menu

Пригоди Бродяги

Sergey Palko

Sergey_Palko

  • 13.02.2014 17:12
  • Просмотров: 21283

Весною 1997 року, пропрацювавши всю зиму і березень на пилорамі, звільнився з роботи. Квітень пройшов в вільному дозвіллі. На 9 травня відгриміли в Луцьку салюти. Одразу після свята почав збиратися в велопохід. Пам"ятаю, на питання батьків -" куди? ", відповів - "Десь в Вінницьку область." Мені на той час було 22 роки.

Серед моїх знайомих велотуризмом не занімався ніхто. Спорядження теж майже ніякого. Велосипед - Україна, недавно получена батьком на зарплату на ВОЛТЕКСі. Ще є Мінськ, але на той час в нього були незначні поломки. Тому вирішив їхати на Україні. Замісь спальника - одіяло. Палатки теж немає. На багажнику звичайний пішохідний рюкзак, який я прив"язував до двух поперечних планок. Досвід походів вже є. Катав в трикутнику Луцьк - Івано-Франківськ - Вінниця.
13 травня старт. В перший день проїхав 85 км і став на ніч в садах за Рівним. Наступний день 115 км. Ночівка на росяному лузі серед комарів. Сильно мерз вночі. 15 травня доїхав до Житомира, там сів на приміський поїзд до Козятина, пересадка і в 23.00 я в Вінниці. По нічному місту взяв курс на південний -захід. Виїхавши за місто, зупинився на ночівку в лісополосі. Спати мішали їжаки і миші. Останніх було особливо багато. На наступний день проїхав сильно-пересіченою місцевістю 110 км. В однієї бабулі попросив 4 картоштни на суп, то вона дала 10. День жаркий. Під вечір завернув на станцію Вапнярка. Спонтанно рішив поїхати нічним поїздом на Одесу, щоб швидше виїхати на море. Сів в загальний вагон, відкрутивши переднє і заднє колеса. Зранку я в Одесі, через пів години вперше в житті бачу море, пробую на вкус сольону воду і купаюсь. Поколесивши по місту, виїхав за його межі в Фонтанку. Тут домовився в одних хазяїв пожити в них на другому поверсі літньої кухні 10 днів. За кухньою город, який частково вже обвалився з величезного обриву над морем. Видно з ліжка кораблі на рейді. Вночі милуюсь їх вогнями, вдень загораю на терасах обриву, читаю, купаюсь, їзджу на велоекскурсії в Одесу.
В хазяїв і їх дітей зовсім інакший менталітет. Англомерат Одеса мені явно не подобається. Але море чудове.
27 травня, розпрощавшись з Одесою, виїхав в напрямку Миколаїва. Проїхав за день 95 км, в наступний день ще 105. Пересік Миколаїв, покатався там по центру, пересік також Херсон. Південні степи України видались мені скучними. Тому за Херсоном сів в приміський поїзд до Феодосії, щоб перемахнути степовий Крим. В поїзді до мене домахались два міліціонера: "Ти їдеш за коноплею!" Обшукали мене всього, перерили всі речі. Я зрозумів, що вони шукають гроші. Але найти не могли - вони були за обкладенкою паспорта. Зрештою за мене вступились пасажири. В Феодосію прибув ввечері, піднявся на гори над містом і став на ночівку. Зазвичай моя ночівка виглядала так:

тільки замість Мінська Україна.
 Вночі довго дивився на вогні міста і море. Зранку купив карту Крима і атлас автодоріг СССР.

З Феодосії стратегічний курс на Ялту. Але цим планам на перешкоді стали безкінечні спуски і підйоми. Задня торпеда на спусках сильно перегрівалась і, розправившись, солідол витікав з неї. Доїхав до Судака. Тут зупинився в людей на чотири дня.

Хазяйська дочка

Море холодніше ніж в Одесі, зато провів декілька екскурсій в гори. На дозвіллі ще раз перемінив плани. Тепер стратегічний курс на Керч. З Судака пересік гори і виїхав в район Білогірська. Далі дорога на схід вздовж гід до Феодосії і горбистим степом до Керчі. В акацієвих лісополосах двічі пробивав колесо, дошкуляв зустрічний вітер. 7 червня на горизонті вималювалась Керченська протока. Мій кілометраж до Керчі склав 905 кілометрів велосипедом і 775 - поїздами. З Керчі позвонив додому і сказав батькам, що переправляюсь на паромі в Росію, перезвоню через дві неділі, ну і приблизно сказав свій курс: Краснодар, Кубань, Кавказ.

В Керченській протоці

При в"їзді на паром майже не перевіряли речі. Прикордонники сказали, що на днях переправлявся словак з велосипедом, який направлявся в Іран. Після цих слів Словатчина одразу виросла в моїх очах. По графіку, напівпорожній, паром відчалив від порту Крим і взяв курс на порт Кавказ. Переправа тривала 20-30 хвилин. Перехилившись через поручні, спостерігав за синьо-зеленими хвилями протоки. Висадившись на Таманському пів-острові, прогнав кілометрів 10 і спустився до Азовського моря скупатись. Вода мутна і майже прісна - недалеко впадає багатоводна Кубань.
День видався вітряним і прохолодним. Вночі, під горіхом, біля закинутої ферми, тричі накрапав дощ. Від нього захищався, роблячи з великого целофана двускатну палатку. Наступний день видався навпаки дуже жарким. На відкритому сонці важко було находитися. На велосипеді добре - обдуває вітром, тільки зупинишся - піт заливає очі. В селах кругом чути українську мову. Дивина, я ніколи не чув, що на Кубані є багато компактного українського населення. На Тамані познайомився з одним чоловіком, він попросив заїхати в станицю Анастасіївську і передати привіт родині, там можна й заночувати. В Анастасіївську приїхав з дощем, відшукав хату. Там жили тьотя Валя, її розведена дочка Оля з двома малими дітьми. Мене зустріли привітно, накормили жареною картоплею з огірками і кофе з хлібом. Живуть бідно на одну пенсію. З Олею грав карти, довго розмовляли. Їй 24 роки, і не дивлячись на свій стан, дуже весела і енергійна. Тьотя Валя ніяк не могла повірити, що я з України приїхав на велосипеді. Ніч в хаті жарка, душна.
Від Тамані до Краснодару 200 кілометрів, місцевість - рівнина, плоска як стіл. Місцями від одноманітності і втоми став засинати за рулем. Ще зі мною такого не було: крутиш педалі і засинаєш. Помалу розгортається шлях - Темрюк, Слов"янськ-на-Кубані.
На Кубані кругом багато шовковиці, місцями цілі лісополоси. З білим хлібом справжня смакота. Вибираєш тільки на смак, щоб солодка була. І колір шовковиці різний, від білого до майже чорного. В той період свого життя зовсім не вживав м"яса, рибу і яєць. Був вегітаріанцем вже два роки. Варив в поході каші, робив салати з зелені. А білий хліб як лакомство. На день, щоб не пити безвкусну воду, засипав в пластикуву бутилку какао-порошок і сахар і заливав простою холодною водою. Розбовтати, щоб не було комочків важко, але після 10 км дороги рідина ставала однорідною.
Кожен день йдуть дощі, грози. Кубанський чорнозем розкис і стало важко з"їзжати з асфальту в пошуках місця для ночівки. В 15 км від Краснодару біля станиці Мар"янівської добряче обтовкся, шукаючи придатне для ночівки місце. На вечір вишні з кашою. Вночі безжально гризли комарі. Виїхав рано в 6 годин і в 8.30 був в півмільйоному Краснодарі. Орієнтуючись більше по сонцю, пересік його і з попутним вітром направився на південь. До вечора досяг передгір"я Кавказу біля Горячого Ключа.

Великі, переважно порослі лісом пагорби, переходять в могутні гори.
Щоб хоч трохи сховатись від комарів, на ніч зупинився на пшеничному полі. Вим"яв квадрат, положив рядом велосипед. Поруч клубнічне поле, але клубніка дуже грязна. Назбирав в кульок і залив водою, побовтав і можна їсти з хлібом. Над рівниною проходять грози, над горами небо чисте. В кілометрах 3-4 піднімається хребет Пшаф, видно ще декілька хребтів.
Від пшениці йдуть сильні приємні запахи, жужать комари і мошка. Ліг спати в накомарнику, серед ночі просинався – накомарник знятий, хоч не пам"ятаю як знімав його. Лице горить від укусів.
Кожну ніч сняться яскраві, самі незвичайні сни.
Вночі над рівниною пройшла гроза, а зранку накрила і мене. Дощ йшов 4 години. Лежав під плівкою і читав свої бортові записи. Після дощу роззувся, щоб не вимазувати сандалі і пішов за клубнікою.
Роздумував над маршрутом по узбережжю до Грузії. Але взнав, що дороги туди через Абхазію закриті і шосейні, і залізничні. Все через Грузино-Абхазьку війну. Вирішив вздовж Кавказа їхати в східному напрямку до Карачаєво-Черкесії. Дорогу на Кутаіс і Хадиженськ відкинув зразу – вона йде не по долині ріки, а пересікаючи під прямим кутом численні річки, стікаючі з гір на рівнину. Це череда безкінечних спусків і підйомів. Вибрав дорогу через передгір"я. В лісах багато грибників і це початок літа!
Раніше я купив карту двухкілометрівку Краснодарского краю і республіки Адигея, по ній добре орієнтуватись. На ніч став під великим дубом над річкою Марта. Аромати степу змішувались з ароматами гірських лісів. Зранку зробив в зошиті такий запис: «Сегодня в час дня будет ровно месяц, как я выехал из дома. По насыщенности событиями он наверное пойдет за три обычных месяца. Ночью видел туманный, яркокрасный закат луны. Утром на меня наткнулся заяц, увидел и как рванул. По высокой траве лазили не то полевки, не то мыши-малютки. Сегодня много ехать не буду, надо постираться...»

В районі хутора Ганжиївського збився з дороги. В крайній хаті спитав бабулю, вона аж руками всплеснула, взнавши, що я з України. Вийшов ще дід, розговорились, набрав води. Дали мені коритце попрати речі і заодно запросили ночувати. Перестірав все, ходив в дідовій рубашці і штанах. День видався жаркий і до вечора все посохло. Тут, якщо село маленьке, то воно хутір, якщо велике - станиця. Хутір Ганжиївський, зажатий двума річками, стікаючими з Кавказу, Біла і Пшиш, меді дуже сподобався. Кругом буйна зелень в садках і на городах. Багато шовковиці і вишень.
Під вечір пройшла гроза. Вночі в хаті душно, виходив і довго стояв під зірками південної ночі.
В Ганжіївському вийшла ще одна днівка. Зранку купався на річці, по дорозі назад мене перестрів міліціонер, спитав паспорта. Вночі хтось в магазині побив вікна, вкрали корову на фермі і один п"яний ходив по селу з обрізом. Привіз на велосипеді паспорт, міліціонер попросив нікуди не їхати сьогодні, а в вечері зайде до мене на розмову. Це мене насторожило, але швидко заспокоївся. Ввечері він так і не прийшов. Серед дня пройшла потужна гроза, потемніло, як в сутінках.

Ранком, 15 червня, виїхав далі. Баба Люба на дорогу капітально накормила, казала, що тепер буде переживати, як я доїду.
Погода хмура, декілька раз накривав дощ, один раз сильно, промочив карти і паспорт. Помогав одному молодому адигейцю випихати машину, точніше пхав з його дружиною. Розговорились, водія так вразило, що я з України, довго жав мені руку своїми двома...
Проїхав в цей день 115 кілометрів. Місцевість дуже гарна. Пересікав багато мутних, вийшовших з берегів, рік. Біля Кужорської і Ярославської впритул підійшов до гір. Там же і заночував. На вечерю взяв кусок хліба, пішов до вишні і вприкуску їв. Так само поснідав. Під ранковим сонцем відкрилась велична панорама гір. Могутні зелені хребти з островами білих скал. Зовсім несхоже на Карпати.

В поході мав фотоаппарат Зміну, свій Зеніт пожалів. Від постійної вібрації в Зміні відвалився об"єктив. По дорозі його підремонтовував. Є десь 20 чорно-білих і 3 кольорових фотографій, але якість нікудишня.
Знайшов в просторах інтернету фотографа, який живе біля ріки Лаба.

Ось вона красуня Лаба. На її берегах я провів багато часу.

А тут гори навколо цієї великої ріки.

Вранці пересік річку Лаба і в"їхав в місто Лабінськ. В книжковому магазині купив карти Ростовської і Волгоградської області. Дорога вздовж ріки повела мене на південь в глиб Кавказських гір...

За Лабінськом накрила невелика гроза, не встиг виїхати - йде ще одна. На цей раз дощ сильний. Перечікуючи його, зварив рис. З-за непогоди проїхав мало: 67 км. Велолічильника в мене не було, відстань з лінійкою вираховував по карті. Рука на цьому набита, в 1993-94 роках навчався в Київському топографічному технікумі.

Неподалік від табору картопляне поле, на вечерю значить невеличка молода картопля. Спати лягаю - стелю целофан, на один кінець одіяла лягаю, іншим накриваюсь. Ця ніч видалась холодною, вдягнув ще одні штани і кофту. Немилосердно атакують комари, випадає роса.
Вранці довго сидів роздивлявся, як гуляють тумани серед скалистих гір. Голий бік приємно гріє ще нежарке сонце...

Біля Шедока гори тісно змикаються над дорогою. Ще десяток кілометрів і Пшебай. Тут гори зовсім високі. До найближчих трьохтисячників 30 кілометрів.
На в"їзді в Караваєво-Черкесію блок-пост з БТР-ом і солдатами. Мовчки провожають мене поглядом. Тут ще неспокійно. Менше року назад закінчилась Перша чеченська війна.
Гірські дороги важкі. Перевалив через перевал між Малою і Великою Лабами. З 10.00 до 16.00 проїхав 60 кілометрів. Далі ноги не видержують. Став на ночівку на перевалі біля Псемена. Зліва, на півночі, в чотирьох кілометрах найвища точка Скалистого хребта гора Лиса, 1664 метра. Справа, вглиб Кавказа, тягнуться м"ягкі гори з висотами до 2,5 кілометрів. За ними, майже серед цілковитого безлюддя, трьохтисячники і в 50 кілометрах від мене майже чотирьохкілометрові гори.
Скалистий хребет.

Починаючи з пів-четвертого безперервно гримить. До вечора далеко, поспав, наварив картоплі. Запис в зошиті: "Вечером, часов в семь, меня накрыл сильнейший ливень. Молнии били так, что земля дрожала. Я немного перепугался. Про себя шептал латинскую молитву "Аве Мария, грация плена доминус текум..." Ливень перешел в дождь, который шел целую ночь. Я очень сильно вымок. Мокрыми были одеяло, рюкзак, почти все вещи. Еле дождался, когда в семь утра он прекратится."

На наступний день дорога ще важча. Перевал і долина річки Уруп, знову перевал і долина річки Кяфар. Машин на дорозі немає. Села рідкі. Люди живуть бідно, так як і в Карпатах - в маленьких дерев"яних хатинах. На схилах вільно пасуться багаточисленні табуни коней.
Гори дуже дикі, самому туди краще на лізти. Пропадеш серед тих круч і буреломів.

На гірській дорозі так проголодався, що на обід з"їв майже буханку хліба вприкуску з шовковицею.
Скотившись в долину Великого Зеленчука, став рано на ночівку на високому березі. Розвішав на кущах для просушки всі речі. Зварив їсти, гуляв біля річки. З табору, на правому березі ріки, відкривалась широка панорама гір. Вода в річці мутна, після щоденних дощів.

Неспішно роздумуючи над планами, вирішую по долині Зеленчука повернути на північ. Вздовж Кавказа я всеодно не проїду - впруся в Чечню, а до неї вже недалеко. Слухи ходять тут нехороші. Викрадають людей в рабство, вимагають викуп...
І так, курс на північ до ріки Кубань і далі в Маничські степи до калмиків.

Вночі дув холодний вітер з гір, роззганяючи комарів. Спав вдягнутий. На ранок доїв кукурудзяну кашу і вперед. Як приємно їхати по більш-менш рівній дорозі! В спину дув сильний попутний вітер і я буквально летів. Дороги майже безлюдні, часом грунтові. Проїхав більше десятка сіл і станиць. Перевалив водорозділ між Зеленчуком і Урупом. В цей день їв дуже багато шовковиці: маленької і великої, чорної і білої. В одному селі достатньо велике дерево завалилось разом зі мною. Придивився, а в нього були хворі корні. Біля кукурудзяного поля дорогу перебігло лисеня. На ходу спригнув з велосипеда і за ним. Ага, як шмигнуло в кукурудзу!
Ночівка в пшеничному полі на березі Урупа, поблизу станиці Советская. Проїхав 115 км, а вчора по горах 83.
Ввечері написав лист знайомій дівчині в Луцьк. З собою возив фотографії трьох дівчат. До двух потім втратив всякий інтерес, а ось третю і зараз би хотів побачити, але в просторах інтернету знайти її не можу.

Віддалені силуети Кавказу провалились за горизонт. Прощавайте негостинні сурові гори.

Попереду розвертається рівнина. Рідкі хутори і станиці. Між ними поля пшениці, кукурудзи і сонячника, розмежовані лісополосами. Кругом багато шовковиці. Замітив, що коли її багато їсти, то вживання води зменшується до мінімуму.
Проїхав місто Армавір, звідки позвонив додому. Зробив деякі покупки і далі на північ. Під деревами перечекав грозу, сховавшись під целофан. А проїхав метрів 400 - сухий асфальт! Ночівка на пшеничному полі в степу. Щоб приготовити їсти відхожу до лісополоси, де розпалюю багаття, варю горох. Спати серед пшениці безпечніше, бо вздовж лісополос ідуть польові дороги і на мене сонного може хтось наткнутись. Плюс серед поля менше комарів, до того ж подобається запах пшениці.

Пересікаю ріку Кубань біля станиці Кавказська. Далі дорога веде через величезні станиці Ільїнська, Новопокровська і Біла Глина. День видався з сюрпризами, то жара, то дощ. Крутячи педалі, часто відволікаюсь від дороги. Думки летять в далекий Луцьк.
Остання ночівка в Краснодарському краї. Поруч проходить потужна гроза, пів неба чорне. В сутінках знову гроза, насторожено дивлюсь на небо, але теж проходить мимо. Провалився в сон, не чув, як все ж таки закапотіло, не проправив целофан.

За дві неділі перебування в Краснодарському краї і республіках Кавказу не було ні одного дня без дощу! Накрутив на цих територіях 1062 кілометра. Проклав маршрут на bikemap.net - 1004 км. Воно і не дивно, на карті не враховуються всі з"їзди з дороги в пошуках ночівки, чи шовковиці. Тут маршрут  http://www.bikemap.net/ru/route/2372558-krasnodarskii-krai/
Переглядаю щоденник і в голові крутяться слова з пісні: "Так випала карта, так судьба расставила фишки..."

Мій велосипед "Україна"

Рюкзак прив"язував до двух поперечних планок на багажнику, в передній сумці возив дві пластикові пляшки для води.

Зранку в"їхав в Ростовську область. В Пісчанокопському заліз на шовковицю, щоб поснідати. Вийшла бабуля з сусідньої хати і взнав, що я з України, винесла миску з варениками )). Накрила невелика гроза, пізніше ще одна. Дощ лив цілу годину. Поспав під плівкою і далі було їхати так легко. В цей день 55 років назад почалась Велика Вітчизняна війна.

23 червня середину дня провів в лісополосі, пережидаючи сильний зустрічний вітер, який досягав піку в середині дня. Але час не потратив даром, зварив кашу. Проїхав місто Пролетарск, де закупив трохи продуктів. Пересік Маничські озера. Кругом продають величезних коропів і іншу рибу.
Наступний день один із найважчих. Їхати не дає сильний зустрічний вітер. Вдень валяюсь в лісополосі. Поруч вибілений дощами і снігами череп барана. В голові рояться невеселі думки. В вісім вечора, нарешті, можу їхати. До темноти промахнув 35 кілометрів, в сутінках їхати легко. Ночую прямо на сіні серед горбистого поля. Підйом в чотири ранку, в 4.30 виїзжаю. Так хочу перехитрити вітер. До 8.45 проїхав 61 кілометр. Зварив кашу і ліг спати. Після обіду далі, майже не зупиняючись. До вечора накрутив 140 км, рекорд в поході!
В цей день пересік ріку Дон.

Шлях мій дійшов до Донщини, козацького краю. Аромати нерозораного степу просто вражали. Як у магазині з дорогими парфумами.
Ріка Дон на картинах місцевих художників.

Дощі кінчились. Сухий вітер дув зі сходу, несучи з напівпустель Казахстана і степів Калмикії жару. Восьмидесятикілометровий участок Волгодонск-Морозовськ дався важко. Був такий момент, що думав получу сонячний удар. Вітер висушував шкіру, волося на голові вигоріло. В Морозовську біля вокзала довго розмовляв з однією жінкою. На прощання вона сказала: "Я хочу, щоб мати тебе не втратила."
Пшеничне поле неподалік Морозовська стало місце глибоких роздумів. Довго сидів над картами, прощитував варіанти різних маршрутів. Повертати на Україну, чи далі заглиблюватись в простори Росії?
Вечірня прохолода приємно вистужувала тіло. Поруч гарячий чай, кульок з вишнями і шовковицею, білий хліб. Що ще потрібно для повного щастя!?

Ранком прийшла тверда упевненість - їду далі. Курс до степової річки Чир і вздовж неї до водорозділу на Дон до станиці Вьошенска. Там відбувались усі події книги "Тихий Дон".

Цей день видався з багатьма сюрпризами. Дорога вела дикими степами, часто по хороших накатаних грунтових дорогах. Проїзжав повз дикі степові хутори.

Трави по-пояс. Під вечір далеко в степу наткнувся на пересувну пасіку. Став на ночівку біля неї. Хазяї - два чоловіка по 50 років і хлопець 27 років. Випив три кружки чаю з шалфеєм і медом. На вечерю варили борщ. Хлопець теж вегетаріанець. Ввечері він довго сидів під акаціями, медитував. Вели з ним довгі розмови. Раньше вони жили в Узбекистані і теж кочували з пасікою. Після розпаду Союзу росіяни стали покидати цю республіку і вони перебрались в Краснодарський край. Розпитували мене про Україну, дорогу.

Вранці дали банку з медом. В цих широтах закінчується ареал розповсюдження шовковиці. Окремі дерева ще є, але дуже рідко. Зато стала попадатись в великих кількостях дика смородина. В нас такої немає, на вкус щось середнє між нашою смородиною і порічками. Вперше також попалось поле з дозрівшим горохом.
Із записів в щоденнику: "Я начинаю понемногу понимать красоту степи. Вечером, в верхов"ях балки стал на бивак. Прошелся по склонам и насобирал гербарий из 63 цветков различных видов! Вот это разнообразие!"

Є така книга "Чир - казачья река". Це дійсно так. Повільна степова ріка і біля неї один за одним йдуть хутори і станиці. В порівнянні з краснодарськими - вони невеличкі. В очі кидається велика кількість солом"яних стріх.

Ця ніч в степу безсонна. Ніби немає комарів, не холодно, немає роси, а не спиться. Погляд блукає від зірки до зірки. Заснув тільки в 1.30

Дорога цілий день іде вздовж Чіра. Жарко, вітер попутно-боковий. Ввечері за станицею Каргінська звернув з дороги в балку в пошуках місця для ночівки. Одне місце гарніше за друге. Вже віддалився від дороги на чотири кілометра. В одній із яруг побачив польовий стан. Будка, шалаш, машина, ліжко під деревами, вкопаний столик з лавками. Завернув туди, поговорив з хазяями і став табором поруч. В польовому стані живуть чоловік з дружиною, їх дочка старшокласниця і старий дід. Поруч бахча, яку вони посадили і обробляють. Живуть так від весни до осінні. Самі з Ростова-на-Дону.

Ввечері запросили на вечерю. Допізна сиділи під акаціями. В кінці Олег запропонував пожити в них з тиждень, відпочити, від"їстися. В них запланована культивація і треба в дечому помогти, за роботу заплатять. Одразу погодився. Місце мені виділили на ліжку під деревами.

Ночі стали дуже теплими. Сплю в одних трусах під своїм одіялом. Вдень жара досягає 36 градусів.
Працюють на бахчі тільки рано вранці і ввечері після сьомої. З хутора Рогожкіна приходять робітники. Одного вечора принесли три літри бражки. На вигляд як шампанське, має десь 5 градусів. Випили все, розказували всякі історії. В них тут був випадок. Зустрічались двоє десятикласників: хлопець і дівчина. Їм хтось забороняв це робити. Літом вони втекли. Знайшли їх пізньої осені мисливці в степу по димові. А вони вирили там землянку і жили. Потім їм вже ніхто не забороняв одружитись.

До стану майже кожний день в сутінках приходить заєць. По схилам балок живуть великі сурки і юркі суслики. Вночі якась птаха через рівномірні інтервали видає високий звук. Всі гадають хто це?

Часто гуляю по схилах яру. Там дуже багато крупної польової суниці.

Спокійне розмірене життя і хороша їжа гарно впливають на мене. Спочатку пропали западини на вісках, потім округлились щоки і ягодиці.
З останньої дньовки в Краснодарському краї минуло 13 днів. І всі ці дні я добряче шпарив.

Багато розмов веду з дідом. Він народився в Комі АССР. Мені все цікаво про цей регіон. Одні назви чого вартують Печора, Мезень, Пінега.

5 липня намітив виїзд. В балці провів шість повних днів. Під кінець вже став томитись - хотілось в дорогу. Плани намітив такі: пересікаю Дон біля Вьошенської і повертаю на схід до Волги.

Ранком 5 липня виїхав далі в дорогу. Горбистим степом доїхав до річки Дон. В степу біля дороги пам"ятник козакам.

гадалось, як один з робітників в балці казав, що його прабабка - Аксін"я з "Тихого Дона". Але це не правда, в неї було двоє дітей, вони померли малими. Загинула вона недалеко від нашої балки біля Каргінської. Була ніч і вони з Григорієм на конях хотіли перейти Чір. Куля червоноармійця влучила їй в ліву лопатку і вийшла під правою ключицею. Григорій, побачивши, що вона завалюється з коня, піддержав її. На дні яру вона померла в нього на руках. Саме страшне, що могло статися в його житті, сталось. Поховав він її тут же, виривши шашкою неглибоку могилу.
Цей епізод з "Тихого Дона" я добре пам"ятав. І коли кричала невидима нічна птаха, здавалось, що то душа Аксін"ї літає над схилами яруг.

Пересік Дон. Тут його середня течія. Правий берег крутий, лівий спочатку пологий, а далі теж ідуть горби. Не схожий на нижній Дон, де я його переїхав під Волгодонськом.

Місцевість настільки гарна, що в мене шия боліла крутити головою. За Доном кінчились асфальтовані дороги. Хутори і станиці пішли дуже бідні. Повсюду очеретяні дахи, часто бачу стіни з шифера. З хутора Терновського степом переїхав в Волгоградську область до хутора Дубовський. Людей кругом мало, все більше степи і балки.
Пересік найбільшу притоку Дона - річку Хопер. На крутих берегах глибокі балки. В одній пасеться отара овець. Яка гарна картина! Вся ця місцевість просто вразила мене. Через 7 років, одружившись, я знову приїхав сюди. Наш медовий місяць пройшов на Хопрі і Дону. Спочатку ми 15 днів плили на надувному човні по Хопрі, а потім 10 днів ходили понад Дон з рюкзаками пішки. Одне фото з нашого походу. Табір в заплаві Дона.

На лівому низькому березі Хопра досить велика напівпустеля. Трави і кущів мало, все більше піски. На них добре читати сліди звірів. За річкою Кумилга знову піски. В безлюдному місті стаю на ночівку. Навкруги проглядається вся околиця. На вечерю рисово-ячнева каша. Спати жарко, атакують комари.

Річка Хопер

Вранці на хорошій швидкості взяв курс на станицю Михайлівка. По дорозі нагнав велотуриста. На багажнику велорюкзак, сумочки на рамі, рулі, на шиї. Поруч біжить лайка. Заговорив до нього. Це виявився француз, та ще який! Звати Крістоф. В дорозі вже 15 місяців. Стартував з свого міста - Бордо. Зиму провів в Румунії, проїхав також Україну... Їхали , розмовляли цілий день. В Михайлівці довго сиділи під козирком педагогічного коледжу, перечікували дощ.

Розпитував його про походи. Він непогано розмовляв по-російськи. На рулі закріплені сторінки самовчителя мови, їде і на ходу вчить. Крім рідної французскої вільно розмовляє на англійській, іспанській. Пару років назад він проїхав з Франції в Індію через Турцію, Іран, Пакистан. Розказував як йому важко було в іранських пустелях. Зараз він знову направляється в Індію і далі в Індонезію. Зимувати планує в долинах Киргизії і Узбекистану.
Лайку йому подарила перед походом знайома дівчина ще цуценям. Звати Міккі. На вид вона достатньо замучена. Крістоф каже, що жара доконала собаку. Коли їде з горки каже: "Міккі, алє!" і він сам запригує на велорюкзак. А от зігнати його буває важкувато.

Ночувати вирішили разом. Спустились в долину річки Медведиця, це теж велика притока Дону. Набирали воду в одній із хат. Нас запросили переночувати. Ми погодились. Дуже хороша сім"я. Вечеряли, допізна вели жваві розмови. Я ще потім слухав радіоприймач. А то відрізаний від інформації про те, що робиться в світі.

Серед ночі проснувся і не міг зрозуміти де я. Шарив кругом руками, наткнувся на Крістофа. Він спав поруч на розкладному дивані. Зранку питав, що мені снилось.

Ріка Медведиця.

Вранці хазяї дали на дорогу яблука, огірки, сала (звісно не для мене), молока, сира з сметаною. Ось такі люди!

Крістоф планував їхати на Волгоград, я на Саратов. На Волгоград треба було їхати по дуже загруженній дорозі Москва-Астрахань, та ще й проти вітра. Таких дорог я старався уникати, їхав весь час другорядними, де мало машин. Не доїзжаючи 10 км до Фролово, стали на обід. Я довго і палко переконував його змінити курс. Він піддався моїм аргументам і вирішив їхати зі мною до Саратова.

Я з велосипедом Крістофа.

Ночівка на березі степової річки Арчеда. Проїхали небагато - 68 км. З Міккі багато і не проїдеш. Вибирав місце для табору Крістоф. В полі зору село на другому березі ріки. Я в таких місцях не стаю. Щоб спокійно спати, стараюсь вийти з поля зору Homo sapiens.
Ввечері Крістоф майстерно грає на сопілці. Натягує тент. В кострищі запекли картоплю.

Вранці спав довго, бо вночі було багато комарів, крутився. А Крістоф вже зібрався і делікатно так грає "Happy Birthday to you!". В мене сьогодні День народження. 23 роки.

Дорога йде пустинним степом. На рівних участках я їду швидше, на підйомі він швидше. Велосипед в нього, наскільки я зараз розумію, МТБ. На грудях вісить сумка в якій зеркалка "Мінолта". Фотографує рідко, виваженно. В одному місці зупинився і каже: "Сергей, здесь как Индия." Видно ландшафт нагадав йому Індію.

Ввечері я роблю записи в зошиті, він надиктовує на диктофон. Я займаюсь своїм і слухаю довгі монологи на французському. На якомусь радіо раз в тиждень виходить передача про його подорож. В містечках веде себе розкуто, п"є пиво з місцевими. Одежа дуже строката. Я стараюсь побистріше звалити з таких місць. Каже: "Ты много стрес". Певно так і є.
До обіду досягли Ольховки, проїхавши 70 км. Тут для Міккі ремонтують взуття. В Ольховці пробули довго. На ніч стали біля річки Іловля. Завернули на берег, а тут двоє пацанів ловлять рибу і купаються троє дівчат. І ми покупались. Дівчата гарно співали, в тому числі хіт цього літа від Натальи Сенчуковой "Не плачте девочки, что лето отцвело. В Росии погода за нас." Музики мені в поході явно не хватало. Часто зупинявся послухати, якщо десь грала, чи з відкритого вікна, чи з магазина. Ще популярна була Лінда, а новий диск Сенчукової зовсім на ура. Доречі, деякі пісні їй написав наш покійний земляк Хурсенко, в тому числі "Запела осень за окном".

На ніч Крістоф поставив угорську палатку, а я вклався на самому березі під зірками...

Наступний день стоїть жара. Бачу, що Міккі дуже важко її переносити. На обіді заліз в воду і не хотів з неї вилазити. Крістоф розказує, що зимию в Румунії собака легко переносила сильні морози і пробігала в день інколи по 100 кілометрів.
Дорога йде весь час вздовж Іловлі. В одному місці дикого вигляду кошара з високопіднятим рваним червоним прапором. Хтось скучає за Союзом. Проїхали залізничну дорогу на Волгоград. Якраз йшов пасажирський поїзд. Куда він? Може на Душанбе, чи Ташкент.

В другій половині дня показалась на горизонті могутня Волга. Скоро почався спуск з водорозділу в місто Камишин. Курс на порт, щоб на паромі переправитись на лівий берег ріки.
Широка Волга біля Камишина

Покатались трохи по місту, ближче до вечора переправились на паромі через Волгу. Проїхали десь 5 кілометрів вверх по течії і стали на ночівку на низинному березі. Біля Волги хмари комарів. Допізна палили вогонь, дивились через ріку на вогні Камишина.

Літо в розгарі. 9 липня. Для мене це 58 день подорожі.
 Дистанція від Краснодарського краю до Волги склала 983 км, по bikemap.net 915км. Перша дистанція точніша, бо я враховував всі з"їзди. Тут цей маршрут http://www.bikemap.net/ru/route/2376119-rostovskaia-volgogradskaia/?newly_saved=true#/z7/48.10009,43.24768/google_hybrid

Спали обоє в палатці. Міккі теж старався підлізти під днище, сховатись від комарів...

Вранці дорога йде вздовж Волги на північний-схід. Через 20 кілометрів дороги став, як вкопаний Міккі. Точніше ліг в траві. Вмовляння і погрози Крістофа не дали ніякого результату. Попробував тягнути на шворці, впирається. Бачимо що йому погано. Крістоф вирішує везти його на багажнику в Саратов і там продати. Ложимо його на багажник, він завалюється. Крістоф пробує прив"язати. І тут Міккі хватає його зубами за долоню. Вся кисть в зубах, Крістоф кричить: "Сергей, помоги!" З трудом розжали зуби. Тече кров, багато глибоких ран. В Міккі судороги, він помирає. Крістоф пробує робити масаж серця, але це безрезультатно. Міккі мертвий. Обробляєм і перев"язуєм рани з обох сторін кисті. Крістоф зі злості хватає мертву собаку за передні і задні лапи і швиряє з усієї сили в придорожну лісополосу. Шкіряні капці порозлітались...

Всю дорогу далі їхав похмурий. Мовчали. Не було привичного шурхотіння лап по придорожній траві.

Безперечно, вся провина за смерть собаки на Крістофу. Міккі вже давно пора було залишити десь в людей. Собака породиста і хтось би погодився його прийняти, особливо в сільскій місцевості, де треба і сторожа, і пастуха.
Маленьким цуциком він покинув Францію, пробіг всю Європу і знайшов свою смерть в приволжських гарячих степах.

В середині дня ще одна переправа через широкий розлив степової річки Торгун. Коли побудували Волгорорадську ГЕС, вода піднялася і затопила низинні участки степу. Щоб не робити величезний об"їздний круг степами, була налаштована паромна переправа в самому гирлі ріки-затоки. З парома відкривається широкий вид на Волгу, на її крутий лісистий правий берег.

А в 80-и кілометрах на сході тягнеться кордон з Казахстаном.

Невдовзі після переправи завернули в прибережне село Курнаєвка. Крістоф пішов переговорити,щоб десь попрати речі. В першій же хаті дали нам миску, воду. Потім лишились в них на ніч. Дід з бабою і два їх внука з Волгограда: Антон 10 років і Альоша 13 років.

Ходили за мною як хвости, казали, що як виростуть теж підуть у похід на велосипеді. Я їх сфотографував і потім вислав їм фотографії. Дід казав, що ми як бомжі і він не бачить ніякого сенсу в цій подорожі. Я з ним довго говорив і він трохи пом"якшав.
В саду багато яблук і абрикос. Наготував собі на дорогу майже відро фруктів, я ж вегетаріанець!

Ввечері пішли на Волгу. Сонце сідало за рікою. Проплила баржа.

Дорога з Курнаєвки тягнеться прямо на північ. Скоро, як це часто буває в Росії, асфальт кінчився і пішла грунтовка. Кінчалась Волгоградська область і починалась Саратовська. Чому вони не роблять закольцовку між областями? Я трохи нервував, бо поруч гриміло, пройшли недалеко грози. Не хотілось їхати по розскисшому чорноземі. Крістоф поламався, щось з цепом, дав йому плоскогубці, а сам пішов збирати смородину. Робив "варення" - насипав в банку, м"яв і пересипав сахаром. Їв його, коли не було інших фруктів.

На ніч завернули на берег Волги. Влаштувались на обривистому невисокому березі. На вечерю собі зварив чай і пив його з сахаром і хлібом. Потім довго сидів, звісивши ноги з обрива. Думки несли в вже близький Саратов. Протилежний берег дуже горбистий, видно в пониженнях пшеничні поля. Проплили дві баржі.



Крістоф вирішив поспати ніч, як я - без палатки. Його дуже покусали комарі і він був явно не в захваті )) Крістофу 30 років. Тонкі, правильні риси обличчя, довге курчаве волосся, зібране взаді в хвостик. Носить окуляри в тонкій оправі.
Моє спорядження, нагадаю, просте. Катрулька на 2,5 літра, одіяло, два целофана і всякі дрібні речі. Все це складаю в рюкзак.
Вранці виїхали з метою досягнути сьогодні Саратова.

Ранком в субботу, 12 листопада виїхали пізно, біля 9-ої години. В 11.30 зупинились перепочити на зупинці в селі Тарликовка. Біля нас зібралась куча пацанів 20-30 років. Рознакомились. Один з них, Вікентій, запросив нас на чай. В нього ще два брата, сестра і мати. Видно ми їх дуже зацікавили, запросив нас залишитись в них на вихідні. Обіцяв рибалку на Волзі, дискотеку в сусідньому селі. Крістоф був не проти і ми погодились.

Три рази ми ходили на рибалку, вірніше на ловлю раків. Біля села затока Волги в яку впадає річка Тарлик. Ниряли в масках і ганялись під водою за багаточисленними раками. Зверху плаває сітка з м"ячиком-поплавком, вловив і на верх, вловив і знову на верх. Вода чиста, багато водоростів і різної риби. Я умудрився руками влапати рибу-голку. Дивно, завжди думав, що вона водиться тільки в морях. Раків вони продають в Саратові. Поїли раків ми теж достатньо. Вікентій постійно вгощав нас пивом. Сам не пив - закодований. З п"янства розвалилась його сім"я, він потім показував свою "бувшу" - симпатична казашка. Хоча чомусь тут усі на них кажуть кіргізки. Зрозуміло, що вони ніякі не кіргізки. До Вікентія прибилась десь з інших сіл Надя. Їй 18 років, дуже бойка, мене загружає своїм "базаром" в дві хвилини.

Вікентію 25 років, служив на тихоокеанському флоті. З п"яти салаг, які попали на корабель, чотирьох опустили одразу, крім Вікентія. Казав здоров"я в них не хватило. Один салага вночі заколов свого діда. Списали, як душевнохворого. Після флоту Вікентій зупиняв фури, заставляв водіїв "ділитись " товаром. Менший брат казав, що в селі Вікентія ніхто не поб"є, навіть самий здоровий, на дві голови вищий, пацан. Дійсно, мене він завалив би і з двома зв"язаними руками. Але взявся за розум. А ось на два роки менший брат - гіркий п"яниця. З третім, ще меншим братом я проводив найбільше часу. Сестра Галя - вилита копія своєї гарної матері. З їх мамою я вів довгі розмови. Вона багато розказувала про своє життя, як попала з забайкалля на береги Волги. Який контраст - народитись в гірській тайзі, а потім жити в майже голому степу!Тут їй важко. Такі непутьові старші сини.
Давно замітив, що випадковій людині, якщо вона хороший слухач, люди розказують таке, що і близьким би не розказали.

В субботу пішли на дискотеку. Пацани всі поголовно п"яні. Музику хто хоче, той і включає. Тут теж рулить Сенчукова. Ну не диво, пісні, які гремлять на всю Росію, написані в Луцьку В"ячеславом Хурсенком.


 

Багато гарних дівчат. А пацани... Вікентій каже:"Там зарізали, там повісився, той в армії, той в тюрмі."

Із записів: "Отношения между ребятами и девушками ужасны. Ребята бьют девушек, мужья - жен. Девушки намного бойче наших украинских. Я очень-очень далек от всех этих нравов и отношений. И все это для меня очень дико."

На дискотеці познайомився з Володьою. Він просидів в обнімочку з своєю дівчиною всі танці. Живе сам. Мати померла, батько поїхав жити до іншоЇ, брат повісився. Осінню мають поженитися. Вікентій каже, що він п"є по-чорному, кожен день.
Питав в Вікентія, пішла би яка з французом. Каже - ні, а якби пішла, то получила б потім.

Ввечері Христоф і Надя видали концерт. Підвипивший Христоф ліз приставати до Наді, а вона його криє самими останніми матами. Він не розуміє, лізе далі, а всі ми валяємся від сміху! Луплять один одного, хватають за непристойні місця!

Кормлять нас верлішелю, домашнім хлібом. Я більше хліб з чаєм. Вікентій справжній фанат чаю. П"ють його з молоком. В саду є абрикоси, вишні і малина.

У Вікентія склалось погане враження про француза. Я теж вже трохи втомився від нього. Розстались ми під Саратовим прохолодно.

Тарликовська затока і Волга.

В понеділок виїхали. Одним ривком досягли Енгельса - міста-супутника Саратова на лівому березі Волги. Тут з Крістофом ми розстались. Він далі лівим берегом поїхав на Самару, а я завернув на трьохкілометровий міст через Волгу до Саратова.

З мосту відкрилась широка панорама міста, прижатого до Волги високими пагорбами. Саратов сподобався мені одразу. Проїхався по набережній, заїхав в центр. Потрібно тут пожити трохи, а як? На готель грошей малувато. Вирішив в когось пожити на квартирі, для цього придумав легенду: я приїхав поступати і мені треба житло на 15 днів. Звісно, що 15 днів я тут сидіти не збираюсь, хватить неділі. Поїхав в приватний сектор і хожу від хати до хати. Результат невтішний. Приїхав знову в центр, сів на лавці біля фонтану, їм хліб, макаючи його в сахар. Чую починаю засинати. Сів на велосипед і поїхав далі шукати житло. Після довгих пошуків знайшов зовсім дешево в хаті однієї бабулі в п"яти хвилинах від центру. Була четверта година дня. Ліг поспати. Проснувся о дев"ятій. Пішов прогулявся по нічному місту.

В Саратові провів цілу неділю. В мене з"явились улюблені місця. Це проспект Кірова і набережна Волги.

Саратов велике місто - 900 тисяч жителів. Моя хазяйка все життя тут прожила. Багато всього розказувала. Чоловік її ніби і не воював, але сильно постраждав у війну. Його з великим десантом зимою скинули в степу. Багато солдатів замерзло насмерть. Він сильно перемерз і хворів потім усе життя.
Приїзжала до неї проїздом родина з Москви, за стіл мене не кликали, але пригостили. Там була напружена ситуація. Молодого гарного мужчину закрутила старша стервозна жінка. Всі постійно виходили на перекур, шушукались. Я й сам вийшов подивитись на "молодят". Дійсно - не пара.

На вулицях любив сідати десь на лавку в людному місці і спостерігати за обличчями перехожих. На Волгу їздив велосипедом, бо туди далекувато. Багато читав. В хороших книгах шукав якоїсь підтримки. На головпочтампі получив по паспорту листа з дому. Я попередив рідних, що буду проїзжати це місто в одній із телефонних розмов.
Погода стояла більше похмура, вітряна, з дощами.

В книжкових магазинах докупив декілька карт областей. Загальний стратегічний напрямок намітив на Нижній Новгород. Це майже прямо на північ. Дистанція близько 1000 кілометрів. Звісно, якщо їхати прямими магістральними трасами - дорога буде коротша. Але я завжди їду другорядними. По дорозі запланував відвідати віддаленні райони Пензенської області, Мордовії і Нижньоновгородської області.

Саратов столітньої давності.

 

Виїзд з Саратова запланував на понеділок. Недільний вечір в місті дуже запам"ятався. Пішов гуляти в центр на проспект Кірова. Гуляв, сидів на лавках. В одному із кафе грав новий, мій улюблений, альбом Лінди. Прослухав його всього.


 

 

Роздивлявся молодь. Багато високих струнких гарних дівчат. Риси обличчя якісь особливі, в нас такий тип трапляється рідко. Напередодні одна молода жінка, продавець книг, яка навчалась на бібліотекара в Львові, сказала, що як побачила мене, то одразу на неї війнуло чимось тамтешнім, українським. Це мене неприємно вразило. Невже в мене на чолі стоїть тавро західноукраїнця!? Я схожий на діда, а він з Полтави.

В росіян в характері є якась широта. Ця риса мені дуже подобається. Ми більш вузьколобі, зажаті. Це географія накладає на них цей відбиток, майже безмежні простори на всі чотири сторони.

Ранком покинув мою хазяйку. Вже не пам"ятаю сказав їй, чи ні, хто я насправді. Піднявся на пагорб за містом, оперся на раму і довго дивився на залите сонцем місто. На сході виблискувала широка Волга.

Саратовська область займає площу 100 тисяч квадратних кілометрів, це вп"ятеро більше за Волинь. Шлях мій йшов на північний-схід в базарно-карабулацький район. Правобережжя Волги - це не лівий пологий берег. Перепад висот ого-го!

Ноги дуже втомились, бо ще дошкуляв сильний зустрічно-боковий вітер. Став на ночівку в 17.00, проїхавши 75 кілометрів. Табір на схилі великого пагорба. Видно навколо дуже далеко. В полі зору і два села.
Майже одразу самим краєм зацепила гроза. Переждавши її, в одних шортах, босий, по мокрій траві, спустився до найближчих дерев. Там розпалив вогонь і зварив картоплю в мундирах, яку дала мені на дорогу баба Нюся.
Розпогодилось. Повечерявши, довго сидів на одіялі, обклавшись картами областей, через які мав іти мій шлях. На картах в очі кидалось різке збільшення зеленого кольору. Це означало одне - степи закінчуються, я в"їзжаю в лісову зону.

половина неба суцільна хмара, інша - чиста. Зібрався і вдорогу. До побачення Волга, я ще з тобою побачусь, більш ніж через тисячу кілометрів, в Нижньому Новгороді.

Вітер в спину підганяв і допомагав пересікати безкінечні пагорби. З"явились ліси і переліски. Під березами перечекав саму жару. Місцевість нагадала Волинь і від того цілий день просто чудовий настрій. Як завжди водиться в Росії, грунтовками переїхав з Саратовської в Пензенську область. Горбистість зменшилась.
За першим пензенським селом побачив гарне березове узлісся і завернув до нього на ночівку. Поруч пройшла сильна гроза, під вечір найшла ще одна хмара, але вже без блискавок. Перечекав легкий дощик, навіть не натягуючи целофан, - захищали берізки. Поруч горохове поле, в лісі є гриби і суниця. В дорозі накопав молодої картоплі, назбирав яблук двух сортів.
Наварив повну каструлю картоплі, а потім суп з молодого гороху, підберезовиків і картоплі. Миски не мав, з"їв три кружки супу. І стало так класно!

"Хорошо меня встретила Пензенская область. Соскучился я уже по лесам. Шутка ли, почти два месяца степи да степи. А здесь домом пахнет... Рядом горит костер. На душе спокойно. Любуюсь сквозь деревья закатом, дальними облаками. Они как горы. Солнце уже село, но их еще освещает. От такой красы немножко грустно. В воздухе похолодало. Он наполнился запахом земляники, леса."

Вночі поле і ліс освітлював яскравий місяць. Часто просинався, підкидував дров в вогонь. Встав рано, босим по росі пішов за суницями, потім в горох. Зварив компот з яблук. Ліквідував шат в передньому колесі, натягнув цеп, заштопав сумку. Пішов за грибами, зустрів грибників, розпитував їх про деякі грибочки, яких не знав. Самі вони збирали білі грузді на засолку, я їх не брав - гірчать. Переробивши ці справи ліг і заснув. Довго не полежав - кусали оводи. Пора в дорогу. Їхав і обертався на свій перелісок.
Пейзаж в Пензенській області. Ріка Сура.

Їхав непоспішаючи. Дорога безлюдна. Біля Російсько Камешкира спитав дорогу в однієї жінки. Розговорилися. Вона теж багато мандрувала, але на машині. Казала, років сім назад в Псковській області, зустріла велотуриста, який їхав ночами, а вдень відпочивав. Під кінець зовсім неочікувано дала мені трохи грошей. Сама вона їхала до подруги помогати готовити на весілля.

Проїхав в цей день небагато - 51 кілометр. В 16.30 став табором на ніч. Місце вибрав на великому полі серед лісу. Довжина поля 3, ширина 2 кілометра. Все воно під випасом. Довго крутився, шукаючи гарне місце. Став в 50 метрах від группи дерев. Дрова поруч і огляд широкий. Місцевість далеко проглядалась на північ, куди рельєф понижався до долини рік Кадала і Сура.
Ріка Сура.

Під деревами назбирав дров і зварив супу з молодого гороху, картоплі і грибів. З"їв три кружки.
Спав вночі добре. Проспав, не міняючи положення і не просипаючись від заходу до сходу сонця. Ще так крепко в поході я не спав.

Вранці пересік ріку Сура. Дорога повернула на захід до Пензи. В однієї бабулі попросив солі, то вона дала і солі, і картоплі, напоїла чаєм з булкою. Її сусідка дала огірків.
Частину дороги їхав загруженною трасою Москва-Самара. Оминути її не міг. На ніч став вже поблизу Пензи в сосново-березовому лісі. З близьких дач доноситься собаче гавкання, чути гул далекої автостради.
Треті вечір підряд варю грибний суп. На десерт хліб з цукром. Ніч видалась холодна, палю цілу ніч вогонь. Міцно заснув лиш на світанку.

За 73 дня походу проїхав 3445 кілометрів велосипедом і 775 приміськими поїздами. Ось мій шлях від Луцька до Пензи на карті. Відкривайте.

Вранці приїхав в Пензу. Велике, півмільйонне місто. Довго катав по ньому. Купив карту, хліба, масла, цукру. З міста дорога повела вздовж Сури на північ. Одразу зіштовхнувся з потужним зустрічним вітром. Небо затягнуте димкою, але сонце і через неї добре припікає.
Проїхавши біля 30 кілометрів, звернув з дороги на захід. Через три кілометра став на ночівку під групою з декількох десятків дубів, серед оброблених полів. Заготовив на ніч дві кучі сухих дубових гіляк. Ох і жар від них!
На ніч небо затягнуло ще більше. На заході вікно. Вечірній захід сонця - яскравого малинового кольору, похоже завтра знову буде вітер.

Природа Пензенської області.

Часи поламались і спішать на 7 хвилин за годину. Але я завжди точно знаю час, бо вираховую і перевожу стрілки пару раз на день, інколи звіряю в перехожих.

Інколи задумуюсь: "А, що як втрачу велосипед і гроші?" До крайньої точки України, а це Луганська область, напряму 550 кілометрів і я зараз віддаляюсь ще більше. Такі думки не дуже лякали. Є впевненість в своїх силах. Дійду пішки. Зароблю на велосипед. В крайньому випадку - вкраду. Зараз кругом можна накопати картоплі., є багато різноманітних фруктів. Часто згадував випадок описаний Солженіциним в "Архіпелазі ГУЛАГ". В 30-тих роках одна дівчинка з репресованої сім"ї пішки дійшла з Комі АССР до Ростовської області. А це більше 2000 кілометрів. В своїй станиці її одразу заарештували і знову вислали.

Ніч видалась теплою. Спав легко одітий. Періодично підкидував дрова. Біля вогню комарів не було, але варто було відійти - атакували.

Ранком 26 липня поїхав грунтовками на захід. Вітер майже не мішав. Проїхав небагато. В дорозі їв вишні, їх мало і вони вже перезрівають. Накопав картоплі. В дорозі згубив розкладний ножик і бейсболку. Від поту лопнули ззаду шорти. Треба зашивати. Їхав деякий час з дівчинкою 12-13 років. Розпитав дорогу і так поговорили.
Ночувати вирішив в глибинні великого лісового масиву. Заглибився приблизно на три кілометра. Основні види дерев тут клен, дуб, вільха. Грибів мало, але назбирав з десяток моховиків. В лісі багато мошки і комарів. Розкладенний вогонь розігнав їх.
Розтягнувся вздовж поваленого дерева. Зварив повний котелок картоплі з грибами, злив воду і добавив масло. На полі перед лісом надьоргав п"ять цукрових буряків. Згадав, як дід розказував, що печенні вони дуже вкусні. Накидав багато дров, коли вони перегоріли закопав буряки в жар. Пік їх 50 хвилин. Три з"їв одразу, а два більших лишив на завтра. Вкуснятіна!
В лісі малий огляд. Декілька десятків метрів. Але життя тут вирує: то миша прошмигне, то кричить канюк, співають малі пташки. Навкруги зелена стіна. Вночі поруч горів вогонь, освітлюючи величезні стволи і крони дерев. Час від часу підкидував великі поліняки.

На Саранск, столицю Мордовії, вирішив не їхати - від нього мене відрізає сильний зустрічний вітер. Зміщаюсь на північний-захід, в мордовський районий центр Інсар.

Зранку невірно визначив напрям вітру. Виїхавши з лісу, зрозумів, що помилився. Вирішив їхати не на Інсар, а на Іссу, районий центр Пензенської області. Вітер сильний, прямо в лоб. Через 35 кілометрів пересік річку і містечко з однаковими назвами - Ісса. Далі повернув на схід. По дорозі їв вишні і набрав цілий пакет дуже вкусних яблук.
В селі Знамено-Пестровка побачив, як з поля йде бабуля з трьома дітьми і несе повний мішок чогось. Я подумав, що там гриби. Зупинився, підождав і заговорив до них. Потім спитав, чи можна в них переночувати, бабуля одразу погодилась. Був тільки час дня. Хата виявилась крайня в селі. Мене напоїли чаєм з медом і домашнім хлібом і я ліг спати на ліжку в саду. Проспав чотири години.

Бабуля живе сама з трьома внуками: двома дівчатами і хлопцем. Мати, непутьова і гуляща, їх покинула і десь живе в сусідніх селах. На літо приїхала ще одна дочка з чоловіком і дівчинкою. На подвір"ї сім вуликів. Коли бабуля по стану здоров"я не змогла працювати дояркою, її перевели помічником пасічника. Так і навчилась доглядати за бджолами.
Мені сподобались всі, і діти, і дорослі.

Спалося в хаті погано - душно. Зранку поснідав, сфотографував всіх і в дорогу.

Курс проти вітру на північ. Грунтовками переїхав в Мордовію. В 12 годин приїхав в Саранск - столицю Мордовії. Купив карту двухкілометровку області. Орієнтувався в місті, як завжди, майже виключно по сонцю. З Саранська повернув на Рузаївку - теж велике мордовське місто. Вітер тепер в спину. Заночував під Рузаєвкою на дачах. Там було багато закинутих участків. Став в вишнево-сливовому садку. Навколо багато агрусу, малини, помідорів, яблук, картоплі... Зварив вермішелевий суп і їв його з часником і цибулею. Спалось на дачах добре.

День 29 липня видався дуже жарким. Їхав на захід з попутним вітром. Пересік знову річку Ісса. Завернув на неї покупатись. До вечора доїхав до річки Мокша (це головна ріка народу мордва) і став на краю її широченної заплави. Корінний берег спускається крутим схилом. Розмістився на самому верху. Під вечір прилетів рій якихось літаючих мурах. Спочатку вони гуділи зверху, а потім почали сідати навколо, ще й боляче кусатись. Не поміг і розпалений вогонь. Я втік до городів їсти малину і смородину. Прихожу, а всі мої речі і велосипед вкриті товстим шаром тих мурах. Вихватив целофан і одіяло і пішов спати в сторону. Але вони і сюди стали перелітати. Закутався з головою і заснув, не буду ж бігати цілу ніч. Проснувся пів першого. Мурахи пропали. Перейшов назад до речей. Дошкуляли комарі, тому час від часу підкидував в вогонь дрова.

Ріка Мокша

30 липня день видався знову дуже жарким. Зранку сходив до городів і поснідав агрусом, малиною і смородиною. На вечір нарвав повний котелок. Виїзжав в 10 годин. Від жари весь мокрий. Їхати легше - обвіває вітерець. Курс на захід до мордовського міста Торбєєво. Дороги пішли грунтові, зовсім неочікуванно для мене. Головне вони були сухі і добре накатанні.

В селі Самаєвка зустрів дуже добру немолоду вже жінку. Спитав в неї про дорогу, а вона одразу: "Заезжай, заезжай к нам! Попьеш молочка." Живе біля самої залізниці. До неї приїхала куча родини з Москви. Я так і не розібрав хто ким доводиться їй. Накормили до "отвала" блінами і пирожками з молоком. Син у неї загинув на заробітках в підмосков"ї.
В дорозі випив величезну кількість води - це все від жари. В полудень ліг в березовій посадці відпочити. До голої спини приклеїлось багато листя, так і їхав з ними розплямований.

Після Торбєєво повернув на північний-захід. На вечір вітер стих. Він цілий день дув мені в спину. Проїхав 88 кілометрів. Завернув в селі набрати на ніч води. Мордовська сім"я, почувши, що я з України крім води дали багато огірків і великий кусок домашнього хліба. Мордовець так скликав родину: "Идите все сюда! Здесь интересный человек." Можна було б ночувати в них, але я рвався далі. Зупинився, коли весь горизонт на заході і півночі закрила стіна лісу. Тут починалися великі ліси в басейнах рік Цна, Виша, Парца, Вад.
Розмістився в полі біля островка дерев. На вечір зварив лише компот і пив його з домашнім хлібом. Більше нічого не готовив. Думав, якщо проголодаюсь зварю щось вночі, або вранці. Захід яскраво-червоний - на вітер. Тіло приємно остужувалось після жари.

Встав дуже рано - в 3.30. Зварив неповний котелок супу. В 6.00 виїхав в дорогу. Нігде немає нікого, тільки в рідких селах де-не-де йде з димарів дим, хазяйки варять їсти.

Починаючи з Соснівки по дорозі почалися майже суцільні зони. Тюрми розміщенні в кожному селі, навіть між селами в лісі. І як я забув про сумновідомі мордовські табори?! Вони побудовані ще за Сталіна в двадцятих роках і носили тоді назву Темлаг. Тут є зона, де держать довічноосуджених, декілька жіночіх колоній.

Центрами цієї великої лісової зони є Потьма і Явас.
Ранком багато безконвойних зеків йшли на роботи. Проїзжаючи поруч з ними, ловив на собі багаточисленні погляди. Видно тут велотурист рідкістна річ. Мені здавалось, що зустрілись два різних світа.
Скільки людей згинуло в цих потьмах!
Мордовський табір.

В 10.30, проїхавши 60 кілометрів, переважно в північному напрямі, зупинився на привал. Жарко. Треба перепочити і переждати вітер, який сильно посилюється в полудень. В лісі дуже багато малини. Пообідав, заповнював свій щоденник, сидів над картами. Погляд вже був прикутий до нижньоновгородської області. Виїхав далі в третій години.
Ривок лісами і я знову виїхав на берег Мокші, але набагато нижче по течії. Тут, на високому лівому березі, зупинився на ніч. На протилежному боці, як на долоні, давня столиця Мордовії - містечко Темніков. Недалеко на городах накопав картоплі, грунти пісчані - копалось легко. Наварив цілий котелок. Роздягнувся і ліг на спальник, від жари весь мокрий. На тілі багато мілких ранок, піт попадає туда і пече.
На завтра чітких планів кудою переїзжати в нижньоновгородську область немає. Цілу ніч горіло хороше багаття, підкидував туди товсті гіляки дуба.
Ріка Мокша.

За рікою Мокша табори Темлага закінчились. Якось вздихнулось з полегшенням. Натрапив на статтю про жіночі табори Мордовії.

"Потьма - это жуткие тюремные бараки в мордовских болотах, не менее страшные, чем печально известная Колыма. Женские зоны существуют там и поныне...
...трудно поверить, но при этом в женской зоне царит необычайная, возведенная в культ чистоплотность. Все объясняется очень просто: перестанешь постоянно соблюдать чистоту тела и белья - запросто можешь подхватить такую заразу, которой медики еще даже не сумели придумать название. Обычно она начинается с симптомов чесотки, быстро переходящей в жуткую экзему.
А после начинается самое страшное - человек на ходу, прямо на ногах, заживо гниет до костей! Что это, неистребимая специфическая проказа, доставшаяся в наследство от бериевских лагерей? Ни администрация, ни зэки, ни врачи в зоне этого не знают, но все ее очень боятся, и, наверное, наше счастье, что она, как туберкулез, еще не выбралась на волю из-за колючки. Никто не желает заболеть, и тех, кто не соблюдает строгую гигиену, силой заставят это делать другие заключенные: нечистоплотных не терпят и готовы физически уничтожить как смертельную угрозу!"

Ріка повернула на схід і витягнулась в широтному направленні. В гарних соснових лісах розмістились дитячі табори, пансіонати. Розпитував про дорогу на Кремльов. Такого міста місцеві не знають. Є Саров, або на нього ще кажуть Арзамас 16 - засекречене місто з стотисячним населенням, мене туди не пустять. На карту нанесли якусь видуману назву. Прийшлось ще трохи проїхати на схід, а вже потім повернути на північ. Дорога пішла грунтовками. Проїхавши декілька мордовських сіл, переїхав в Нижньоновгородську область. Дорогу трохи підказав пацан на мотоциклі. Попадлись дуже цікаві люди з такими рисами обличчя, яких немає в нас зовсім. Дуже гарні обличчя.

Погода цілий день стоїть похмура, тричі накрапав дощик. Добре після трьохденної жари. За день проїхав 119 кілометрів. Сьогодні перше серпня. В дорозі вже два повних літніх місяця і 18 днів травня. За спиною 4780 кілометрів доріг. А до дому ще так далеко! І той дом не приближається, а навпаки - віддаляється))

Ввечері найшов гарне місце для ночівки. Але захотілось заночувати в людей, поговорити з кимось, щось вкусне з"їсти. Повернувся до села. В першій же хаті якось так різко відшили. Їхав злий сам на себе. Прошпаривши трохи по трасі, на ніч звернув в молодий березовий лісок. Наготовив багато їжї, ще до заходу сонця подрімав. В сутінках записував в зошит враження дня.
"Снилась школа. Вообще, каждую ночь снятся интересные сны. Особенно поразил меня один сон, где мать расшифровала мои дневники. Я начал сильно орать, как-будто случилось что-то непоправимое. Мать от этого крика совсем растерялась. Я уже сам увидел, что она сидит перепуганная. А когда проснулся, подумал, что стоило доводить мать из-за каких-то дневников. Несколько раз уже приснилось, что вернулся домой, и сильно недоволен, что так рано приехал."

Наступний день знову повернув жару. Вітер з півдня підганяє мене. Швидко доїхав до Арзамаса. Тут діяли герої Гайдара: Тімур і його команда. В місті багато церков. Закупляю деякі продукти, в тому числі дві пачки какао. Я вже писав, що люблю його засипати з сахаром в фляжку з простою водою і так пити. Пахне конфетами.
Місцевість одразу за Арзамасом пішла дуже горбиста. Навіть за Саратовим їхати було легше. Крутий спуск одразу за крутим підйомом, рівного практично немає. Добре, що сильний втер в спину.
На річці Сережа, своїй тьозці, звернув покупатись і трохи остудитись. З дороги звертало багато машин, всі в таку жару хотіли до води. Вода тепла-тепла.

За річкою пішла лісиста місцевість. Біля п"ятої години, коли стих, підштовхуючий мене, вітер, звернув на ночівку. Розмістився в березовому лісі. Яскрава зелень контрастує з білими стволами. На вечір випив крепкого какао і воно подіяло на мене як кофе. Не міг заснути до пів третьої ночі. А ніч тепла. Лежав поверх одіяла, насолоджуючись прохолодою. Прислухався до нічних звуків лісу. Кричали нічні птахи, шуршали миші. Снились якісь приємні сни, але згадати міг лиш обривки.
Похід мій видався суровим. Великі фізичні і психологічні навантаження часом наганяли на мене депресивні думки. Цьому ще сприяв юний вік. Але такі стани траплялись не часто. Думки мої були більше зайняті дорогою, очі спогляданням все нових і нових краєвидів. Тактичні щоденні задачі вистроювались в загальний стратегічний курс. Часто, просиджуючи над картами, мріяв побувати в окремих регіонах. Особливо притягували Башкірія, Архангельська область, Комі. Але я розумів, що коштів і часу їх відвідати не вистачить. Наближається осінь, а мені ще потрібно закільцювати маршрут і повернутись в Луцьк. Мріяв, що коли повернусь, буду сидіти на одному місці з книжкою в руках і нікуди не йти і не їхати.

Останні дні погода постійно мінється. Зранку вітер перемінився на північно-західний. Це ускланило мені дорогу. Сильно-пересічена місцевість з величезними спусками і підйомами тягнулась до самого Нижнього. Пообідавши кофе з хлібом, продовжував рух на північ.

Перед містом пробив колесо, задивившись і нахаївши на фанеру з цвяхами.
Нижній Новгород розташований на правому високому березі Волги в місці де в неї впадає велика Ока. Місто трохи нагадує Київ. Тільки в Київа лівобережжя забудоване, а тут за Волгою майже одні ліси.

На ніч став поруч з містом на дачах. Екскурсії відложив на завтра, бо пішов дощ. Розсташувався на группі закинутих участків. Натягнув тент-целофан. З кірпічів збудував мін-пічку, де готовив їсти.
" Обжег, когда готовил суп, палец. С полчаса держал его в холодной воде... Настроение приподнятое. Еды полно. Завтра целый день буду рыскать по городу. Подсчитал километраж от Саратова до Нижнего. Получилось 1101 киломерт!"

Серед ночі на сусідню дачу приїхала компанія молоді: хлопці і дівчата з міста. Чути було їх розмови через відкриті вікна, та й на перекур часто виходили. Щось готували. Через дрімоту дослухався до їх окаючої мови. Голоси дівчат видались мені музикою...

Місто виявилось величезним, з своїм метром, величезними заводами. Ока і Волга придають йому неповторного вигляду.

Провів в ньому весь наступний день. Купив карти шести областей: Нижньоногородської, Костромскої, Ярославської, Кіровської, Володимирської і Комі. Повторно пробив колесо, пригаючи по бровкам. Вид з круч Волги дуже масштабний. Відвідав місцевий кремль. Обідав в дворі школи № 149.
Поки ходив по великому гастрономі в мене пробували вкрасти велосипед. Коли його десь лишав, то блокував заднє колесо маленьким замком до держателя болотника. Він непомітний. Здоровий пацан сів на велосипед і рванув. Я якраз виходив, як він розтягнувся на асфальті. Питаю: "Что такое?" Щось промямлив і пішов.
Переїхавши через Оку, попав в рівнинну частину міста. Тут велика промислова зона. Під вечір виїхав на московську трасу. Прїхав по ній 10 кілометрів і завернув на дачі. Попросився в одного діда переночувати в нього на участку. Він погодився. Крім нього були ще його внучка з своїм хлопцем: Наташа і Володя. Положили мене в хаті. Перед сном гуляв по дачах, наминав малину.

Спалось на м"ягкому так добре! Виїхав рано.
Курс мій тепер прямо на захід з невеликими відхиленнями на північ, або підень. Нижній Новгород став для мене ключовою, найдальшою від дому, точкою. Тепер дорога постійно наближатиме мене до Луцька. За 400 кілометрів від мене, прямо на захід, лежить Москва. Планую заїхати до неї, провідати родину, в якої був лише один раз в 1992 році. Прямо по трасі я, зівсно, їхати не буду. Вирішив зміститися трохи південніше, переїхати ріку Ока біля Горбатова і їхати вздовж неї високим правим берегом. Потім знову переїхати її і виїхати на південь Володимирської області, або північ Рязанської.

Дорога вела мене по рівнині лівобережжя Оки. Саму річку не бачив, до неї 10-20 кілометрів. В районі Красної Гірки звернув до Оки. А тут немає ні моста, ні парома. Це мене дуже розізлило, до на карті показаний паром. Вирішив, не дивлячисьна ранній час, далі нікуди вже не їхати. Поїздивши по безлюдному берегу, знайшов гарну пісчану терасу і зупинився на ніч. Води не було. Набрав з Оки, зварив чай. Заснув на березі. Під вечір проснувся. Повністю заспокоївся. Посидів над картами, роздивлявся різні маршрути. Зупинився на такому варіанті: вертаюсь на дорогу Нижній-Москва, пересікаю її і їду вздовж північного притока Оки - ріки Клязьми. Володимирську область, виходить, пересіку в її північній частині.

Пару раз налітав швидкоплинний дощик. Ховався від нього під плівку. Сфотографував пропливаючу баржу.

Ріка величезна, краєвиди дуже гарні. Повітря затягнуте синьою димкою і пахне димом - десь горять ліси.

Ніч видалась дуже холодною, крутився і кутався в своє одіяльце на твердому піску...

"Сильно мерз ночью, хоть и натянул все на себя. Часто просыпался. Будили то, расположившиеся рядом, рыбаки, то проплывавшие баржи. С противоположного берега допоздна доносилась музыка. Наверное были танцы в клубе. Утром долго не мог согреться. Выехал поздно и все-равно сначала в дороге мерз. Только часов в одиннадцать стало более-менее тепло."

Настрій цілий день боєвий, веселий.
Повернувся назад на трасу Нижній-Москва. Декілька десятків кілометрів їхав по ній. Дорога вузька, з інтенсивним рухом. Мусив їхати по обочині, а вона пісчана.
День прохолодний з поривистим північно-східним вітром. Незважаючи на це, після обіду роздягнувся до пояса і був в одних шортах. Майже весь похід я проїхав в шортах. Коли пекло сонце вдягав легку червону сорочку з тонкого байка, і не застебував її на гудзики, а зав"язував на животі, щоб груди обдувало.
Переїхавши ріку Клязьма, звернув з дороги і поїхав селами понад рікою.
Ріка Клязьма.

Троши подрімав на піску на березі ріки. Проплили три байдарки, в кожній по 3-4 чоловіка. Схоже на дві великі сім"ї. Нижньоновгородська область закінчилась, далі пішла Володимирська. Зовсім поруч на півночі Іванівська область, а за нею Костромська. В одному з сіл накопав багатенько великої картоплі. Думаю хазяї на мене не ображаються, бо "копав" я акуратно: викручував з корчика по дві картоплини.
На ніч розмістився на правому високому березі ріки. За мною полоса берізок, далі пшеничне поле. Попереду випас і село. Далі починається заплава Клязьми і трохи далі в лугах сама ріка, а за нею суцільний лісовий масив, який з мого берега проглядається кілометрів на тридцять. Сама річка в 2-3 рази ширша за наш Стир. Уявляю, як ця лісова рівнина тягнеться аж до Костромської області і далі по Вологодській і Архангельській до холодних морів Льодовитого океану.
На вечір стало різко холодати. Надягнув світер. Розмістився біля поваленної берези. Наготовив цілу купу товстих поліняк і влаштувався біля вогню. Зварив суп і картоплю.

"Раннее утро. В заклязьменских просторах зарождается рассвет. Неописуемая красота. Долина реки наполняется туманом. Затопило ним прибрежные луга и леса. Только верхушки деревьев торчат как острова. Ощущение такое, что внизу очень большая река. Ночью, в лесных дебрях на той стороне, не проблескнуло ни одного огонька. Только где-то далеко-далеко горело два газовых факела. Я не сплю с пол второго ночи. Проснулся от холода и больше не мог уснуть. Палю жаркий костер. Березовые поленья горят хорошо. Сейчас мне уже тепло. Вокруг такая красота, что не хочется ложиться. Пишу эти строки при свете костра. Клонит на сон. 4.10 утра"

Ранком спустився до річки і поїхав по її березі. Доріг майже немає: стежки і грунтівки. Проїхав декілька сіл: Періно, Ільїна, Олтушево, Воїново. В глибокому яру, біля старого кладовища, натрапив на велику напівзруйновану церкву. Залишив велосипеда і облазив її. Уявилось, як в давнину тут сходився народ на свята, як проводили вінчання... В Росії в ті часи більшість церков стояли в руїнах. Ще зовсім недавно закінчився атеїстичний вік.
В одному з сіл на стовпі вісів динамік і через нього транслювали досить голосно радіопередачі. Якраз грали пісні Михайла Боярського. Музики в поході мені не вистачало, тому я зупинився, як вкопаний. Звучали чудові мелодії. Стовб стояв на пустирі, хати були подалі. Я сів на взгірку і прослухав весь концерт. Не думав, що в Боярського є такі гарні пісні.

Села по берегам маленькі, хати дерев"яні, небагаті, стоять далеченько одна від одної. Відчувається подих північної Русі. Полів оброблених мало, зато багато сінокосів. Часом захожу в садки біля покинутих хат. З фруктами в мене проблем немає. Навіть якщо поруч є люди, то питаю чи можна набрати яблук. Завжди дозволяють. Росіяни в глибинці дуже схожі на нас.
Біля впадіння в Клязьму ріки Лух був паром. Сама рака Лух тече по заклязьменським рівнинам. Проїхав далі, а потім пошкодував, що не переправився, бо на високому березі дорога важка: стежки, яри, річкові прижими. А на протилежному боці котив би по рівнині і через 6-7 сіл виїхав би на міст до Вязників.
Ріка Лух

На кручах і бездоріжжі дуже втомився. Виїхавши до Вязників, купив хліба і з"їв його в два прийома з какао. За містечком повернув на північ. Дорога асфальтована, майже безлюдна. Вітер зустрічний. Трохи поспав в траві. В сім годин вечора поїхав далі.
"Ехал, пока солнце не коснулось горизонта. Какая красота! Везде тишина. Все наполнено запахами лесов и полей. В этом последнем рывке проехал 35 километров. Ехалось необычайно легко. На ночь стал в поле в высокой траве. Рядом несколько маленьких деревень. От туда доносится музыка."

Не дивлячись на те, що в Москві живе моя родина, роздивлявся два варіанта руху на захід. Один через Москву з гостюванням. Інший - обігнути столицю з півночі з заїздом в Іванівську і Ярославську області. Навіть в декількох днях ходи до міста це питання було ще актуальне. Подовгу просиджував над картами.
Ніч була холодна і росяна. Дров в полі не було, тому надягнув на себе все, що було, закутався в одіяло і зверху ще плівкою накрив. Ранком їхав і зжимався від холоду. Але вийшло сонце, прогріло повітря і стало навіть гаряче. З обіду затягнуло все важкими темними хмарами, але обійшлось без дощу. Проїхав за день 85 кілометрів. Трохи сплутав, зробив два великі крюки. Добряче замучився. Біля 18 години став на ніч в ялинково-березовому лісі. Заготовив кучу дров, щоб не мерзнути, як в минулу ніч.
Ліс в Володимирській області

В дорозі накопав картоплі. На вечерю запік її в жарі. В лісі не так холодно вночі, плюс вогонь поруч.
Наступний день держав курс на Володимир. В місті заїхав на головпочтамт получив лист з дому. Мати пише. що в Луцьку цілий липень дощить, батя багато працює і непогано заробляє. Єх мені не помішали б зараз баксів 50...
Заїхав на екскурсію в картинну галерею. Картини переважно місцевих володимирських художників. Деякі полотна дуже старі. Сподобалась хутір в полі і голова вовка, виглядаючого з-за дерева. Може за мною вночі теж хтось спостерігає. Часто чую поруч з табором кроки. В таких випадках хлопаю і свищу. Після цього чути галоп тікаючих тварин. Коли шурхіт кроків наближається прямо на тебе, то по шкірі йде мороз і волося на голові починає ворушитись))
За день проїхав 102 кілометра і зупинився на березі ріки Пекша неподалік села Черкасово. В селі багато молоді ганяє на мотоциклах. Літо!
Ріка Пекша

Після ночівки виїхав на володимирську трасу до Москви. До міста біля 100 кілометрів. Дорога гладка, рівна, вітер в спину. Шоссе широке з великим узбіччям,тому інтенсивний рух транспорту не мішає. Вирішую сьогодні доїхати до родичів в Москві. Живуть вони якраз в східній частині міста.
Довга дорога, але цікаво. Сіл і міст майже немає, все ліс і ліс. Рівний, майже без поворотів, асфальт. Їду швидко.
Ще за 15-20 кілометрів до міста побачив частокіл високих будинків, виглядаючих з-за лісу.

Досяг МКАДу (кільцева дорога навколо Москви).По ньому трохи змістився на південь від Володимирського шоссе до Рязанського шоссе і виїхав до крайньої точки метро "Выхино". Дядя Славік живе по цій лінії десь в 5-6 станціях. Зрозуміло, що в підземку з велосипедом не пустять. Починаю маневрувати по місту. Вражає всепроникаючий шум. Рух на землі, в небі і під землею. Виїзжаю до потрібної станції "Текстильщики". Знаходжу потрібний дім - Славіка немає! Добряче замучений, повертаю назад на вихід з Москви. Там, біля Люберців, в Томіліно живе тьотя Ніна з чоловіком. Вже вечір. Кругом багато людей. Ледь досягаю Томіліно - і там немає нікого вдома! Від"їзжаю на найближчий пустир і стаю там на ночівку. Через кожних 5-10 хвилин пролітають літаки - поруч Домодєдово. Небо розкрасила вечірня зоря. Ще раз зайшов до Ніни і "о удача!" - вони є вже вдома.
Тоцькі не одразу впізнали мене(а був я в них п"ять років назад). Тьотя Ніна(вона двуюрідна сестра моєї мами) обійняла мене. Мене і речі в квартиру, а велосипед в сарайчик. Позаду лишились 160 кілометрів сьогоднішньої дороги.
"Как приехал к ним и взглянул на себя в зеркало - чуть не упал. Вид бомжа. Грязный до предела. На лбу, щеках слой осевшей пыли. Весь черный, волосы выгоревшие, растрепанные. Все вещи грязные, хоть лапшу из них режь. Не удивительно, что Тоцкие меня не узнали, и были, наверное, поражены моим видом, моим путешествием и моими пояснениями."
Тьотя Ніна закинула абсолютно всі мої речі в пралку. І сам я довго відмивався. Подарували одразу мені 100 долларів і купу жетонів на метро.
Майже весь наступний день був вдома. В Тоцьких багато літератури, відео і аудіокасет. Подивився "Танець з вовками", "Основний інстинкт".
За столом Тоцький, звертаючись до тьоті Ніни, іронізірував: "Придет время и по телевизору покажут человека, который открыл в центре Гобби еще одну пустыню и исследовал ее на велосипеде. И ты будешь говорить, что это мой родственник."

Погостювавши день в Томіліно, переїхав велосипедом з усіма речами до Славіка в Москву. 26 кілометрів проїхав за 55 хвилин. Славік живе дуже зручно - біля самого метро.

Багато хожу і їзжу по Москві. Був на новому і старому Арбаті. Заходив в дім книги. Очі там розбігаються. Бачив багато книг про тайгу, джунглі, про річки. З"їздив також на книжний ринок в Олімпійський. Купив собі в дорогу енциклопедію природних ландшафтів. Заходив в дім англійської книги, де продаються книги видані в США, Британії. Довго роздивлявся фотоальбом National Geographic. Жаль, що з англійської в мене була стабільна трійочка, а іноді і два проскакувало за четверть.
В туристичних магазинах роздивлявся всякі правзасоби: човни, байдарки. Купив собі спальний мішок і восьмикратний бінокль, зроблений в Уфі. Коли до Славіка приїхала мене провідати тьотя Ніна, то спитала ціну цих покупок і одразу дала мені грошима їх вартість. Сказала, що це подарунок від неї.
Помогав Славіку і Ніні клеїти обої на потолці, на стінах далі вони клеїли самі, а я готовив їм їсти. Вечорами дивлюсь фільми через відеомагнітофон, читаю книги.

Погода цілими днями хмура. Часто йде дощ, то сильний, то мілкий, як туман. Як для серпня, прохолодно.
Дзвонили пару раз з дому. Побували вмовити вертатись на поїзді до дому. І Славік шуткував, що купить мені білет до Луцька. Але я був твердий в своїх намірах їхати далі велосипедом. Славік попросив мене нарисувати схему моєї подорожі. Показував в себе на роботі.

Катаюсь на мерто по місту. Вихожу на різних станціях, роздивляюсь. Був в природничому музеї.
Їздив з Славіком в поїздку. Він працює машиністом електровоза на залізній дорозі на участку Москва-Брянск. Сидів поруч з ним біля пульта керування. Ця поїздка мені дуже сподобалась. Їхали вночі до Брянска, вели поїзд "Москва-Ужгород". Далі трохи поспали в готелі для залізничників і до ранку привели новий поїзд до Москви. Фара в локомотива потужна, цікаво роздивлятись нічні простори.
В Москві пробув 11 днів. Виїзд намітив на 22 серпня. Родичі приготовили для мене багато харчів: згущонка, олія, сири, цукор, масло, різні крупи, геркулес, какао. Передивився свої речі. Лишив чотири книги, одіяло. Взамін взяв інші. Купив новий годинник і термометер. Підремонтував фотоаппарат і зарядив туди кольорову плівку.
Шлях намітив через Тверську і Псковську області до північної Білорусії. По дорозі відвідаю озеро Селігер і місцевість звідки беруть початок три великі ріки, які течуть в різні сторони світу: Волга - впадає в Каспійське море, Західна Двіна - впадає в Балтійське море, Дніпро - впадає в Чорне море.

22 серпня в 6.20 ранку виїхав від будинку Славіка. Я знаходився на сході Москви. Потрібно було пересікти їх з сходу на північний-захід, а це біля 35 кілометрів міста. Тому виїхав так рано, коли машин ще не так багато. По Волгоградському проспекту доїхав до садового кільця і по ньому почав об"їзжати центр. Їхав переважно по дорозі. В найбільш небезпечних місцях виїзжав на тротуари, перетаскував велосипед через підземні переходи. В тунелі не заїзжав. Я мав карту Москви, а на другій стороні карту Московської області. По ним і орієнтувався.

В потрібному місці звернув з Садового кільця на Звенигородське шосе, пересік Москву-ріку і в районі Строгіново досяг МКАДу. Через транспортну розв"язку пересік його і виїхав на Новорижське шосе і почав шпарити до Волоколамська. Вся дорога по Москві зайняла більше двух годин. Розміри міста з сідла велосипеда мене вразили.
Біля 12.00 пообідав і поспав, від"їхавши трохи від траси. Температура вдень +22С. До вечора держався цієї загруженої дороги, проїхавши загалом за день 101 кілометр. На ніч зупинився в ялинково-березовому лісі. Місце не дуже, хотілось простору. Але в Московській області дуже все застроєно. По площі вона як дві Волинських, а по населенню - 7 мільйонів плюс сама Москва.
Вперше спав в спальнику. Роздягнувся до трусів, вночі було +11С.
23 серпня виїхав піздно. Досяг Волоколамська і в ньому звернув з траси на північний-захід до райцентру Лотошино. На обід довго відпочивав в гарному місці: пагорб з копицями сіна. Розглядав околиці в бінокль. День видався жаркуватим: +28С. Дороги пішли малозагруженні. Проїхав за день 87 кілометрів.На ніч став за Лотошином знову в дуже гарному місці: "Стал на холме в стороне от березовой посадки, где готовил себе кушать.Глядишь в бинокль, а вокруг красота. На небе ни тучки. Голышом сижу в теплых вечерних лучах солнца. Сейчас я на окраине Московской области. Мегаполис остался позади. Пошла тихая и красивая сельская местность, чему я чрезвычайно рад. Тверская область примерно в 10 километрах. Пересек за эти два дня Московскую возвышенность и рельеф пошел более равнинный."

Ближче до Стариці почались пагорби Валдайської височини. По дорозі назбирав яблук, купив хліба. За день проїхав 102 кілометра.
На ніч зупинився біля села Дар"їво на березі невеликої річечки. Приготовив на вечерю овсянку з згущонкою. Ввечері почув крик журавлів. Навів на їх клини бінокль. Нарахував 120 штук. Осінь вже не загорами.
З села доносився дитячий сміх.
Появилось багато комарів, але години за дві вони пропали. Ніч знову була дуже росяна. Долину річечки повністю покрило туманом. Спав роздітим. Ближче до ранку вдягнувся. Цілу ніч крутився, заснув крепко тільки під ранок.

Наступний день, 24 серпня, видався жарким: +27С. Ніч була росяна, тому спальник ввечері прийшлось просушувати на бур"янах. Дороги пішли в Тверській області хороші з малоінтенсивним рухом, зрідка попадались грунтовки. Курс загальний на захід до районого центру Стариця. По бокам дороги ререважно ліс. Села невеличкі. Оброблених полів мало. Зустрічаються жилі і закинуті хутори. В одному з сіл продавщиця розказала, що пару днів назад проїхала велика группа велосипедистів (150 чоловік) з Англії і США. Велосипедисти усіх віків. Позаду їхало декілька машин з речами. Маршрут їхнього походу по російській глибинці від Москви до Пітера. В цілому молодці!

Наступний день держу курс на північний-захід до Волги. Дорога різна. Часом переїзжаю грунтовками. Навколо пагорби порослі лісом. Села рідкі. Виїхав на Волгу. Вона тут невелика, десь з наш Стир.

На ніч став в березово-ялинковому лісі. За 10 хвилин назбирав каструльку грибів. Поставив варити. По річці пропливали туристи на байдарках. Одна байдарка резинова, інша пластикова. Чую говорять: "Щось димом запахло!" По стежці пройшли діти. На ніч наложив в вогонь товстих стовбурів - тепло і комарів немає. Вже в сутінках заліз покупався в Волгу. Яка насолода змити з себе чьотирьохденний пил! Відігрівався біля великого вогню. Заснув біля двух годин ночі. Спав допізна.
Далі їхав правим берегом Волги. Місцевість горбиста і дуже гарна. Часто відкриваються далекі панорами. Зупиняюсь роздивитись. Невідомі краєвиди завжди манять мене: "А що там далі, за горизонтом?"
Дороги до Селіжарово погані. Купив по дорозі продуктів і книгу про війну в Тверській області. Читаю з цікавісттю.
На ніч став поруч з озером Волго. Знову купався. Вода тепла. На березі багато палаток, тому від"їхав трохи в сторону.
Озеро Волго.

З пагорба мені видно два села, частину озера і заозерні далі. Подовгу роздивляюсь в бінокль.
Стоїть по-літньому тепла погода. Люди навколо відпочивають, купаються, ловлять рибу. Осінь вже не за горами!
Наступного дня досяг озера Селігер.

Купався. Спостерігав за сім"єю з трьох поколінь Дід з сином ловили рибу, внучка - гарна дівчина, ходила по мілководдю. Вода в озері чайного кольору - навколо дуже багато боліт.
В одному селі запросили на чай з хлібом і маслом)) Села маленьні і дерев"яні, як з казки.
На ніч став на порожньому березі озера Охват. З цього озера витікає ріка Західна Двіна. Набравшись сил в Росії, вона вже могутнім потоком пересікає північну Білорусію, а потім Латвію і в Ризі впадає в Балтійське море.
Вночі на озері ні душі. Хлюпають хвилі. Я сплю біля самої води.

Зранку небо затягнуло хмарами, потім розпогодилось. По-літньому тепло, хоч вже 28 серпня і попадаються вже жовтуваті осини і берези. Їду в одних шортах. Проїхав райцентр Адреанапіль. Купався в озері Волок. Місцевість горбиста - Валдайська височчина. Майже весь час невеликі спуски і підйоми. Дороги безлюдні. Села рідкі напівзакинуті. Над картами роздумував чи повертати за річкою Ловать на південь з виходом на Вітебськ, чи держати далі курс на захід джо Прибалтики. Вирішив що все буде залежати від погоди і вітру. До Ловаті ще два дня ходу.

За день проїхав 84 кілометра, а вчора 91. На ні став став на високому пагорбі ліля села Паново. На південний-захід видно на 25 кілометрів. Нарахував дев"ять горизонтів. Настільки горбиста місцевість. Пагорби на 90% вкриті лісом.

Відчуваю, що з дуже великою неохотою повертаю напівніч, коли цього вимагає дорога і карта. Мене тягне на південь, поближче до тепла і дому. А так поки-що головний напрямок виходить на захід.
На вечір сильно атакували комарі. Приніс з узлісся дров і розпалив вогонь. Наварив рису. Хватило його ще на ранок і обід.
Ранком близько 40 кілометрів їхав по поганій грейдерній дорозі. Фотоаппарат мій зовсім поламався. Жалко. Гарні пейзажі тут на кожному кроці.
Назбирав біля 5 кілограм дуже вкусних яблук, підкупив круп. Переїхав річку Серьожа, свою тьозку. Ріку з такою назвою переїзжав і в Нижньоновгородській області. На мосту пообідав.
Ріка Серьожа.

Лісами виїхав на річку Кун"я до села Кочута. Розпитав далі дорогу до ріки Ловать, до якої звідси 10 кілометрів. Сказали, що туди шляху немає. Лісова дорога, позначена на моїй карті, заросла молодою порослю як частоколом. З велосипедом не продерусь! Там тільки звірині стежки.
Вже вечоріло. Я розмовляв з мешканцями трьох крайніх будинків за рікою. Все невеличке село було на тому березі Кун"ї. Одна бабуля запропонувала мені заночувати в неї. я погодився. Хата прямо над рікою. Питав чи не затоплює в повінь. Двір обнесений високим забором. З цікавістю оглядав всі споруди: хліви, дровітню...
Пішов скупався на річку. Вода чиста як в акваріумі, видно багато невеликих рибок.
Ріка Кун"я.

Село в війну було знищене під час бою. Моя бабуля ледь спасла малих дітей. Перший чоловік загинув на фронті. Тут по річці дуже багато покинутих сіл. Навколо великі болота і заболочені ліси.
Зранку попив чай з медом і в дорогу. Вернувся до річки Серьожа і виїхав на Кун"ю в селі Уварово. Доїхав до Сосон"є і далі лісом по дуже заболоченій стежці переїхав в Псковську область в село Овчиниково.

Якби не стежка - не проївав би! За спиною хмари комарів, велосипед часто перетягував через болото.

Бабуся з Кочутів кликала мене ще приїзжати в гості. Казала, що в неї часто бувають квартиранти: взимку лісоруби, влітку дівчата з Пітера, які збирають фольклор. Ввечері всі качались з сміху, коли я розказував їм про деякі подробиці мого походу.
Виїхавши на Ловать, зробив привал. Місцевість рівнина як стіл, річка широка. На обід хліб з какао. Годині о третій піднявся дуже сильний південно-східний вітер. Так як дорога повернула вздовж Ловаті на південь – він мені дуже дошкуляв. Став на ніч в 8 кілометрах від Великих Лук. Їх добре видно. Поруч пройшов дощ, краєм зачепивши і мене. Розпалив вогонь, зварив кашу, заправивши її сіллю і перцем.
Ріка Ловать

Пів сьомого вітер стих, розпогодилось. Ввечері сильно атакували комарі. Скусали усі руки. Заснув лиш о другій ночі. Зранку, коли зійшло сонце, подрімав в його проміннях.
Останній день літа видався теплим. Їхав в шортах і футболці. Ранком проїхався по Великих Луках. Це друге по значенню місто Псковської області. Тут виявився самий дешевий хліб в Росії))
На південь від міста почалася дуже пересічена місцевість. Круті пагорби і багаточисленні малі і великі озера. Напрямок на південь до райцентру Усвяти, що в п’яти кілометрах від Білорусії. Проїхав небагато – мішали зустрічно-боковий вітер і погане самопочуття. Табором став на берегу озера Ордосно. На вечерю хліб з яблуками. Скупався в комишах. Вода тепла і мутна внаслідок сильного хвилювання. На вітру холодно. Береги камянні, багато великих валунів. Довго сидів над картам, слухаючи шум вітру і хвиль.
Озеро Ордосно

Всю ніч на озері лютував вітер. Надзвичайно яскраво світили зірки. Поруч піддержував вогонь, комарі не турбували.

Ранком прокинувся – холодрига, лежу і не можу зігрітись. Коли виїхав сильно мерз в руки.
Сьогодні перше вересня. Діти пішли в школу. В одному селі бачив лінійку, до слуху донеслись слова «Десятий клас займе кабінет літератури, восьмий клас кабінет біології»
Перший день осені видався холодним – всю дорогу їхав в штанах і куртці.
Доїхав через Яковлево, Адамово, Щепуново, Церквище, савиново, Глазуново, Антропово до Усвят. Тут купив хліба, пообідав і подрімав на березі озера Узмень. По дорозі натрусив пів сумки яблук двох сортів.
З Усвят повернув вздовж Білоруського кордону на захід до Невеля. Східний вітер став мені попутним. На ніч став на пів дорозі між Невельом і Усвятами на великому пагорбі. На півдні і південному-заході видно Білорусію. На заході в долині село Мала Будниця. На сході велике озеро Сенниця. Панорами дуже широкі. Гребінь за гребінем стоять ліса. На полях пасуться корови. Я за всім цим спостерігаю в бінокль.
Зварив кашу і їм її з хлібом і яблуками. На десерт какао. Сиджу в одних шортах, але на вечір знову починає холодати, стигнуть босі ноги. Заготовив дров, лишається чиркнути сірником і вогонь горить. Читаю свій щоденник. Дуже сподобалися записи, зроблені 18 червня.
Вночі льодяна стужа, всього +3С. Спав в шапці. З заходом сонця подув різкий східний вітер. Гарні дрова давали багато тепла. Пропалив перший отвір в спальнику. Зранку ледь склав речі – так мерзли руки.
Доїхав до Невеля. Тут дуже багато величезних озер. По дорозі на пагорбах живописні села. Думаю про те, що тут можна побудувати хутір, завести багато дітей і назвати його Шкільний.
Пересік ріку Уща. Дуже мальовнича.

Карта півдня псковщини майже вся зелена – тут все під лісами. В останньому російському селі Язно набрав багато яблук. Село стоїть на одноіменному озері, яке вузькою смугою витягнулось на 15 кілометрів.
Ввечері пересік кордон з Білорусією! Документів не провіряли. Підбив результати цього етапу. Від Москви до кордону проїхав за 12 днів 1005 кілометрів. В середньому 84 км за добу.
На ніч зупинився в лісі. Вогонь не піддержував, не дивлячись на холод. Спав в кофті і не мерз. В лісі немає ні роси, ні вітру. Кукурікають півні в сусідньому білоруському селі. Ранком розпалив вогонь, підігрів кашу. Ранкове сонце розкрасило вертушки ялин в золотий колір.
Дві ночі сняться погані сни. Вчора, що мене на два роки садять в тюрму. Сьогодні - що вкрали рюкзак і велосипед і я не можу поїздом доїхати до дому.
Білоруських грошей немає, тому приходиться поки-що користуватись старими запасами. Пересік ріку Дриса. Це лісова ріка з чистою водою. Чомусь згадую слова Пришвіна, що на старість не треба нікуди їхати, великий світ відкривається всередині людини. Для цікавих спостережень хватить і невеликої річечки, чи переліска.
На сонці в мене сильно обгорів ніс, це від того, що майже весь час їду на південь. Прямо пече. На ніч став на узліссі великого соснового лісу в 15 кілометрах від Полоцька. Поруч на городах накопав картоплі. Вночі сильно мерз в ноги, хоча був в двох штанах. Зранку трава біла від інію – заморозок!
В Полоцьку обміняв 100000 російських рублів на 500000 білоруських зайчиків. Приємно здивувало, що тут набагато дешевші продукти. Купив атлас Білорусії в пятикілометровому масштабі. Перевів стрілки часів на час назад. Сьогодні дуже гостро відчув осінь. Холодно навіть в середині дня! Почало ломити в колінних суставах. Вдень вони працюють, а вночі мерзнуть. Дорога веде вздовж ріки Західна Двіна.

Білоруси масово копають картоплю. Кругом дуже багато яблук, в рази більше ніж в Росії. Проїхав 95 кілометрів в сторону Вітебська. Став на ночівку в березово-ялинковому лісі в 25 км від міста. На ніч заготовив багато дров, щоб на мерзнути.
Заснув пізно. Поруч горів жаркий вогонь, відігріваючи мої коліна. Ще трохи болять.

Вранці встав пізно. 25 кілометрів до Вітебська дались важко - сильний зустрічний вітер. В самому Вітебську я вже був два роки назад - в 1995 році. Тоді я пройшов пішки в травні-місяці по деяким частинам Білорусії з рюкзаком. Був в вітебському театрі.
В місті переїхав на південний берег Західноїх Двіни. День сонячний, но прохолодний. Покатався по місту, погрівся на сонці. В дзеркалі вітрини побачив своє зображення, зупинився роздивитись. Загорівший до чорноти, світлоруса щетина на вусах і бороді. В цілому своїм виглядом був задоволений.
В книжних магазинах купив декілька цікавих книг, вони тут зовсім недорогі.
З міста взяв курс на південний-захід в напрямку містечка Сенно. Зупинився на ніч недалеко від дороги. Заготовив багато дров. Роздивлявся карти. Жалко, що прибалти закрили свої кордони - потрібно закордонний паспорт і віза. А проїзжав я біля Дрисси в 70 кілометрах від Латвії. День ходу!
Наступний день воюю з сильним вітром і грейдерними дорогами. Вони як пральні дошки. Трусить немилосердно. Проїзжаю багато чистих, охайних білоруських сіл. Вражає величезна кількість яблунь. Поля доглянуті - це не Росія. Працелюбний народ. Їдеш і на душі дуже спокійно. Люди працюють в полях.
Сонце світить тьмяно, освітлюючи землю розсіяним світлом.
На ніч зупинився в молодому лісі. Зранку пішов дощ. Натягнув над табором целофан і так сидів чекав погоди. Розпалив вогонь і зварив їсти. Потім знову трохи поспав. Коли дощ притих - бистро зібрався і виїхав. Дощ то пускався, то стихав. Мерз на сильному південному вітрі. Дорога частково асфальт, частково грейдер. Пересік ріку Бобр - притоку Березіни.

В обід появився туман і ближче до вечора все згущався. Видимість зменшилась до 500-600 метрів.

Змінив південний напрямок на західний. На ночівці натягнув над собою целофан в формі двоскатної палатки, бо була велика імовірність дощу. Вітер стих. Поруч шуміла залізна дорога Мінськ-Смоленськ. Поруч з нею відчував себе більш впевнено. Нили трохи локті. Видно надуло сьогодні.
Вранці курс на Мінськ! Їду по старій дорозі. Дусь поруч проходить нова, построєна до Олімпіади в Москві 1980 року. Не доїзжаючи 80 кілометрів до міста, розлетівся лівий підшипник в педальній втулці. Їхати можна, але мішає шат і скрежет. Завернув до найближчої станції і сів на електричку до Мінська. В місто прибув надвечір. Підшипника де купити не знайшов. На 19.12 сів на електричку до Бреста і в дві години ночі був там. В дорозі познайомився з двома жінками з іванофранківщини. Вони везли десять велосипедів "Мінськ". Помогав їм їх грузити і розгружати. Від них вперше за багато місяців почув українську мову. Моя червона байкова сорочка лопнула на спині, витлівши від поту. Одна з жінок подивилась і каже: "Пора тобі, Сергій, вже до дому!"
В Бресті нічним містом виїхав на Мухавець і вклався спати серед високої трави неподалік дороги на польський кордон.

Вдень катався по місту. Був в Бреській крепості. Пообідав в столовій біля вокзалу. Купив за 40 долларів станкового рюкзака захистного кольору. Разом з знайомими вже жіночками сів в поїзд Брест-Чернівці. Біля часу ночі прибув в Луцьк. З вокзалу не поїхав одразу до себе на Молоді, а зробив коло до Проміня. Так закінчився похід 10 вересня.
Через місяць після походу.

За 121 днів походу проїхав своїм ходом 6250 кілометрів і близько 1445 поїздами. Разом 7 700 км.

Пересік такі області.

Україна:

Волинська, Рівненська, Житомирська, Вінницька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Республіка Крим.

Росія:

Краснодарський край, Республіка Адигея, Карачаєво-Черкеська республіка, Ростовська, Волгоградська, Саратовська, Пензенська, Республіка Мордовія, Нижньоновгородська, Володимирська, Московська, Тверська, Псковська.

Білорусія:

Вітебська, Мінська, Брестська.

Оцените статью:

Перепост:


Комментарии

Комментировать в форуме...

Алексей Пинзеенко

Алексей Пинзеенко

Жду еще, очень понравилось :yes:

13.02.2014 21:09
_sanj_

_sanj_

Цікава пригода! А зараз подорожуєте на велосипеді?

13.02.2014 21:58
AVK

AVK

Спасибо! хорошо написано! На горном веле по 80-90 в день обычно едет, а тут аж 115 на обычной украине. как представлю себе что заклеить колесо там это не задача на 5 минут как сейчас :-) в общем классно, жду продолжение

13.02.2014 22:05

denisekonomix

13.02.2014 22:35
Миша

Миша

Круто. Как роман.

14.02.2014 00:26

mehanik98

эпичный рассказ!!!!! с огромным удовольствием буду ждать продолжения

14.02.2014 00:54
TORN_11

TORN_11

Понравилось, интересная история, побродил немало :)
собачку жаль :(

14.02.2014 00:56

mehanik98

TORN_11 писал(а):
собачку жаль :(

присоединяюсь...

14.02.2014 00:58
djfixx

djfixx

Отличный отчёт - читается на одном дыхании

14.02.2014 01:10
Вадим

Вадим

Классное путешествие и отчет, эпично и, в то же время - без пафоса и фанфар)) , ломает многие местечковые шаблоны :)

Собачку жаль ... пропала из-за мудилы..

14.02.2014 01:17
Sergey Palko

Sergey Palko

Дякую всім за відгуки! На велосипеді продовжую подорожувати і зараз.

14.02.2014 02:32
Вячеслав Гуськов

Вячеслав Гуськов

Спасибо большое за рассказ (отчетом это явно не назовешь). Жду продолжения...

14.02.2014 12:20
Mstyslav

Mstyslav

После таких отчетов выглядят смешно споры, какой рюкзак лучше и на какой вилке лучше Арабатку "чпокнуть". У кого сердце из железа, тому и деревянный клинок - нож.
Спасибо за отчет, жду продолжения.

15.02.2014 01:46
vpolet

vpolet

Классно! Хорошо, что описали ретропоход. Здесь на сайте такого как раз не хватает.

15.02.2014 19:39
umanager

umanager

Читал как интересную книгу... Потрясающе интересно, а Украина - отличнейший велосипед!

15.02.2014 20:07
Макс Шацький

Макс Шацький

давай продовження!))

15.02.2014 21:55

SheV09

Було, було, але такого, ще тут здається не було. Аплодую стоячи!
Цікаво, коли і з чого все почалося?

16.02.2014 02:30
Sergey Palko

Sergey Palko

SheV09 Вперше поїхав у похід літом 1994 року. До того теж багато їздив, але без ночівок. І ось в липні виїхав з Луцька з наміром дві неділі покататись в Білорусії. За два дня доїхав до Шацьких озер. Там мене на стикові трьох кордонів України, Польщі і Білорусії придержали прикордонники. Тоді ще було строго: колючка, сигналізація і т.д. Їх насторожили крупномасштабні карти, бінокль, підводна маска. Думали, що я збирався Буг перепливати. Провів ніч на заставі, а на ранок мене забрали машиною визвані з Луцька батьки. Як бачите це мене не зупинило, подорожую різними способами і до нині.

16.02.2014 13:17
Yury Bilyk

Yury Bilyk

Круто!

16.02.2014 19:09

Qwedor

Спасибо за отчет, очень увлекательно. Мужества автору не занимать ....

17.02.2014 01:03
Niko_moto

Niko_moto

так вот ты какой Сергей)))! рад знакомству!

мне понравилось
-"пхав з його дружиною"
-латинская молитва
-количество ошибок около 10, точки, предложения с бол буквы

не
-отняло много времени, не ожидал, пришлось остальное чтение отложить)))
-я не спец но чего-то не хватает, с середины мешают цифры, название дорог, это если как к роману относиться-предираться

завидую, мне жизнь не дает путешествовать... этого очень не хватает

итого: СПАСИБО!

17.02.2014 03:08
Niko_moto

Niko_moto

понял, чего не хватает)

нужно было разбить на несколько серий...тогда бы легче шло
а я взял и прочитал все сходу...

17.02.2014 10:43

denisekonomix

Читается на одном дыхании и увлекает с первых строк.
Ждем продолжения и новых историй.
Француз конечно гад, такую классную собаку загубил.

17.02.2014 12:07

Over

Респект и уважуха земляк! Читал с удовольствием.

17.02.2014 12:16

nickgo

Очень интересно читается, как будто сам проезжаешь по этим местам, а места действительно великолепные! Огромное спасибо!....собаку жалко....писали, что в те времена вы были вегетарианцем, а как сейчас с вегетарианством?

17.02.2014 18:10
Stanley

Stanley

Niko_moto писал(а):


-количество ошибок около 10, точки, предложения с бол буквы

!

Увы, гораздо больше. Текст пестрит русизмами.

18.02.2014 10:20
Миша

Миша

Stanley писал(а):
Niko_moto писал(а):


-количество ошибок около 10, точки, предложения с бол буквы

!

Увы, гораздо больше. Текст пестрит русизмами.

Ох тыж блин грамма наци набежали... Ну пишет так человек. Что за привычка всех вокруг к своему образу причесывать?

18.02.2014 11:52
Вадим

Вадим

та да..)))
если есть понимание - зачем цепляться за догмы? Ну, если это не профессия и не идефикс :D

18.02.2014 13:25
Niko_moto

Niko_moto

Миша

не-не-не!!!

у меня такое в голове, я хорошо (на своем уровне) вычитываю тексты

граммотно написано для меня когда нет ошибок в словах явных...а русизмы не знаю точно что такое

а судить - никого не сужу, тем более что занес в "+"

18.02.2014 23:15

Димчик

Какие ошибки, какие русизмы??? Вы что? Та-а-кой походище - зашибись, а вы букавы обсуждаете! :fool:
Автору - огромнейший респект и уважуха!!! Ждём ещё!

19.02.2014 00:04
_sanj_

_sanj_

Когда будет продолжение? Ждем!!!

21.02.2014 15:47
Макс Шацький

Макс Шацький

читав з великим задоволенням, чекаю продовження)

21.02.2014 23:06

h2109

Прочитал за один присест. Уважение автору - все очень правдиво - в донских местах живут и жили мои предки много сам там жил в детстве.Хорошо у автора про степи. Сергей, а сейчас бы одолел такой маршрут?

27.02.2014 14:17
Vitaly Vasilyev

Vitaly Vasilyev

Супер!!!Я врядли на такое отважусь

02.03.2014 22:56

NEODIN

Вот это да... нет слов !!!

05.03.2014 01:18
Sergey Palko

Sergey Palko

Niko_moto дякую!
nickgo був вегетаріанцем лише два з половиною роки))
h2109 зараз такий маршрут не дасть проїхати сім"я - троє малих дітей. Але на короткий період вибираюсь у всі чотири пори року))

05.03.2014 04:18
Sergey Palko

Sergey Palko

h2109 писал(а):
Прочитал за один присест. Уважение автору - все очень правдиво - в донских местах живут и жили мои предки много сам там жил в детстве.Хорошо у автора про степи. Сергей, а сейчас бы одолел такой маршрут?
Так, там дуже гарні місця. З всього походу певно найгарніші. Поки писав звіт - захотілось знову побувати в багатьоз місцях. Писав про Кавказ - хотілось знову в ті чудові гори, писав про Дон - захотілось помандрувати і поплавати по цій річці, пройтися безлюдними хуторами...

05.03.2014 04:23
Sergey Palko

Sergey Palko

Детальні записи вів в поході на російській мові, т.я. читав книги на російській і словарний запас був більший. Під час перекладу могли проскакувати русизми, як писали читачі вище. Велолюбителі Пензи переклали і опублікували першу половину звіта на російській мові на місцевому велосайті http://veloclubpenza.ru/tripreports/vel ... ttsk-penza

05.03.2014 04:37
Гардик

Гардик

Это что то глобальное. 1996 год, вел Украина, 7700 км, 121 день, уууууууууууууууууу, да уж. Слов нет.

05.03.2014 14:23
drdihlofos

drdihlofos

оце ти дав!!! ну молодчина 100%!
а душа, а порив до невідомого!!!
Тут є чого повчитись!!!
Дякую величезне!

18.03.2014 00:50

stah_3000

Извините но уменя просто нет слов... Это просто фантастика на Украине проехать такое количество километров!!! Вы реально герой нашего времени!!! Те кто пишуть про какие-то ошибки никогда повторяю никогда не сидели и тем более не проезжали больше 10км за день !!! Я да что там я, думаю подавляющее большинство велотуристов по хорошему вам завидуют, это ж не покатушка не просто поход, это приключение которое останется с вами на всю жизнь!!! Поверьте через 10-20 лет вы совершенно по другому на это посмотрите!!! Поздравляю и огромнейшее спасибо за рассказ о путешествии, это просто невероятный по длинне и сложности маршрут!!!!!! Скептики не забудьте что это была Украина одеяло и клеенка !!!!!! Аааааа!!!! У меня в голове такое не укладывается !!!! Вы молодец !!!! Еще раз спасибо ))))

20.03.2014 00:27
Sergey Palko

Sergey Palko

stah_3000 Спасибо за отзыв ))

25.03.2014 13:08

michel1986

Я вами восхищаюсь!!! Я читал, и не мог поверить, ни вашим словам ни своей фантазии. Вы Человек! Разве такое вообще бывает... После некоторых строк, глаза наполнялись слезами радости и восхищения...Спасибо Вам, ничего подобного я раньше не испытывал...Спасибо!

26.05.2014 15:52
INatali

INatali

Sergey Palko
Дякую за чудовий звіт. Мій чоловік вже давно ділився враженнями про нього та спонукав прочитати. І, хоча, часу поки що не доста, аби прочитати весь звіт, але й від прочитаного доста позитиву. Респект та ще респект. Побільше таких звітів, що дають змогу відволіктися від негативу сьогодення та спонукають до подорожей.

26.05.2014 17:31
Sergey Palko

Sergey Palko

michel1986, INatali дякую за відгуки)) Значить добре, що я потратив багато часу на "мемуари".)))

30.05.2014 04:48
djfixx

djfixx

Далi буде? Дуже сподобалось
Упс. Провтикав що продовження вже написано

30.05.2014 08:04
alex74

alex74

Дааааа!!! После прочитанного эмоции переполняют. В то время когда я занимался ерундой всякой, Сергей, практически мой ровесник совершил свой подвиг духа и воли. На Украине, с одеялом, и клийонкой. На хлебе и яблоках. Проехать такой маршрут!!! Уму непостижимо. После такого смешно и стыдно задаваться вопросами (какой надежный велосипед выбрать для поездки 50 км) ей богу стыдно. Примечательно что Серёга упомянул всего пару поломок, прокол, и с пидалем. Сергей желаю тебе, и твоим деткам здоровья, всей семье. И пускай почаще отпускают тебя путешевствовать, я думаю что такой душе как у тебя тесновато в пределах области.

25.07.2014 10:35
Sergey Palko

Sergey Palko

alex74 спасибо, что прочитали и поделились впечатлениями!))

31.07.2014 22:15
Cho.

Cho.

...ця оповідь претендує на категорію ЕПОС - Паломництво МУЖА

... ЧОЛОВІК, що хотів побачити світ, реалізувати ще якісь свої задуми - знайшов одне бажання це зробити, а не 100 500 причин зупинитися. Впевнений, що з цього можна зробити ДОБРУ книгу.... з особистих відміток - автор чудово підкреслює відмінності людських типажів і географічни обставин їх виникнення і проживання; мені сподобались акценти на деталях життя і побуті, масштабність географії, а не проблемах транспорту і грошах на кожному кроці - МРІЯ є вищою над усім цим буденним - я саме за це ЙОМУ ДЯКУЮ ! ... у ВАС гарний доступний стиль оповіді - відчувається Життя без прикрас... КРАСА !!!

06.01.2015 22:58
Sergey Palko

Sergey Palko

Cho - дзенькую за відгук))!

24.01.2015 16:04
Alexander D-Ko

Alexander D-Ko

Вот это даааааа! Не каждый проедит такое расстояние сейчас на крутом веле, а в 97-м на Украине........ Нет слов. Просто супер! Спасибо за "роман", очень интересно!

04.05.2016 12:38
Александр Ралев

Александр Ралев

Это просто НЕВЕРОЯТНО! браво!

04.05.2016 14:51
Кимо

Кимо

Жесть , я под впечатлением ! Как-то сразу захотелось куда-то в путь . Восхищаюсь вами

04.05.2016 15:22
Cho.

Cho.

... як видно зі звіту - людині потрібна не техніка, ... а бажання, дуже мало людей з найсучаснішою технікою можуть здійснити вчинки подібні до таких як автор, .... справді викликає лише подив і повагу

04.05.2016 18:14
imyatakoe

imyatakoe

Как будто хороший фильм посмотрел. Спасиба автору за труды и суперпоход!

27.05.2016 10:44
Grigoriy Fedykov

Grigoriy Fedykov

Я просто в восторге, несколько раз перечитывал Ваш рассказ. Браво!!!

22.02.2018 11:23
Viter

Viter

Епічна розповідь, у захваті!

чимало сцен запало у серце, бо в них згадую і себе.
як то: "Несколько раз уже приснилось, что вернулся домой, и сильно недоволен, что так рано приехал."
- траплялось зі мною особливо часто в першій великій мандрівці на 80 днів.
і ще: "Мріяв, що коли повернусь, буду сидіти на одному місці з книжкою в руках і нікуди не йти і не їхати."
-це часто траплялось у соло мандрівці по Заполяр'ю.

07.04.2018 14:03
бегемот

бегемот

Замечательный рассказ. Спасибо.

05.07.2020 17:12