Зимовий похід

Минулої зими провів в семи пішохідних походах двадцять один день. Туристичний сезон круглий рік! До вашої уваги великий фотозвіт про два з них. Обидва здійснені один за одним в лютому 2019 року. Маршрути проходили понад волинські ріки Турія і Стохід.

Добре згадувати чудові зимові пейзажі, сидячи в душній кімнаті під час літньої спеки. Білі холодні рівнини, золотисті полеглі трави під неяскравим сонцем зивових відлиг...  Туман і мряка безлистяного лісу. Течія і крига повноводних рік.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. СТОХІД.

14 лютого ранком наша група з трьох чоловік висадилась в селі Карпилівка на притоці Стоходу - річці Стобихівка. Учасники: Сергій, Саша і Дмитро. Позаду 80 кілометрів на електричці до Ковеля і 40 автобусом до Карпилівки.  Ріка Стобихівка біля села каналізована, але через кілометр русло стає природнім. Сьогодні в нас по плану біля 20 кілометрів шляху по безлюдним лісам понад цю річку.

Температура невеликий плюс. Снігу практично немає. Текуча вода без криги, стояча замерзла. По ній можна сміливо переходити.

Береги ріки заболочені, поблизу них немає доріг. В одному місці, сховавши рюкзаки, по старій просіці підійшли до Стобихівки. Біля річки росте багато старих і молодих ялин, що для українського Полісся зовсім нетипово.

По лісам розвішено багато бортей і рамкових вуликів.

Тут в Першу світову австріяки провели вузкоколійку до фронту. За Союзу насип використовувався як лісова дорога. Мосту через ріку вже давно немає.

 

В річці досить висока вода і відчутна течія, якої влітку практично немає.

Біля річки дика бездоріжна природа з завалами, нерпохідними болотами і лозовинням.

Невеличка притока-струмок.

Невдовзі вийшли до неіснуючого села Любарка. Тут великий привал з обідом. На полянах серед лісу збереглись фундаменти хат, руктові сади і зарослі бузку. Я люблю такі місця. Тут стіна лісу розривається, а на живописних полянках можна ночувати.

До вечора йдемо переважно сухими сосновими лісами, які міняються заболоченими вільховими. Вже в сутінках винирнули з туману перші хати невеличкого села Стобихва.

Ночувати завернули до знайомої бабці. В хаті натоплено, по дворі бігають вівці. Бабці 78 років. Вона знає безліч цікавих історій з життя свого села. Дивились її фотографії. Слухали смішні розповіді про місцеві діалекти, які різняться в кожному селі.

Вечори зимою довгі. Сходили в гості до місцевого краєзнавця. Одна з його цікавих знахідок - це дубовий листок вирізаний з гільзи. На ньому майстерний німець вибив Stochod 1916-18

Ранком вловив ягнят.

Село в тумані. Тихо. Сюди навіть не ходять рейсові автобуси. До найближчої зупинки в одну сторону 13 км, в другу 7.

На цвинтарі багато дитячих могил. Кожна молода мати мала могилку своєї дитини.  Іллінічна розказувала, що в однієї мати від дизентирії одночасно померло троє дівчаток. В другого діда троє внуків.

Поснідавши картоплею з бараниною, вирушаємо далі в подорож. 

Знову ліси і лісові озера.

Через п"ять кілометрів виходимо на кладки через безчисленні струги Стохода. Ріка частково скута кригою.

Стохід це справжній лабиринт з проток, стариць, островів. На цих островах задержались. Ось де можна пограти робінзона!

За рікою, в селі Бережниця, дівчата з крайньої хати пригостили нас гарячим чаєм з печивом. Далі знову довга подорож по лісовим дорогам правого берега ріки Стохід. Місця важкі для орієнтування. Заболоченні ліси чередувались з сухими підвищеннями, зритими бліндажами і окопами Першої світової.

Трохи не розрахували часу. До місця запланованої ночівки виходили вже по темному. Пів-острів в заплаві ріки після зимової повіні виявився майже островом. Ледь знайшли місце, де можна було б на нього перебратись. Розвідували сухий прохід в нічному лісі. Туди зайшли без рюкзаків. Вертатись за ними  - не можем знайти вихід з острова! Ото находились на останок! З ліхтариками розбивали табір і заготовляли дрова. Я спав, як завжди, біля вогню. Біля мене розстелився Саня. Це мій шостий похід цієї зими. Першим ділом я скидаю верхній одяг і добре обсушуюсь біля вогню. Поки сушусь - закипає чай. Добре напиваюсь, а вже тоді починаю приготовляти вечерю. Час від часу підносим і розпилюєм великі дрова. Я собі настелив сухої кропиви, на неї поклав кусок поліетилену і спальник. Великий вогонь грів боки і спину цілу ніч. Близько часу ночі розпогодилось, яскраво світив місяць. Далеко гукали сови. Потім одна прилетіла і кричала зовсім поруч. Над рікою легкий туман. температура опустилась нижче нуля. Всі речі вкрило інеєм.

Зранку хлопці відсипались довго. А я більше за 2,5 годин сам лазив по околицям. Пішов в затоплений ліс навколо нашого острівка. Потім вилазив на два дерева для кращого огляду очеретяно-вільхової заплави ріки. Пару гіляк, затулявших горизонти, спиляв пилкою. Сонце щедро заливало золотистим ранковим світлом очерети. Великими різновидовими зграйками літали невеличкі пташки. Серед вільх крутились сойки.

Сонце піднялось високо, пригріваючи тіло через одежу. На вогні варився сніданок, чай. На цей день заплановано лиш 10 кілометрів шляху. Тож ми нікуди не поспішаєм. А вчора пройшли 22 кілометра.

Табір згорнутий, все готово для продовження подорожі.

По Краснянським дерев"яним мостам перейшли на лівий берег ріки. Невдовзі лісове озеро.

На березі Стохода шалаш.

По звірячих стежках.

Ввечері вийши на залізничну дорогу і по ній виїхали на Ковель.

ЧАСТИНА ДРУГА. ТУРІЯ.

Склад участникі походу той же, тільки добавився Володя з Львівщини. 

Ранком, після добирання елекричкою і автобусом, висадились неподалік річки Турія. Це одна з приток Прип"яті.

Два останніх дня зими і перший день весни пройшли в пішому поході по берегам Турії (45 км). Йшли ми виключно по правому березі. Придержувались найближчих до ріки лісових і польових доріг, стежок, а то і просто лугами і плавнями. 

На початку дня нас нагнав на велосипеді старий дід з Комарівських хуторів. Вони розташовані через річку від села Комарове. Завів на могилки. В його молодість на хуторах було 45 хат. Зараз живе 11 чоловік. Переважно всі старі.
Біля Комарового через Турію побудована довга кладка. Тут цілу зиму держаться біля 14 лебедів. 

 

Звернувши трохи правіше, зайшли в село Личини, яке лежить в стороні від Туруї. В селі старих і нових хат порівну. Десь з третину стоять пустками.

Перейшовши за Личинами через ліс, вийшли до моста на село Мильці. З нього добре видно Миколаївський чоловічий монастир. 

Пообідавши біля розкладеного вогню, просто заплавою пішли далі. Біля ріки, далеко від монастира, гуляв монах.

Біля Підсинівки Турія розбивається на дві протоки. Залишивши рюкзаки на узліссі, плавнями підійшли до села. Тут можна зробити через одну з проток місток з поваленого дерева і перейти на острів навпроти села. Село дуже живописне. Заплава ріки поросла буйними травами і очеремами. Кущі місцями повністю "викошені" бобрами.

Приблизно в восьмистах метрах від острову знайшли гарне місце для ночівки: обривистий, порослий мішаним лісом берег Турії. Від західного вітру заховались трохи вглиб лісу. Насовали дров і розійшлись гуляти по околицям.

Почався вечірній переліт лебедів. Їх наближення чути здалеку по свисту вітру в їх крилах. П"ятірка одних напоролась на мене в заплаві, пролітаючи на висоті 6-7 метрів. Різко зламавши стрій, вони хаотично набрали висоту.

Коли стемніло зовсім, всі попідтягувались до вогню. Варився чай, кава, два види супу. Розказувались різні історії з цікавих книг. Спати ліг хто як хотів. Діма в бівазаку, Володя під тентом, Саша під верхнім пологом намету, я біля вогню.
Вночі дув сильний вітер, розкидаючи снопи іскор з вогню. На чистому небі, без місяця, яскраво світили зірки. 

Ранком трава в заплаві покрилась інієм, який швидко розтопило сонце. Ми з Дімою ще раз прогулялись до Підсинівки. Дуже живописне місце!

Від лісі, навпроти Синівки, дорога понад Турію потягнулась великими полями. Місцями вони позаростали молодим ліском, місцями були оброблені. За рікою спочатку рідко, а потім все густіше, почали проглядати хати села Датинь. Тут для фотографа склались два основних фактора: гарний пейзаж і чудове освітлення. За допомогою зума можна було наблизити і фотографувати самі мальовничі частини пейзажів протилежного берега.

Ставища зустріли порожніми хатами. В селі більша половина господарств пустки, багато пустирів, які заростають сосенками і березами. Є багато цікавих споруд.
Погода весняна: сонячно і дуже вітряно. Температура під +10С.

За селом зайшли в великий ліс, де розташовано багато озер: Добре,Мочулине, Сошичне, Красине, Святе... Сам ліс заболочений. Дуже багато мохів, порослих покрученим березняком. Ближче до Турії ліс великий. На одному з озер пообідали. Воно ще вкрите кригою.

Від озер повернули лісом до ріки. На заплаві гуляє сильний вітер. З Дімою пішов в розвідку до невеликого ліска біля самої річки. Тут знайшли добре, захищене від вітру місце для ночівки. А сонце вже низько! Вернулись за іншими. Саша йшов в поході без чоботів, то йому на броді прийшлось роззуватись.

Місце гарне. Далеко за рікою Велимче. В ту сторону сідає сонце. Заготовили на ніч багато сухої соснини. Температура швидко впала. На відкритому місці біля ріки неможливо довго знаходитись - вистужує вітер. Навіть воду на їжу стараємось набрати пошвидше - стигнуть руки. Небо чисте, чітко видно Чумацький Шлях.

Біля вогню сиділи майже до опівночі. В холоді і з вітром починався переший день весни.
Вранці поруч щось сильно курликнуло. Думаю то був журавель, хоч ще досить рано для них. Поки ще всі спали, попробував знайти сухий вихід з нашого лісового острова. Ага, немає! Над рікою рожеві від сонця хмари. Вітер ще сильніший і холодніший!

Заховався в ліс до вогню грітись. Поснідавши, вирушили далі дорогами понад ріку. Зустрічний вітер вистужував. 

Пішли хмари. Біля Підріччя повернули від ріки і пішли по селу. В шкільні вікна виглядали школярі. Людей на вулицях мало - холодно.

За полем село Краснилівка. Тут дуже багато маленьких хат на одну кімнату. В деяких ще живуть, біля деяких побудовані більші. Ніколи такого не бачив. Краснилівки плавно перейшла в Бузаки. Тут нас підібрав місцевий рейсовий автобус на Камінь-Каширський.