Молдова 2019

Молдова 2019

 

Чому Молдова? Мені це питання задавали раз 100, і до, і під час поїздки))) Вся справа в тому, що я (і Макс) були в Молдові в минулому році. Тоді похід не вдався, але мені дуже сподобалася природа Молдови, і я вирішив поїхати. Ну, і звичайно, поставити переможну, жирну крапку з написом "Ми це зробили"))) А чи зробили? Навіть не знаю, що і відповісти ...

Маршрут вже був готовий давним - давно (люблю будувати маршрути), з Могилів-Подільського до Кишинева. Туди поїзд до Жмеринки, потім електричка до Могилів-Подільського, тому поїзд Кишинів-Київ. 

Трек тут: https://www.gpsies.com/map.do?fileId=etbogtptvvsmospv. 

Кілометраж наміряв по 80км в день, і вважав, що це цілком собі нормально. Правда, дивлячись на набір 4500 на 300 км якось бентежив ...

Команда у нас вже сформована. Я (Архіватор), 2 Максима, Хасан і Костя. Подзвонив друзям, сказав їдемо - звичайно їдемо! Все готово, ще не охололо з походів цього року, зібралися, і в путь!

 

День 0. 

Зібрались, поїхали. 

Трошки нічного макдаку на Київ-Пас перед виїздом:

Поїзд відправився ввечері, о 23:45. Ну, не поїзд, швидше це електричка, місця сидячі. 

Байки куди ставити, особо місця не має, але ми хлопці моторні))) Навіть трошки покемарити встигли… Взагалі дуже паршиві ті сідушки, наче і комфорт, але якось не для людей. 

Поїзд прибув до Жмеринки о 03:00. У нас був запасний план, доїхати до Могилів-Под на автобусі вночі, не чекаючи ранкової електрички. На жаль, великих автобусів не було, а Спринтери нам не підійшли по розміру))) Ну й що, заночуємо у Жмеринці. Місце знайшли не одразу, вночі це ще той атракціон, але за півгодини блуждань десь у лісі ми знайшли галявинку. Поставили палатки, й спатки)))

 

День 1.

Прокинулися, місце виявилось напрочуд приємним. Швидко зібрались, я пообіцяв сніданок на вокзалі, та вирушили на електричку. 

Нажаль, повноцінно поснідати на вокзалі не вийшло, попили чайку та поїхали.

Їхали довго… Спочатку вагон був заповнений, і наші вели стояли у тамбурі. 

А через пару зупинок всі повиходили, затягли велосипедики до вагону, розсілися самі та їхали собі до Могильов-Под. 

Їхали дооооовго. Напевно тому, що це був дизельний потяг, швидкість була в районі 30-50 км/год… Нарешті доїхали. Народ зголоднів, так що заїхали в перший магазинчик, купили хліба і води, та поїхали обідати.

Галявина вже знайома, якось в поході до Бакоти ми тут ночували. Гарно пообідали, відпочили, та поїхали собі на кордон, в Молдову.

Кордон пройшли швидко, у черзі з молдаванами. Сподобався перехід через сіру зону по мосту. Але фоток нема, там не дозволяють. Після проходження кордону здогадались, що не міняли гривні на леї. Курс обміну біля кордону мама нє горюй))). Тут же як з під землі з'явився якийсь стрьомний міняла. Нунафіг - подумали ми, поміняємо гроші на наступний день, в Сороках. Поїхали, нам сьогодні проїхати всього 45км!

Колодязі у Молдові через кожні 10 метрів:

Коли я перед походом малював цю частину треку, була можливість їхати по основній дорозі, чи по грунтовій, біля Дністра. Тоді я думав, що біля Дністра буде цікавіше - вода, види, все таке…. Але, річки за хатами видно не було, зате дорога одразу нам показала, хто буде головним в цьому велопоході. Асфальт через пару кілометрів закінчився, щебьонка форерер. І почався підйом. Який я заходив пішки(((

Доречі треба сказати про свою страшну помилку в цьому поході. В Молдові НЕМАЄ рівних доріг. І асфальтовых доріг теж дууууже мало. А в моєму велику була тільки одна зірка спереду. І вона на 50 зубів. Сзаду 8, але я, напевно, ⅔ походу їхав тільки на 1й-32зуба, розрахунок 1,56. Це дуже дратувало, тому що на підйоми я або їхав на ногах, або йшов пішки. Як я не повбивав собі коліні, одному велобогу відомо… Після походу я псіханув і купив шатуни на 36/24))).

Так ось, почалася дорога до міста Сороки. Довга, з поганого асфальту вперемішку з гарною, великою щебінкою. 

Хасан надумав зробити прокол - є час на відпочинок.

Стоїм ми відпочиваємо. Машини біля нас проїжджають. Тут Костя каже: “Ось у цей бусик ми би усі помістились та до Сорок доїхали”. Проходить пара хвилин - цей бусик їде назад, зупиняється біля нас. Виходить водій, каже “Хлопці, що трапилось? Може, вас підбросити?”. Ми в афіге. Але відмовились. Бусик поїхав. Зупиняється бєха, пацанська така))) Вилазять чотири чьотких пацанчіка, йдуть до нас. Ми ще більше в афіге. Привіт, привіт, як справи, що допомогти? Короче поспілкувались, поручкались, пацанчіки поїхали. Я зовсім розгубився, не розумію, чи нас бомбанути хотіли, чи допомогти?

Ок, поремонтували велик Хасана, їдемо далі. Приїхали до міста ночівлі. Я, коли розробляв маршрут, намітив точку біля озера. Підїжджаємо, а там цілий двіж - трактори їздять, люди ходять, собаки гавкають, і кавуни продають. Рядом баштан кавунів та поле томатів. Ми зупинились, я кажу, ні, тут дуже людно, ночувати будемо далі. А кавунчиків треба купити. Підходимо до продавця, ну а леїв в нас нема. Домовились купити за гривні. Ну ок, кажемо, дай нам 2 гарних кавуна. Ні, каже дядько, тут гарних нема, ідіть на поле, самі вибирайте. Веломакс з Костею пішли, зірвали з баштана 2 кавуни, принесли. 

Тут дядько говорить, хлопці, а де ви ночувати будете, зараз вже темніє? Давайте ночуйте тут, біля озера, тут тихо, ніхто не троне, всі велосипедисти тут на ночівлю зупиняються. І вообще, ось вам на шару ще 2 кавуни))). Я вообще в афіге, що тут відбувається? Я не звик, що хтось з людей так по-людяному себе веде, завжди від людей очікую чогось поганого, а тут… 

Порадились, та згодились з пропозицією. Встали за озером, повечеряли, сходили купатися, наїлись кавунів з помідорами та полягали спать.

 

День 2.

Ранок: палатки та кавуни:

Ось так ставили велосипеди: посеред палаток, звязували ціпком та мотузками. Накривали чохлом.

Вид з іншої сторони: озеро.

Сніданок - мівіна та кавуни. Смакота)))

Макс аж прищурився від ранішнього сонця та чаю))):

Набираємо води в колодязі, та їдемо далі:

До Сорок ще трошки! Фото на зупинках:

Нарешті доїхали…. Карколомний спуск з офігенними видами (за річкою Україна):

І ми вже в центрі Сорок:

Ще трошки фото на згадку::

І ось так:

Обміняли гроші. Доречі, витрачати їх у Молдові нема на що. Ми обміняли десь по 500 гривень, та нам цього вистачило з головою.

І подерлися на гору, до циганського району)))

Цигане - інопланетяне)))

Доріг немає зовсім! Каменюки величезні, тропинки в траві, але ось такі дворці)))

Звичайно, зустріли циган. По Сороках вони їздять на білих Тойотах Вензо з правим рульом та британськими номерами. Як у нас євробляхи, напевно))) Одна з таких тойот зупинилась біля нас, повна машина циганчат, напевно сім'я. Хазяїн машини ввічливо з нами познайомився та невдовзі став бідкатися про стан доріг. Блін, цілі дворці будують, а купити 3 відра асфальту біля нього…. 

Наступна циганка, вже стара тьотка, вирішила, що на нас треба заробляти грошенят, та почала пропонувати погадать. Ні, сказали ми, досить Сорок. Купили по морозиву в магазині та поїхали далі.

 

А далі ми виїхали на асфальтовану дорогу. Цілий автобан, розмітка, знаки, відбійники, все нове, сучасне і дуже гарне. 

Але, Молдова вирішила компенсувати нам щастя від файної дороги сильним вітром. Звичайно, зустрічним! Ну і апхіли, звісно, дуже радували:

Але погода була сонячною, асфальт рівним… ми їхали вперед!

Після обіду ми з’їхали з основної дороги, але дорога була непогана. Апхіли, звісно додавали нам радості. Макс світиться від щастя)):

гарні пейзажі:

Придорожні колодязі:

Ввечері поміркували, що недобре їхати по Молдові та не скуштувати славного Молдовського вина. Заїхали в село, та за 15лей (20 гривень, Карл) купили 1,5 літрову пляшку. 

Невеличка аварія: у Кості розхитався шатун. Два веломеханіка - два Макса швидко все полагодили)))

Приїхали до точки ночівлі. По плану це бункер Варшавського договору, але на шляху був шлагбаум та заборонні таблички. Хто його знає, може там охорона? Тому вирішили не ризикувати і розбили лагерь у лісі:

Вогнище, вино та приємна компанія))):

 

День 3. 

На наступний день. Наш табір:

Зранку,як звичайно сніданок Костя розповідає, як будемо їхати сьогодні:

 та вперед, в дорогу

На цей день наш шлях пролягав вже по сільським дорогам…. Жара, і знову апхіли, на більшість з яких я заходив пішки:

  Дороги перетворились на повний пипець:

Більшість машин, що їздять по дорогах Молдови - то фури. Після проїзду фури піднімається ціла туча пилюки, дихати неможливо. 

Хасан навіть баф натягнув на лице:

Макс пробив колесо, ремонтує:

Але природа просто шикарна:

Потихеньку підїжджаємо до цікавого місця:

І ось уже видно Дністр:

Трошки фото:

Та ми зверху, а треба вниз! Костя прокладає маршрут:

А за Костею всі, немов горні козли спускаються вниз)))

Це було нелегко, але настрій у всіх бадьорий) :

Ще трішки:

В ми вже внизу каньона. Далі їдемо/йдемо пішки по стежці

Ще трішки

Та коли вона закінчиться?

Нарешті доходимо до водоспаду!

 

Всім купатись!

Купались там не тільки ми. Місце хоча й віддалене від людей, але користується попитом у місцевих туристів. Ми зустріли там молоду пару з собачкою, та якусь стрьомну пару: молоду дівчину, яка спочатку полізла голяка у водоспад, а потім привела такого ж стрьомного дядька, який також пішов у водоспад голяка.  Наче молились вони там, якийсь сектанти… Надалі, коли ми виходили з цього міста, натрапили на такі каменюки.Може місце сили якесь:

Ну а ми не гаючи часу після купання пообідали, та вирушили далі в подорож.

Я щось розраховував, що далі ми будемо їхати вздовж Дністра, але стежка повела наверх((( А мій топографічний кретинизм і невміння сказати “Стоп, назад!” завели команду в таку сраку…

Короче кажучи, поперлися ми нагору козячою тропою.

На початку було більш-менш, а потім було капец стрьомно. Під кінець спочатку затягували велосипеди, потім баули. Як мене хтось із команди не вбив, досі не знаю, напевно тупо не було сил..

Якимось дивом ми залізли на цю височинь та попадали від втоми

Ось куди ми залізли, з рівня води:

Прошовкалися ми з ціми спусками - підйомами… Вже  пів шостого, а ще їхати і їхати. Вперед!

Ще кілька кілометрів, і ми приїхали на місце, де наша торішня подорож перетворилася на жах. Тоді ми їхали на авто, і звичайний нічний дощ перетворив грунтову дорогу на непроходиму багнюку. Ось ця дорога. А тепер ми летіли по цій дорозі під 30-ку!!!

А сонце вже сідає:

Вже вечір, пів на дев'яту. По дорозі заїхали в ларьок-марьок. Авжеж, купили вина. По 10 лей)))) Поки чекали вина, пофоткались з місцевими мешканцями. А вони з нами)

Далі ще кілометри нічної дороги, потім блукання, і нарешті приїхали: берег Дністра. 23:05

На скору руку поїли, поставили палатки. 

 

День 4.

А зранку побачили красоту:

Ще красоти:

І ще:

Місце просто вражаюче!

Але, це вже останній день нашої подорожі, треба поспішати! Знову грунти, знову апхіли:

На дорозі став забор:

Надписи про часне володіння, про заборону в'їзду. Що робити? Обїзжати часу немає, вирішили йти вперед! І пройшли, нікого не побачили, була якась часна територія з заможним будинком, озером… Напевно, мисливське угіддя.

Знову грунтові дороги:

 Та як же без винограду?

Доїхали до Старого Орхею:

Це культурна пам'ятка Молдови, але часу немає. Вперед!

Зупинились перепочить біля річки:

  Потім почалася біла дорога. Жара та дорога вверх, що не закінчується:

Потім дорога пішла полями. Теж вверх)))

 Знову вверх:

Відпочинок в селі: вода та морозиво

Важкувато. Десь на перепочинку:

Треба проїхати ще трішечки:

Ура! Доїхали до Крікова. Це містечко під Кишиневом. 

А чим відомий Крікова - це вінзаводом. Вхід у вінзавод. Хасан позує. Увага на мене і Макса. Щось ми геть задовбані))) 

Цей вінзавод розташований під землею. 2 фото назад карта підземних сховищ. Магазин вина теж під землею, і нас туди прокатав електричний автобусик для відвідувачів. Відео не можу скинути, нажаль, але рекомендую до перегляду цей вінзавод. В ньому є екскурсії. Магазин нам сподобався)))

Ми прикупили по парочці пляшок вина, та поїхали до Кишинева. Залишилося пару кілометрів.

І ось вже і Кишинев.

Нарешті приїхали

Пройшлись центром міста

Дім президента

Нарешті поїли нормальної їжі)))

Знову центр міста. Тріумфальна арка. У нас тріумф - велоподорож пройдено!

До поїзда зайшли до магазину, купили їжі, часу ще було. Сиділи в парку.

Ще трошки вечірнього міста:

Вокзал:

Квитки ми купили за місяць до подорожі, в касі жд. Все, як звичайно. Виходимо на перон, а там стоїть поїзд РЖД. Виявляється, це і є наш потяг. Наш вагон:

Ну що ж робити, РЖД так РЖД. Звичайний вагон, плацкарт. Тільки матраци тверді та не складаються. Вагон чистенький, є розетки. Привітлива провідниця не дала нам закинути велосипеди на 3ю полку, показала нам місце у 2му тамбурі, там ми всі велосипеди і запхали. Нормально, їдемо додому. Молдова, до побачення!

Так як всі були геть задовбані, відключилися моментально. І не зразу зрозуміли, що щось іде не так. А вийшло ось що. Цей поїзд їде по маршруту Кишинев(Молдова)-Тирасполь(ПМР)- Київ(Україна). І, на кордоні Молдова-ПМР нам не поставили печатки про виїзд. Молдаване не ставлять, тому що вважають, шо ПМР - це Молдова. А ПМР взагалі печаток не ставлять. Наша митниця ставила печатки росіянам на кордоні з Україною. А нам ні, бо ми українці. Ось так і вийшло, що у нас в паспортах тільки одна печатка на в’їзд в Молдову. (Хасан потім дзвонив в консульство, кажуть що все нормально. У всякому разі, у шенген мене після цього випустили)).

 

День 5.

Ну ось і ранок. Щось у Макса сумна фізіономія, ееех, кінець походу(

Збираємо речі, велосипеди, і додому!

 

Ну що я можу сказати у підсумку. Молдова це дуже красива страна. На осінь там просто рай. Сливи, яблука, виноград, груші, кавуни - їсти від пуза. Вино, яке вино… Колодязів повно, від спраги не вмрете. Пейзажі такі, що дух захватує. Про гроші теж не хвилюйтесь - вистачить. Але є одне “але”. ЖАХЛИВІ дороги. Плюс  градієнт. На гору важко, а з горки теж важко, тому що не розгонишся на цій роздовбаній дорозі. 

Країна дуже красива. Поїду я туди ще раз - напевно ні) Але як кажуть - ніколи не кажи ніколи!