовану на правому березі. Чи то не побачили її з річки, чи то не ідентифікували, як достойну для вилазки цікавинку (49°35'58.4"N 36°20'12.5"E). Орієнтовно, в цьому ж районі, б’є джерело води, до якого можна дістатися залізобетонним сходам, але прохід тули заблоковано гілками дерев, то ми вирішили набрати води десь нижче за течією у місцевого населення. Слід звернути увагу, що русло річки роздвоюється так, що схоже на Т-образне перехрестя (49°35'48.6"N 36°20'37.7"E). Течія дуже слабка, ліворуч повертає більш широкий рукав, тож інтуїтивно хочеться йти в тому напрямку, але слід повертати праворуч в бік мосту.

В районі 14.00 пройшли міст (97й км сплаву) у селі Коропове. Запаси води, як і розраховували, поповнили у привітного власника приватної бази відпочинку, розташованої на правому березі. Судячи з текстів на пірсах, розташованих вздовж берегів, не всі господарі привітні до туристів-водників.

 

 

Береги щільно забудовані новенькими корпусами баз відпочинку, які межують з дачними та житловими будиночками різного стану занедбаності. Деінде на берегах зустрічаються люди. Після крутого правого повороту річки перед нами відкрився дивовижний вид на високу гору зі встановленим на ній хрестом та оглядовим майданчиком.

 

Пройти повз можливість поспостерігати за місцевими краєвидами з цього майданчику ми не могли, тому пришвартувалися і попхалися крізь гілля по неймовірно крутим схилам вверх на гору. Воно того варто, тож рекомендую при нагоді злазити та подивитися (49°35'04.4"N 36°21'10.5"E).

 

Насолодившись красотою краєвидів, повернулися до байдарок і продовжили сплав. Ближче до 17.00 набігли дощові низькі хмари.

 

 

 

 

 

 

 

 

Ми миттєво зорієнтувались і, як тільки побачили добротну альтанку зі стінами та дахом, зупинилися на лівому березі на пляжі (49°32'40.1"N 36°24'17.1"E), можна сказати безпосередньо в селі Черкаський Бешкин. В очікуванні близької зливи злагоджено поставили намети, розвели багаття, накрили стіл, але зливи так і не відбулося. Місце для табору дуже зручне, вистачить поставити велику кількість наметів, є декілька альтанок, смітники, гарний пісковий пляж, з дровами немає проблем, недалеко є магазин, але в сезон тут скоріш за все яблуку нема де впасти. Беручи до уваги наявність вільного часу, дров та натхнення, в перший раз, на моїй пам’яті, на сплаві на двох багаттях готували одночасно першу і другу страви, ну я скажу для кострового таке собі “задоволення”.
За день пройшли 26 км.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ — (11.06 п’ятниця)

Заправившись залишками супу та свіжою яєчнею, погребли далі. Пополудні наздогнали двох байдарочників. Дядькам було хорошо за шістдесят, мовчазні та непривітні. Чогось подумалось, що вони теж колись сплавлялися веселою та гучною командою, співали пісні, раділи життю, не замислювалися про проблеми і жили одним днем, а зараз їх лишилось двоє... Ну нашій молодій команді (з середнім віком глибоко за сорок), зарано ще про це думати, то ж у нас сплавів по попереду, ще вагон із маленьким візочком. Пообідали на лівому березі в зеленій альтанці, зробленій приватним коштом місцевих мешканців, про що зазначено на вході. Після 15.30 пройшли повз величезний пляж з альтанками та розвагами, на якому лунала гучна музика та чулися голоси великої компанії (49°31'03.0"N 36°34'27.6"E) (смт Донець). Навпроти вхід у немаленький залив (ми, здається у 2016му році, там стояли на ночівлі у сосняку). Незабаром пройшли під довгим залізобетонним мостом (124 км сплаву) і відразу влупила шалена злива, яка призупинила сплав щонайменше на годину.

 

По закінченню зливи відразу почали шукати де зупинитися та заночувати. Знайшли не дуже швидко і не дуже нормальне місце, але з дахом (хоч і дірявим) над столом (49°29'29.3"N 36°37'26.2"E). Ще й з протилежного берега щось постійно гримало весь вечір. Про сухі дрова, після такої зливи, не можно було й мріяти, тож стали в нагоді дрова, які возили із собою з дньовки. На останньому поліні сокира наказала довго жити. Отже, мінус сокира.

За день пройшли 24 км.

 

ДЕВ’ЯТИЙ ДЕНЬ — (12.06 субота)

Гримало не тільки весь вечір, а й всю ніч та ранок. Мабуть якесь виробництво, або ще щось техногенне. (Як потім з’ясувалося, це Червонодонецька дожимно-компресорна станція ДК „Укргазвидобування”. По прямій від нас 3 км, але гупало добряче). Ранок був таким саме вогким, як і попередній вечір. Сухі дрова закінчилися, сокира теж... Тому розігріли залишки вечері на газовому “примусі”, поснідали, згорнули табір та погребли далі. Десь за годину, на правому березі в районі села Червона Гірка, зустріли величезний натовп організованих байдарочників, всі, як один, в однакових плащах грибників тупцювали на місці в очікуванні припинення дощику. Невдовзі пройшли біля водозабірної насосної станції Шебелінкагазвидобування. В цьому місці різко збільшується швидкість течії. Ми вже розуміли, що з логістичної точки зору, нижче села Мілове сенсу сплавлятися немає, тож наші байдарки більше дрейфували за течією, та ще й цьому сприяла злива, яка розпочалася опівдні. Протягом декількох годин меланхолічно спостерігали, як повз нас повільно проходили байдарки завантажені по три - чотири веселі людини, які здебільшого прибухівали, співали пісні та періодично перехилялися за борти байдарок, так і намагаючись опинитися у воді. Час підходив до обіду, тож коли на правому березі побачили пологий пісковий пляж з грибочком, під яким зручно було б сховатися від тривалої зливи, вирішили зупинитися на перегриз. Час йшов, злива не закінчувалася, тепліше не становилося, бажання завантажуватися в байдарки під зливою не було. Вирішили провести рекогностування, яке показало: поруч встановлена добротна альтанка з широченним столом та лавами, майже на пляжі є місце для встановлення наметів, поруч є місце для зручного антістапелю та якісного просушування шкір, та найголовніше є під’їзд для подальшої евакуації. Порадившись, постановили: вважати цей пляж фінішем довгого сплаву 2021 року (49°27'19.2"N 36°42'41.4"E).

 

За вісім ходових днів пройдено 142 км, “спіймано” два клєща, мінус сокира, мінус квадракоптер. Загальний висновок: сплавлятися можна, але для довгого сплаву слід обирати річки, до яких далеко їхати та максимально не схожі на Сіверський Донець.