Велопохід по весняним Карпатам

Ідея організувати велопохід по Карпатам виникла в мене у відповідь на незвичайно ранню і теплу весну. Від задумки до реалізації пару днів. Район подорожі Івано-Франківська область: гори і підгір"є в басейнах рік Свіча, Ломниця, Бистриця Солотвинська і Надвірнянська. Компанію мені склав Діма. Він дуже невибагливий в побуті, має хороше спорядження. Витривалий, сповідує мій тип велоподорожі (не кількість кілометрів, а їх якість) Мовчки, без ропоту, пройшов весь мій намальований маршрут. Стійко штурмував всі перевали і шрарив годинами під проливними дощами.

Діма

Сергій

І так, у нас два Кенондейла з колесами 26 і 29. Вільних чотири дні: 6-9 квітня. По прогнозу перший і останній день дощі, другий і третій сонячно. Так і було. Наявність дощових днів нас сильно не бентежила.
Виїхали в неділю ранком машиною. Велосипеди в багажнику. Сонячно до Львова і Стрия. Над Карпатами хмуро. Біля Болехова в селі Гориня лишаєм машину в людей на подвір"ї поруч з монастиром. Збираєм велосипеди вже під дощем. Надіваєм прорезинені куртки і штани. По річці Лужанка починаєм заглиблюватись в Карпати. Дощ перестає, потім знов налітає поривами, але не сильний. Настрій чудовий, шпарим поганим асфальтом, грейдерами і грунтовками. Грунтовки держаться, не розкисають.

В цьому районі доріг вглиб гір мало і вони всі тупикові. Проїдеш 20-40 км по такій дорозі і потрібно вертатись назад - далі дикі гори. Тільки по Свічі йде дорога до Торунського перевалу. Детально описувати всі наші тактичні задачі в виборі направлення руху важкувато. Тому проложив весь маршрут на вikemap http://www.bikemap.net/ru/route/2549298-chotirokhdennii-pokhid-po-prikarpattiu/?newly_saved=true#/z9/48.76761,24.15363/google_hybrid&gsc.tab=0

Від Свічі подолали високий перевал на ріку Чечва. З перевалу і його схилів відкривались далекі горизонти на навколишні гори.

На Чечві дощ пішов сильніше. Гори одразу "задиміли". На дорогах машин майже немає. Неділя, людей теж майже не видно.

Продуктів з собою майже немає. Навіщо їх возити, коли у кожному селі є магазин. Вже вечоріє. В Липовиці закупляємо продуктів на вечір і ранок.

Зупинитись вирішили на високому місці з широким оглядом. Перевал між річками Чечва і Ломниця якраз підходить і головне по-дорозі. Набір висоти понад 250 метрів (8 дев"ятиповерхівок) в кінці дня дався важко. Вид зато відкрився чудовий!

На останок виглянуло в щілину сонце і проміньом освітило клапті туману.

Перша ночівка на узліссі буково-смерекового лісу. Назбирали дров, натягнули тент. За день проїхали 57,5 кілометра. Довго сиділи біля вогню, розмовляли. Я просушував деякі свої речі.
Вдень було безвітряно, ана вечір піднявся сильний вітер. Все затягнуто важкими хмарами. Вночі вітер ще більше підсилився, роздуваючи іскри від вогню. Верх гори за нами аж гудів! Я уявляв, що зараз робиться на голих вершинах Горган...
Ранком через хмари виглянуло сонце.

Ранком на очах погода прояснялась, важкі хмари відходили. Вже не хлопало полотнище тенту. Вночі, щоб не дуло в голову вітром закривали її рюкзаками. Часом шум стояв такий, що приходилось перемовлятись на повишених тонах.

Грілись перед дорогою біля вогню за чашкою чаю. Навдягались спочатку добре, поступово в дорозі скидали лишню одежу. Сонце гарно освітило долину Чечви і село Липовиця.

Ночівка була на перевалі і тепер нас чекав затяжний спуск довжиною біля 5 кілометрів і втратою висоти 320 метрів. Дорога вела долиною невеликої річечки, яка впадала в велику карпатську ріку Ломницю. На карті дорога показана як асфальтована, на ділі ж вона повністю грейдерно-грунтова. На своїй Ладі-Калині я тут точно не проїхав би. Біля красуні Ломниці нас чекав зруйнований міст. Якась дорога вела по березі, але надійшовший дядько сказав, що вона веде до ще одного моста, який теж зруйнований повіню 6 років назад. Якась добра душа приставила до моста міцну драбину. Нею ми і скористались, розвантаживши велосипеди.

Біля 15 кілометрів вверх по течії на Ломниці знаходиться останній населений пункт - Осмолода. Далі тільки дикі гори. Там немає сіл - вузькі непридатні долини і немає полонин - верхи покриті камінням і зарослі непрохідним криволіссям карликової сосни - жерепом. Там Ломниця приймає в себе багато довгихі диких приток, на яких немає поселень. Це найдикіший участок наших Українських Карпат. Тут розміщенні вершини з переважними висотами 1500-1700 метрів. Сама Ломниця бере початок під страшною горою Берть (1666 метрів) де було багато трагічних випадків, і до якої дуже рідко доходять туристи.

Проїхавши великий острів, біля села Ясень пересікли ще один рукав Ломниці.

Вздовж Ломниці поїхали за її течією, так як в верхів"ях немає доступних перевалів для велосипедистів на ріку Бистриця-Солотвинська. Сам переїзд через водорозділ здійснили через невисокі перевали (до 150 метрів), проїхавши села Луквиця і Багрівка.

З затяжного спуску на Бистрицю відкрилась панорама на засніжені Ігровець і двуголову Сивулю. Обоє вони мають висоту вище за 1800 метрів.

Виїхавши в Яблонці на Бистрицю - взяли курс в її верхів"я спочатку до сіл Гута і Стара Гута. Далі пішла безлюдна місцевість з грунтовою дорогою понад річку під саму Сивулю. Варіантів в нас було два. Якщо осилим первал на Бистрицю-Надвірнянську, то їдемо тією рікою до Надвірної, якщо ні - повертаємо назад, але перед тим, заховавши велосипеди, штурмуємо полонину під Сивулею, яка знаходиться на меж Закарпатської і Івано-Франківської областей.
Дорога до Ігровця і Сивулі важка. Помогав лише сильний попутний вітер.

Під кінець вона зовсім розбита і залита водами потічків. В Діми відкрутився болт кріпленні багажника. Заштопорили багажник зігнутим цвяхом і проводом, які знайшли на закинутому стані пастухів. Біля закинутого будинку зупинились. Тут довго радились, ходили в розвідку. Ділема - куди? Чи на перевал на Бистрицю-Надвірнянську, чи на полонину під Сивулею. Вечоріє. Діма вражається - їхали цілий день, а проїхали лише 50 кілометрів! Сміюсь, що один карпатський кілометер рівняється п"яти рівнинним.

Вирішуєм - пробуєм на Бистрицю! Пізніше довідались, що підйом до Сивулі сильно завалений буреломом після вітровалу. Висота підйому 600 метрів, довжина 6 кілометрів, це вже я сам вищитав по карті. На Бистрицю значно коротший і нижчий. Але як знайти дорогу в сплетінні потоків і шляхів? Дорогу наверх очікував всяку, но реальність перевершила очікуване.

Орієнтувався прискіпливо розглядаючи карту 500-метровку Горган і постійно звіряючись з компасом.

Підйом заняв дуже багато часу. Часті броди, а то і просто приходилось іти по руслу ріки. Потім пішла сильнозаболочена дорога, колеса забивались грунтом. Збитись з дороги означало вертатись назад і втратити багато сил. Але, нарешті, просвіт і на нашу велику радість - полонина з багатьма колибами! Це зовсім неочікувано.

Вирішуємо тут ночувати в колибі, тим більше температура стрімко падає. Ця полонина ні що інше як сідловина між вершинами Станимир 1546 і Короткан 1675. Висота полонини 1030 метрів. Навколо ні душі, але ні, по наших слідах виходить старший дятько. Він вертається з лісництва в Гуті і всю дорогу йшов по нашим слідам. Для годиться спитали, чи можна ночувати в колибі.
-Та ви шо, хлопці, можна, ніхто вам нічого не скаже.
Зайшов з нами в колибу, дістав чекушку, ми виклали закуску. В залізній печі розпалили вогонь. Розпитав багато цікавого. Цей чоловік не раз бачив вовків і ведмедів, а трьох ведмедів застрілив на полюванні. Цікаво, що в селах які знаходяться поруч, але за важкодоступними перевалами, люди говорять на різних говірках.
Трошки посидівши з нами, чоловік пішов на долину до дому. На полонині ми лишилися самі. Назбирали для печі дров, розмістилися на широких лежаках. На дворі тихо, холодно і вже зовсім смерклось. Світить місяць. Колиба швидко прогрілась, але як тільки вогонь стихає - знову стає прохолодно. Велосипеди лишили на дворі в загоні для телят.

Обтовчені велосипеди стояли під колибою, їм дісталось на підйомі. Це видно по фотографії: гіляки смерек позбивали всю поклажу, колеса забились глинистим гірським грунтом. По цьому поводу я не хвилювався - він легко змивається, провести лиш пару раз по потічку і все.

Перед сном в сутінках пройшли трохи по полонині, більш детально її обслідувати вирішили вранці. Сонце сховалось за засніжену Сивулю.

Піч в колибі невелика, а дрова довгі. Палив довгими чурками і поступово їх підсувував по мірі згоряння. Діма спав майже безпробудно. Я часто просинався, підкидав дрова, виходив на вулицю. Більше пів-ночі світив неповний місяць. Нічні гори проглядались на велику даль. Чітко було видно Добошанку, до якої по карті 16 кілометрів. Ніч тиха, безвітряна. Береться мороз.
Чомусь в колибі не спалось. По стінах прошмигали великі лісові миші. Завтра ми поїдем і їм лишаться крихи на столі))
Ранком трава біла від інію. На небі ні хмаринки. Над нашою колибою в"ється димок.

В ранковому освітленні чітко видно на південному-сході гори Полєнську 1693, Добошанку 1754, Синяк 1665.

В долині видніється село Максимець, в яке нас сьогодні жде крутий спуск.

На заході в 4-5 кілометрах вершини Короткан і Негровець.

На полонині розмістились декілька колиб. Вони різного розміру і конструкції.

На останній фотографії потужне хвойне дерево. Щоб його обійняти, потрібно троє дорослих людей. Це не смерека і не модрина. Затрудняюсь в визначенні виду цього великана. Можливо ялиця біла.

В 6 кілометрах на захід виблискує на сонці засніжена вершина Сивулі. Це найвища точка Горган.

Налазились добре. Вернувшись в колибу, перекусили, спакували речі і на спуск!

Після крутого спуску пішла більш рівна дорога по долині річки Максимець. Навколо по схилах розкинулось одноіменне село.

Клімат тут суровий. Біля хат не видно ніяких фруктових дерев. Тут не ростуть вишні, сливи, груші, не кажучи вже про абрикоси і черешні.

Слухали цікаві історії. Наприклад, одну від жінки, як вона ходила за перевал корову купляти і як їй стало зле в лісі, і як корова копита позбивала.
Жінки на городах виконують важку роботу нарівні з чоловіками. Молодь в сезон лазить по горах і заготовляє чорницю і гриби.

Виїхавши на Бистрицю-Надвірнянську в стороні села Бистриця відкрився вид на засніжені гори біля вершини Братковська. Десь там є пам"ятник польським прикордонникам. В 30-і роки там вимерзла з холоду і голоду ціла застава з більше 20-и молодих хлопців. Була дуже сувора зима і високі сніги. Весною позбирали по схилам обглодані вовками кості і зробили братську могилу.

ень видався теплим, до +19С. Вітер помінявся на південний і піддував нам в спину. Легко можна було піддержувати швидкість 30 км за годину, лиш зрідка підкручуючи педалі. Дорога вела вниз по долині ріки.

В селі Зелена Бистриця приймає велику притоку Зелениця.

На мосту невеликий привал.

В наступному селі завернув до знайомого діда, в якого 18 років назад проходив практику на пасіці. Я не знав, чи він ще живий, спитав в перехожих.
-Живий, мед їсть, що йому буде!
По знайомому навісному мосту переїхали на другий берег. Постарівший дід сидить біля вуликів. Йому вже за вісімдесят, жива і його дружина. Брат діда, який воював в УПА і відсидів в таборах, вже помер. Старі мене признали, а прожив я в них два місяці літом 1996 року. Сюди на практику приїхав з Луцька на велосипеді і поїхав на місце навчання в Хмельницьку область теж велосипедом, ще й гружений медом. Дуже чемні і хороші люди!
Бджілки мене "признали" - получив два жала в лоб і висок. Дід запросив на обід. Кормила невістка, яка теж мене згадала. Суп з домашньої лапші, домашнє вино. Згадали з дідом, як стояли з пасікою в горах під хребтом Чортка на потічку Хрепилів. Я там в кедах і шортах облазив всі навколишні гори. На Чортці в лісі лоб в лоб зустрівся з ведмедем, а пізніше з рисю. В долині чув виття вовчиці, в колибі живоловками лапав сонь-повчків. З малим пацаном з сусіднього стану, ходив майже без спорядження на три дні на Сивулю і Ігровець. Шукали цвіт папороті, а попали в страшну нічну грозу на полонині Рущина. Пригод там було дуже багато. Сліди ведмедів повсюди, попадались обдерті кігтями смереки і екскременти, від яких несло чорничним варенням. Дід, обтягував пасіку товстою ниткою з під"язаними бойками над вкопаними холостими патронами. Це щоб ведмідь не розорював вулики.
 Бабця у війну, та й все дитинство, жила високо в горах в одному з висілків села Бистриця. 

Розпрощавшись з дідом, котимо далі вздовж Бистриці. Через Битків і кілька невисоких перевалів виїзжаємо в Прикарпаття. Далі наша дорога йде весь час вздовж гір до самого Болехова.
Пересікли долину Бистриці-Солотвинської.

Ще декілька невеликих перевалів і ми в долині ріки Ломниця. Тут на пологому схилі неподалік села Красне стаємо на ночівку. Вид на гори відкривається просто чудовий!

Від Сивулі ми сьогодні проїхали понад 70 кілометрів. Лінія ця виглядає як незамкнене пів-коло. Зараз напряму до Сивулі 35 кілометрів і до Ігровця 30. З місця ночівки в бінокль дуже добре видно їх засніженні вершини строго на південь від нас

Цілий вечір гуляли по схилу, роздивлялись широку панораму гір в бінокль.

На завтра прогноз передавав дощ з самого ранку. Тому приготовили стійки для тенту. Виїзжати вирішили чим раньше, щоб побільше проїхати перед дощем.
Ніч не холодна, вогонь майже не піддержували. Кругом тиша. По підгір"ї тисячі вогнів багатьох сіл: Вільхівка, Дуба, Перегинське, Небилів...
Ранком над горами важкі хмари. Швидко збираємось.

Виїхали швидко. Кругом дуже похмуро, ли десь в стороні Тернопільської області просвічує вузька смужка чистого неба.
Через 5 кілометрів дороги почався дощ. Дуже швидко він став проливним. Натягнули прорезінені куртки і штани. До машини 48 кілометрів гнали під дощем. В Долині зігрілись гарячим чаєм з чебуреком. Кругом потоки води і величезні калюжі. Дороги погані, з великими перепадами висот. Нарешті машина.
Суцільний дощ валив до Стрия, Львова і Кам"янки-Бугської. Далі трохи розвиднілось і вже Волинь зустрічала сухим асфальтом.