FC33 - як це бачить Чупакабра

 

Гра майже починається.

 

Усі гравці на розминці — декілька таки розминаються, але переважна більшість роздивляється тих, хто робить розминку.

 

А “Ель Чупакабра” роздивляється заднє колесо GT Mykola Khrystenko

Заднє колесо - “Нєочєнь”. Спиця савсем вялий стал — как рукав!

Микола їздив у відрядження. Частково Микола добирався до місця призначення своїм ходом. OsmAnd проклав маршрут від Запоріжжя до Нікополя мальовничими не навантаженими  автівками місцинами. Наслідком подолання цього маршруту лопнули дві спиці.2 аеро-спиці!!! В Нікополі таких не знайшлось, й майстер (мабуть єдиний у місці), зробив “врємянку”. Він узяв дві прості спиці, розігнув їх за допомогою пальнику й поставив їх замість аеро. При цьому він незрозуміло для чого повністю розібрав усе колесо. А зібрав колесо, змастивши усі золотники Лок-Тайтом!

Я побіг шугати когось накшталт “2 педалі” чи якоїсь форми польової майстерні.

Но Юрій Іванович видав мені представника команди із Кропивницького зі словами типа: “Ща все буде зашибісь!”.

Копивничанин подивився на наше колесо й на чистій монгольській мові пояснив нам, що на такому колесі не варто їздити взагалі, а тим більше на перегонах.

Дякуємо! Сексуємося далі. Добра порада була — при налаштуванні аероспиць користуватися плоскогубцями.

В Миколи чудовий мультитул. В ньому є вижимка для ланцюга й дві висічки під різні калібри спиць.

Микола інженер до мізку костей — тре спочатку одну сторону натягнути на рівну кількість обертів, потім іншу. Я не зміг його переконати. Він почав робити, як сам бачить.

 

Тим часом гучномовці забубонили: “БРИФІНГ! БРИФІНГ! УСІ НА БРИФІНГ!!!”.

Курва! А в нас покришка нехило так вперлася у перо рами, й у колеса не те, щоб вісімка. У колеса форма знаку “нескінченність”! Хтось скаже, що то теж самі яйця, але вид збоку — а ні! Бо аероспиці крутяться двома інструментами одночасно — ключ й плоскогубці для фіксаціі; друга людина ще має тримати колесо; послідовність налаштування не в червону армію, а часу не нескінченність, не обмаль — часу нема!!!

Я процитував Олексія Титаренко:  

- Ізвіні, Маестро! Дай Я!

Й відсторонив Миколу від цьої справи й взявся за інструмент.

Але... Очі бояться, руки роблять. За п’ять — сім хвилин, за які народ підтягувався до поляни оргів, покришка вже не пиляла перо. Вона майже вільно ходила.

Ще пару хвилин й спиці дзвеніли, а обід не терся о гальмівні  колодки.

А я Маладєц!

Я протягом тижня поміняв картриджі гальмівних колодок. А за день до гри помив ровер й змастив належним чином.

Й тут хочеться відступити від теми гри й передати привіт Магазин Велопланета  й @VeloStyle які біжали з Салтівці й залишили такий великий житловий масив без нормальних веломагазинів. Знайшовся один магазинчик у підвалі біля круглого ринку у 17 будинку. Асортимент не великий. Але по ургенту — тросики, колодки, якийсь дріб’язок — станеться у нагоді. Там є майстерня й прокат роверів.

Й ось брифінг почався.

 

78 КОМАНД!

 

Сімдесят — курва — вісім команд!!!!!

 

Да катати лише 7 годин!

 

Це буде не гра, а перегони!!!

 

Хоч би у двадцятку влучити.

 

Бо рік тому Ми навіть у 30ку не влучили...

 

На брифінгу, як завжди, нічого не чутно, й не зрозуміло.

Автори, як завжди, чогось навигадували й накрутили — багато питань!

Доречі, Булет й Пузо — справжні МС! Вони справжні майстри мікрофону. Я помітив, що майже на всіх іграх, коли вони передають слово й мікрофон  авторам, то автори губляться на фоні їх красномовства. Бідні автори, знесилені вигадуванням загадок, підготовкою й безсонними ночами, намагаються перескочити на хвилю нормальних людей-гравців, але це дається тяжко. Й мікрофона вони держать перший або другий раз у житті. А голос? Тре призвичаїтись, щоб говори й чути себе одночасно. Може, Булет й Пузо, таки ви самі будете доводити ідеї авторів? От самі розберетесь й доведете це гравцям. Мені здається, що так буде зрозуміліше й брифінг швидше відбудеться. Хочу наголосити — цей абзац стосується не конкретно гри ФК33. Це мої загальні висновки по всіх іграх.

 

 

Брифінг — то була сама холодна частина усього дня. Поки він йшов, Я вдягнув те, що взяв із собою на маршрут про всяк випадок.

Гра почалася з прологу. До речі — є десь відповідь на завдання прологу?

Пролог ми протупили. Микола вже склав рівняння з інтегралом. Та час вийшов. Він сказав — дома в матлабі порахує. Микола — справжній інженер!

 

 

Й усі полетіли!

Народ майже карту не дивився й рвав уперед. Ми теж.

Я склав 6 тез мого бачення успішної гри , яких слід дотримуватися. Можна сказати, що вони себе виправдали на 75 %. Мабуть, ти, хто знає результати гри, спитають, чому не на 100%? А я відповім — Тому що! Тому що це така гра! Бо ж Я тут не буду тези цитувати! :))

Полетіли!

 

КП03. Політ нормальний! Ми перші!

 

 

А де ж прикол? Як шукати? 4 завдання — Угода! Де приколо-локатор?

Ми трохи в ступорі!

Находжу лист з якимось дивними топологічними малюнками. Я ще не розумію що це, але відчуваю, що воно!

- АГА! Еврика!

Поки ми виходили із ступора на КП з’явилося ще декілька команд.

Прикол не знаходиться, команд більшає, час збігає.

Нафіг!

Летимо далі!

 

КП04. 

 

 

Перші. 

Місце приколу однозначне! Фарба була на корі й листі й осипалася вся на землю.

До речі, про фарбу! Я на минулу гру відгуків не писав. Коротко — все добре, круто. А ось  відмітка приколів фарбою — це жах!!! Фарба у флаконі, таки біла. Але коли вона потрапляє  на бетон, каміння  та гілля отим дрібним п’тачком, її неможливо відрізнити від пташиного посліду. Ну а посліду навколо... Ну зрозуміли?

Й на цю гру теж знатний вибір кольору для осіннього лісу — багряний!

На КП04 було дуже мало фарби. Й вона осипалася від одного дотику, як то осіннє листячко від дмуху холодного вітру.

Підтягнулися перші суперники.

По гравцях було видно, що хлопці ніч провели у таборі в теплій душевній компанії. Вибачайте, хлопці. Ми не те, що не були на вашій хвилі. Я б сказав — в протифазі. Я по спортивному зведений й замерзлими пальцями.

До речі... Гравці — а ви зізнаєтесь суперникам де які об’єкти й чи знайшли ви прикол? Спортивна логіка говорить — час затрачений на пошук прикола іншими гравцями нам на руку! Ну й коли гравєць з іншої команди мене спитав:

- А ви взяли прикол? - Я чесно відповів:

- Я не брав прикол!

То була чиста правда! Бо прикол узяв мій напарник.

 

 

Загадка — просто шара! Було б більше часу, можна б було відтворити й трактор, й зошит, й футболіста. По приколу чисто.

Летимо далі.

 

КП05

 

 

Мені дуже сподобалось це КП. Хто зна чому. Але б як би не ФК, я б в такі місця сам ніколи не потрапив! Якась така чарівна, акуратна калюжа-озеро посеред мікро-кар’єру.

Є прикол, є об’єкти.

А ось з загадкою проблема.

Комікс+миша? Що за на?

На коміксі бада-бум зображений. Тому ми сфоткали нору над прірвою. Ну логічно же — миша вилазить із нори й в прірву бада-бум робить.

 

Тут підколи чергові суперники:

- Пацани! Шо у вас єсть? Давай меняться! Мєняєм свєетлоє на тьомноє!!!

Після цих слів гравці дістали із наплічників дві скляні пляшки світлого пінного “ізотоніка” й стали поправлять свої організми. Цигарки теж не забарились.

- Пацини. У нас єсть конверт! Груз прінімать будєтє? Так, пацани! Только сєрьйозно — прікол взялі?

Ну тут я злив інфу про прикол. Вантаж отримано. Летимо далі.

 

 

Яку шикарну таємну стежку знайшов Микола у напрямку КП06!  

Хащі! Дерева поперек стежки! Струмок! Струмок й стежка йдуть по під мостом ЗД колії, й струмок перекриває стежку! Далі струмок переходить в густі зарослі очерету.

З очерету десь під 45 градусів стирчить синій москвич!!!

КАК!!!

Біля автівки замурзаний керманич. В нього жебріє надія, що ми його спасіння. Але надії марні. Бо навколо авта сліди довгої невдалої возні, машина стоїть на домкраті й на бревнах, бо власник намагався ще гілля накидати під колеса для покращення зчеплення. Ми вибачились, що не можемо приділити йому часу й помандрували далі.

 

КП06

 

 

Тут ми вже не перші. Об’єкти прикольні, як що не тупанути, й забути про перші перила на стежці. Загадка легка. Її ми розгадали ще на п’ятому КП. Легкий перекус й в політ.

Я їду й міркую та уявляю, як це їхати ФК соло. Це був би тупняк й плутання по польовим дорогам. Здавалося — у обох однакові карти й однакові навігаційні проги. Але Микола якось глобальніше бачив шлях до КП й чіткіше й короче вів нас.

 

КП07 нам не сподобалось. Взагалі перехрестя доріг вважаються “нечистим” місцем усякими ізотериками й ведунами. А там взагалі проходняк й депресняк: перехрестя, попилені дерева, сточна канава.

Загадку тут не розгадали. Але передали вантаж іншій команді, доречі другій з тих, що там зустріли. Бо перша вже мала справи з цим конвертом.

 

 

КП08.

Прикольне місце. Але в спортивному режимі немає часу насолодитися дорогою до нього, полями, лісами.

Загадка — да, об’єкти — да. Ну на іншіх КП приколи вже всі зібрали. Так що на них розраховувати не треба. Про те Я на кожному КП знаходив місце прикола. Бо були випадки, коли на КП знаходилися команди, довго шукались приколи, й не могли знайти, а комусь везло й прикол уходив з під носа. Або були КП де прикол за логікою вже давно мав бути у когось — але ось він! На нас чекає!

 

КП09

 

Загадка. Дивиться на фото: птах на гілці; сузір'я, лабіринт. Ось наш варіант: птах сидить на гілці — гілка це дерево; сузір'я, зірки, небесні тіла — давно знані засоби навігації; зелений  лабіринт — це те місце, звідки тре вибратися. Й так — ми маємо дерев’яний навігаційний об’єкт який допомагає виплутатись із лісного лабіринту — то мав бути дерев’яний стовбець з нумерами. Ну терен в мене ні як не йде за логікою!

 

 

 

Шлях скрізь лісові стежки до 10го КП — то була суцільна плутанина! Але було прикольно! Там така щільна сітка стежин, й вони так переплетені між собою, що, мабуть, майже усі вели куди нам треба. Але нам був потрібен найкоротший шлях. Деінде зустрічались якісь позначки на деревах типа маршрутів.

 

 

Загадку ми розгадали по дорозі. Об’єкти теж були знайдені швидко. А поки ми все це там шукали, на дамбу виїхав здоровенний крутезний баггі!  Він був такий широкий, що ми з іншою командою ледве сховалися з дороги в хащі від нього.

 

КП18 — майже місто.

Микола — інженер. Але навіть такий освічений інженер не знав, що бик, то є основа опори моста. А Я знав. Я — теж інженер! :))

Попрямували на КП19.

 

 

О! Да це вже місто! Це якось не звично, й прикольно. А ще в нас не гра, а перегони. Але ПДР не було де порушувати. Швиденько дісталися КП. Поки рухались, я не зовсім уявляв собі об’єкт  загадки. На місці було два варіанти: або троса дамби, або трос, що натягнуто поперек річки. Я пояснив, що трос поперек річки більш логічний, бо на загадці зображеена дівчинка з ласо — за допомогою ласо когось ловлять — трос на річці ловить човни, щоб не нирнули з дамби. Я направив Миколу фотографувати трос, а сам шукав об’єкти. А він ще знайшов петлю на місці кріплення того троса. А я об’єкти.

 

 

Напарника здивував той факт, що я ніколи не був у цій місцині. Й доводив мені той той факт, що я мав тут бути, бо я мав бути на вечірці нашої подруги яка справляла гулянням великої компанією саме тут. Щось не пам’ятаю я такого. Може щось не збігається? А бо різні вечірки? :))

 

А ось коли рухались на КП20, яке розташоване в Алексіївському лісі, то ті міста були мені знайомі, і Я вивів по вулицям на КП майже без допомоги навігатора.

На шляху до 20го КП у Миколи вирубився  телефон. Ним Микола знимав гру.  Однобаночні повербанки не спасли. Фотки на КП20 зробили на мій телефон. Мій ще тримався.  

 

Так! 20 хвилин до фінішу!

Тре летіти до дому!

Тепер я виводжу нас на точку. Лісами плутати ми не стали. Я вивів нас до Класу, звідки на окружну й по ній на точку старту. Прямо й швидко.

По дорозі на трасі, ми, як стоячих, обійшли декілька команд, які теж були на фінальним глайді до фінішу. А я рахував хвилини, що залишались.

Й ось, праворуч, по гравію, нас обходить якась команда.

У! Звідки в них стіки енергії?

Ривок — й ми у ни сидимо на колесі!

Хлопці! Дякуємо вам! Як би не ваша потужність, ми би втратили пару хвилин!

Під'їжджаємо до розв’язки Белгородського шосе й окружної. Й тут, красиво, синхронно, паралельно усі четверо, як їхали гуськом, так з права ліворуч дружньо, через подвійну суцільну смугу, ми перелаштовувались на інший бік шляху. Водій москвіча, що був навантажений вище даху й їхав за нами, мабуть, закарбував цей маневр у себе в пам’яті надовго!

 

 

На фініші бігли пішки, як того вимагали орги. Здали приколи, обидва телефона, конверти. Тре було зробити здоровенний плакат над фінішем, що треба здавати саме цей набір!

 

 

 

А далі було очікування.

А в нас була проблємка. Телефон напарника розрядився. Пам’ять вбудована. Щоб під’єднатися, йому тре кілька хвилин побути на зарядці. В мене неробочий ЮСБ. К компу він не підключається. Пам’ять не вбудована. Але щоб до неї добратися, тре попрацювати викруткою. В ночі в лісі — ну йо на фіг!

Й ось ми з напарником кружили й чекали, коли дійде черга до нашого пакунку. А черга дійшла сама остання. Але була ще заминка через те, що команди не розлочили свої телефони й не з’явилися на клик оргів. Булет запропонував нам перезняти фотки з останнього КП на телефон Миколи.  

Його телефон не роздупляється. Знайшли вільний дрот від ноута Булета — через нього немає заряду. В когось з натовпу поруч стрільнули повер-банк. Дякуємо тобі, добрий чоловіче!  

Там є роз’єм на 2А й індикатор. Телефон заряджається, але, чомусь, тягне тільки 0.5 А.

Команда, що не розлочила телефон, не з’явилась. Час йде.

Ось 1% - можна вмикати!

Але фішка телефону, що як що заряд меньш 5%, то він не дає ввімкнути камеру.

Тоді ми вмикаємо блю-туз!

Поки з’явилась команда, що не розлочила телефон, ми встигли законектити пристрої, перекинути фотки, й перекинути їх в теку до всіх фоток.

Фуф!!! Фотки злиті! Але з ними злились наші приколи! :(( Але про це ми дізнались вже через добу.

Далі нагородження! Радість! Оплески! Фото! Відео!

 

 

Подіум на нагороджені — то дуже круто!

Й дуже круто попасти на нього! Я б сказав — несподівано! Бо Я досі не розумію, як це сталося. Саме логічне пояснення, це цитата з анекдоту про попа й гусарів:

- Розклад, отче! Розклад!

Й те, що ми потрапили на подіум — розклад.

Й те, що піднялися ще на дві сходинки опісля пари днів — теж розклад.

 

 

Дякуємо за гру!

Дякуємо чудовій команді авторів.

Я чесно зізнаюсь — боявся славнозвісної “жіночої логіки” в загадках. Але загадки були  логічними, збалансованими. Ну, мабуть, за виключенням КП09.  

Задум з вантажем ми не зрозуміли. Й в якийсь момент напарник майже вмовив мене залишити конверт у себе, бо йому здавалось, що це має принести нам більш очок, ніж як що ми пустимо його далі по руках. Бо він вважав, що в якийсь момент кількість передач стане знецінювати ціну вантажу. А я відчував, що вантажу тре позбутися й якось вмовив напарника.

На одному з КП команда поділилась з нами досвідом виконання умови. Вони підтвердили наші передчуття, що з цим не слід зав’язуватись.

А ось вам, гравці, тактичне питання — чи слід ділитися таким цінним досвідом із суперниками? Я би ми не пізнали досвіду суперників, чи погодились би ми — 80% ймовірності що ні. А ось інші може б й ризикнули й втратили або очки або час.  

Але задум з угодами дуже цікавий й ігровий. Й азартний. Ми з напарником не гравці в сенсі Достоєвського визначення. Але ж люди різні. Й від того при такій кількості людей гра йде непередбачено!

До речі — ідея тоталізатора в ФБ обговорювалась, й деякі казали, що переможці відомі заздалегідь. Ну як, орги — будете приймати ставки?

Продовжу дякувати авторам! Ми відвідали 11 КП. Ми дали їм оцінку на фінішному бланку. Які ми їм дали бали, Я зара не згадаю. Тоді було з пилу з жару й якась критика. А зараз в мене залишились тільки приємні враження від маршруту й КП вцілому.

Я, мабуть, можу уявити тільки частку роботи, яку долають автори, коли роблять гру. Люди! Звідки у Вас стільки часу, натхнення та енергії?

Автори наступних ігор — прошу Вас — зробить документальне відео про те, як це ви робите!

Орги — дякуємо Вам, за те, що вигадали цю гру, розвивали й змогли найти час та сили на проведення цього сезону! Нехай плани на підтримку й розвиток проекту складуться й Вас стане сил та й наснаги!

Та й дякуємо усім командам. Ми, звичайні гравці - теж робимо цю гру!

До зустрічі на наступних іграх!