menu

Мандри

lopes_devega

lopes_devega

  • 09.01.2014 12:09
  • Просмотров: 2700

   " Ну і мандруй " - сказала мені , вічно хвилюючась , мама ,після довгих вмовлянь не їхати до Харкова на велосипеді ,хоча їду я вже не перший раз.

 Та як не їхати ? Цю подорож я планував ще за довго до нового року . Через не зрозумілі , та не передбачувані погодні умови , не те що взадоволення не катаюсь , а навіть на роботу на метро їжджу . Тому роблю для себе декілька ,так би  мовити , тренувань в складних зимовіх умовах - трассами та полями десь до Подольоха ( ця трагікомедія заслуговує на окрему коротку розповідь ) ; Вулицями та ріками нашого міста і ще раз окраїнами та в такому тумані ,що навіть йожик (той самий) нікуди б не пішов , а я поїхав - видимість нуль , їду по пам"яті . Хоч видимість була не більше кількох метрів , я всеж розгледів цікаве явище  - на деревах , та інщій рослинності , зі сторони з якої сунув туман ,з"явився наліт товщіною десь пів сантиметра , щось схоже на іній , але не він. А найцікавіше те ,що з протилежного боку навіть натяку , на цей наліт , не було видно . Дуже красиво . Але туману мені , під час поїздки , хотілось менш за все.

   І ось 31 грудня ,  до нового року лишаеться сім годин , плани дещо змінились і мені треба якось доїхати в село ( с. Троїцьке , Шевченківський район ,нашої області ) . Зважую за і проти - їхати на " Прольот" , ловити попутку (це година ) .дорога - це ще година /півтори   і пів години пішки иід траси до села , Тобто в ідеалі три години , плюс подвійні передноворічні тарифи  і найголовніше - навряд я зможу взяти з собою велосипед , а отже все сплановане накривається мідним тазом .Чаша вагів явно перевішує в один бік і я з кладовки швиденько дістаю велосипед , кидаю в рюкзак все необхідне , зараза , яке ж воно важке це все необхідне ,Та в цю хвилину мене це не дуже бентежить - подумки я вже кручу педалі. Якщо сезон катання і закінчуеться  - то хай закінчится за декілька годин до нового року.

   Вже за постом ДАІ , свіже повітря трохи розвіяло ейфорію і остудило голову - блін  я забув шолом , Хмм  забув шолом , нема шльома , шолом ... ,шльома ... брр , якийсь дивний каламбур.  І веж таки  ,без нього їхати в темряві ,по трасі не дуже зручно , але не повертатися ж назад , тому концентрація максимальна . Найкращий відрізок шляху - Харків -Чугуїв , пішов на розкачку  , тай рух на трасі доволі жвавий . Нічого ,думаю собі ,за Чугуєвом  буде легше . Та легше не стало , а навіть навпаки .Проїзжа частина стала вужча, автомобілів ще більше , дорога гіршою . Узбіччя з мокрого піску виявилось кращим за хвилястий край асфальту , але закінчився ліс , а зним і пісок . Як і раніше , їхати по дорозі , можливості не було , А узбіччя перетворилося на справжнісіньке лайно з великої букви  і так досамого повороту  в Куп"янському напрямку , там ще зупинка "Источник" . Колись на Цьому "Істочніку" зупинялися всі автобуси,щоб пасажири попили воду , але від коли там збудували магазин ( а може навіть і задовго до цього) "Істочнік" неб"є , а вода тільки за гроші . Зупиняюсь тут перепочити після грязюки .

 Хочу сказати пару слів на своє  виправдання , що цей звіт поки що без фото - по перше - темно ; по друге - часу в обмаль ; по трете - туман  і четверте,воно ж найголовніше  -  відрізок від Харкова до повороту на Куп"янськ катуни та чітачі форуму знають краще за мене . А за поворотом починаеться найнудніша дорога з усіх ,що я знаю ,  тут і по видному  в більш квітучі пори року важко знайти ,що зфоткати - пейзажі класичні для нашого степу - зліва соняшник і кукурудза , зправа пшениця та буряк , ну можливі варіації з розташуванням цих культур. За Коробочкіно  і до самого Шевченково , взагалі ні яких точок відліку , Коли я виїхав за Коробочкіно мене накрило густим-густим туманом , не таким як я згадував раніше , алеж і умови другі .Та на щастя рух на дорозі став слабеньким , на стільки ,що я міг їхати посеред дороги. А машини , немов би хтось регулював ,випускаючи їх з дуже видержаним інтервалом , коли десь далеко попереду зникали червоні ліхтарі "стопів"  - десь далеко позаду з"являлися фари другого авто і жодної машини на зустріч , і жодної фури . Потім зовсім перестали їздити і вмене виникло таке  відчуття ,що я в темній кімнаті , з ліхтарем ,який б"є в білу стіну ,а я кручу педалі на велотренажорі , бо через туман  і особливості місцевої географії  ,здавалося що я стою на місці .Залишалось лиш крутити і чекати  - коли ж з"являться вогні селища Шевченково , яке починаеться з  меморіалу та заправки, та міст ,що веде на окружну , Та я їду під мостом і далі через центр , і ось в центрі  на площі я побачив те ,що в новорічну ніч просто не міг не сфотографувати

 

 

                                                                                                                                       

   

 

 

    Як раз вту мить коли язаїжджав на площу , надімною , невмов райдуга  засіяв феєрверк. 

    А це сам винуватець назви селища

 

 

хоч це і вважаеться центром , та основний пам"ятник Шевченку знаходится біля Ж/Д вокзалу  ,в повний зріст ,якщо точніше в сидячому положенні.

 І так- до дому лишилося зовсім трохи , присутні признаки втоми  , особливо в пятій точці ,вона хоче покою , а по переду для неї серйозне випробовування - дорога від трасси до села , у нас її називають просто  - "Булижнік" , бо виложена з камінюк різного розміру які торчать як попало в різні сторони , їхати по ній не зручно на любому транспоті , але ця дорога є завжди , " булижнік" пережив не одне покоління асфальту .Вздовж нього , як і прийнято висаджена посадка , а за посадкой , як також само собою розуміється , є альтернативна  грунтова дорога , на яку я дуже розраховую і одразу звертаю за посадку , а там , не повірите - зима  , на полі сніг , на дорозі сніг .сантиметрів десять , не менше .От тільки він мерзлий і їхати по ньому не можливо і  я зібравши всю свою волю, не вкулак , а в те місце якому терпіти більше за інші органи - знову виїзджаю на "булижнік"

 Далі зустріч сім"ї , яка була в шоці , що я приїхав. І в подвійному шоці від того , що приїхав на велосипеді .

Куранти  ,шампанське , олів"є , солодкий сон.

 

  На ранок нового року вийшов на подвір"я , подивитися як воно в цьому році .

  Зима робить красивим все , влітку я б не фоткав ось це

 

                                                            

 

або потворний бур"ян , який зимою теж став білим та пухнастим

 

                                                         

 

       Останне листя Маслини

 

                                                      

                  

 

 

                      Та ближче до справи . Основна пригода намічалась на друге - третє число , Ну і добре , це ж не заважає мені відкрити сезон вже сьогодні . І я вирішую проїхати частину запланованого маршруту ,тим більш ,що він йде в  протилежному від Харкова напрямку , на годиннику  14:00 , треба встигнутиповернутись доки не стемніє , бо тут, знаєте, не окраїни Харкова і не дай бог зустріти якусь звірушку . Тож сьогодні мій шлях лежить у село Михайлівка ,майже село-привид , на скільки пам"ятаю там три подвір"я дачників і стількиж тих , хто живе там постійно ,село з двух вулиць розташованих навколо ставка . Окрім  тиш шістьох ( ну може на дві більше)  хат  інші в повній розрусі , або вже розвалились , або от-от розваляться ,. Неможливо повірити , що відносно недавно  , 40-50 років  тому , населення і рівень життя не поступалися районному центру . Отже мені туди , Виїзджаю , шлях починається з болота , швиденько проїхав його , бо лід під берегом тріщить , з болота по під полем до греблі між двох ставків - проїжджаю по греблі , щоб виїхати на дорогу треба їхати по більш менш накатаній дорозі ,але зробити крюк , або прямо через поле . Звичайно їду прямо. Їхати складніше ніж я думав , хоч і морозить  ,але земля якась м"яка .

      Виїжджаю на дорогу . Чи варто було чекати кращого ?

 

                                                                            

 

 

 

 

Але все демократично - є вибір

                                             

 

 

 

 

                                                   

 

 

            Вибираю ту що з сніжком , там хоч іноді  гладенько. Доїхав до Михайлівки , дорогою , що веде до ставка и до початку ближньої від мене  вулиці , як мінімум  з того моменту як випав сніг ,окрім польових мишей , ніхто не користувався , але є дорога в об"їзд першої вулиці , нею і рухаюсь. В"їжджаю в село і одразу отримую шок - 

  ставок на якому , зовсім недавно можно було порибалити , заріс якимись будяками

              

 

 

 

                                            

 

 

 

                 Колись майже на проти кожного двору , господарі закидували верші та екрани , нам було років по 12, ми роздягались обходили цей ставок по колу ,( в цьому віку я ще не знав ,що в мене є совість), провіряли всі верші ,що знаходили і знаете - з цим уловом було не соромно приходити до дому.

 

 

 Розвертаюсь  і фотографую перше подвір"я , хоч в ньому живуть виглядає воно так

 

 

                                                                           

                                                 

 

                                                                        А це сусідне подвір"я , тут ніхто не живе

                                 

 

 

                                                                    

 

 

 

Тут також живуть , тому  дах на сараї мабудь не провалився , а це просто таке дизайнерське рішення

                                                                 

 

 

  Переїжджаю на іншу сторону "ставка"  і ..... знову шок  , ну ви самі гляньте

                                                      

 

 

 

                                                               

                 

 

 

 

 така дорога в усій Харківській області є лише в двох місцях  - тут і на проспекті Гагаріна . Це звісно  добре ,але для чого ? невже хтось щось планує зробити в цьому місці . Для порівняння  - наш " булижнік" Люди просять застелити асфальтом відколи я себе пам"ятаю , так його там менше 2 км. . а тут - звідси і до ж/д станції " Гроза" , а це не менше  10 км. А вздовж цієї чудової дороги розташовані елітні будинки

                                                      

 

 

 

 

                             Нє ,ну звічайно є на цій вулиці більш менш нормальні будинки ,просто якраз з них  за мною на збігалося  з пів десятка собак  ,які не дали мені зфотографувати ,чудову розмітку на цій дорозі , знаки і місце для розвороту в кінці вулиці .

А це вже за кілька сот  метрів за селом , дивно ,бо це болотце було таким скільки я його пам"ятаю

                                                                                     

 

 

                                                                                   

 

 

 

 

                                            А ось це місце було записано в моїй програмі відпочинку як обов"язкове для відвідування

                                                                            

 

 

Доречі ,кущіки які зправа вверху , це колишне подвір"я , Коли  я був тут в останне , років 4-5 тому ,це було повноцінне подвір"я , зараз  не фотографую бо нічого , але я думаю , що це не акт вандалізму , просто господарам набридло відлюдне життя і вони переїхали разом з усим що було.

 

А це  я з велосипедом

                                                                      

  А це велосипед без мене , тут я ще не знаю , що ця дорога буде найкращою за всю подорож і не тільки  сьогодні

 

 

 

  Вражаючі краевиди , спочатку хотів об"їхати  його , але потім картина з дитинства склалася в одне ціле і я згадав , що для цього мені буде потрібна не одна година, тому шукаю ( і знаходжу ) брод , десь за тим поворот , що на фото , вирішив з"їхати ,а не пішком, хотів це зняти , але по перше нічим зафіксувати камеру - тіліпаеться на шиї і б"ється об"єктивом об руль , а по друге -  перефразую  мураху з мультику - " в мене батарейки , а мені додому "  (у меня ноги , а мне домой) . АТБешні дюресел запевняли надписом на упаковці , що тримають  заряд до десяти років ,тільки не  попередили , що не витримують ні одного градусу морозу ( взагалом з  31.12 по 04 .01 було зроблено всього  210 фото , використано  чотири комплекти батарейок( це так на замітку) , що правда четвертий комплект , в кімнатних умовах працює й досі ).

   Короче з"їхав по цьому склону

                                       

 

 

  Скажу чесно, спуск був не видовищьний , та які там видовища , з моєю вагою і так весь час до землі притягуе

 

Переїхав на інший бік , через ярки  потрапив в це місте

   

                                          мені одному здається що це якийсь вал-укріплення ?  

     

                                                                                     

 

 його навіть на карті трохи видно

 

 

 

 

 

 

Інший вал за кілька сот метрів від цього , я вже не фотографував , бо темніло ,він не менший ,хоча на карті я його не розгледів.

На цьому романтика зкінчилась , пора було поветатись , шукаю дорогу , вона тут була , я пам"ятаю , хоч це було років пятнадцять тому. Так і  є , дорога  є , але це скоріше  сліди машини геологів , які ,як мені здається, їздять куди очі  дивляться , бо ця дорога привила мене знову в яр , знову довелося вилазити з велосипедом на спині . Виліз в якісь зарослі молодих дерев , час піджимає ,тому сідаю на велосипед і дрейфую між цих чагарників , поки не отримую одним з них в глаз , протираючи око від сліз лізу напролом ,бо поіншому ніяк .Фух ,виліз, а дороги всеодно нема , перехожу через посадку ,там поле озимої . що робити - треба їхати , якщо память не зраджує ,через 500 метрів  буде дорога . Так і є  , радію  , та не довго, дуже скоро дорога  яка мені потрібна теж виявляється завалена замерзшим снігом , але є дорога трохи іншим  шляхом . Ну можна і так . Але і вона  стає дедалі гіршою  і зрівнюється з іншим полем , вирішую не гаяти час а їхати  по діагоналі через поле .Поле , як би вам описати ,яж не аграрій , поле пшениці спочатку скошують , потім перед тим як спахати ,так трохи її культивують , вибачте за не грамотність , не знаю як цей процес називаеться , короче треба було їхати через це напів вспахане поле . Сидячи не зручно , стоячи взагалі не можливо , тому що є сили упираюсь в сідло і що є сили давлю на педалі . Важко , але треба . Дальше більше - на пів поля починається справжня пахота  , по якій , при всьому моєму величезному бажанню , їхати не можливо .Їду  на край поля до посадки , може там  є дорога  , під"їзжаю ближче ,  в голові з"являються думки  , що з такими розкладами краще було б їхати і по тому промерзлому снігу.          Мабудь  дід Мороз подумав ,що це моє новорічне бажання-під"їзжаю до посадки , а там  ,,,,  - коліїзасипані промерзлим снігом . Тільки вже без варіантів  - зліва коліїї , зправа пахота . Ні , таки по цьому снігу їхати не краще . до дороги , якщо вона є , не багато мерів 300 -400 , але вже темно і сліди на снігу розбурхують мою  хвору уяву  , тому де гребні землі виступають над снігом , намагаюсь їхати .Нарешті дорога .Не без радості запригую на сідло ,але воно кудись з"їжджаеїє  . Тільки цього не вистачає , сідло зламалось  без шансів на ремонт  , дорога теж знову стає колією , виїхав на поле , все ж таки виявляється , що стоячи їхати можна ,а їхати залишилось всього 3-4 км. 

 На ранок став міркувати  , що робити з сідлом  , після  вчорашньої покатушку боліло , все - ноги ,спина , руки  , так я ще ніколи не їздив . Хоча добре - добре що сідло зламалось не під час  поїздки до Харкова  , Добре що цю частину маршруту  я проїхав окремо , бо вона зайняла б багато часу  і тепер я знаю в  якому стані сільські польові дороги. А сідло зпочатку хотів зняти з маминого  "Люкса" , але був здивований невідомою системою кріплення , знайшов  інше ,але не менш загадкове ,  в підсумку зняв сідло з дитячого велосипеду і на ньому вирішив доїхати до селищьного ринку .

 

     І ось я повернувся до того моменту з якого хотів розпочати ,                                                                                                                                    Цілую маму  , запевняю що все буде добре і вирушаю.                                                                                                                                                    Їду через село Раївка , це село в одну вулицю , але довжиною майже 10 км . 

  ось така дорога з"еднує ці села

 

 

                                                     

 

 

Пиїзджаю на базар, бачу сідло , воно схоже на кухонну табуретку ,розмірами посадочного місця ,  тільки без ніжок і з якоюсь маленькою дірочкою по центру , Питатаю в продавця щось інше , він радісно відповідає , що  несподівано , на віть для себе , все розкупили , я в чомусь його розумію , але таке табуретко я точно не куплю , знаходжу сидіння ,розміром з пів табуретки , краще мені тут не знайти , вигляд не спортивний  , але перші відчуття  - більш менш зручно . Їду далі  , на черзі с. Новомиколаївка  .

 Мені в тому напрямку

 

 

                                               

 

 

 

 

чомусь  захотілось зфотографувати  це поле

 

 

                                                                   

 

  

 

   В  Н-Миколаївку  дорога одна - через Іванівку , потім мені треба буде повернутись ,взагалі чесно кажучи  , я тут рідко бував  і на віть не знаю де закінчуеться одне село  і починаеться інше  ,вони розташовані дуже тісно одне з одним 

ось перші кадри

 

                                          

 

 

                                            

                              

                                     

                                           

                                         а  це вже точно Н- Миколаївка

                         

                                           

                                     

 

                              И хоч це всього на всього залишки ферми , мені він нагадує Стоунхендж . А чому ні ?

                              А це повна картина

 

                             

                            

       

 

                            А ось цю дорогу літом, коли все зелене , дуже легко  не помітити ,Ну раз я її помітив  , то по ній і поїду , щоб краще  роздивитися Іванівське водосховище  

 

 

 

                            

 

 

Таких Будинків тут вистачае

                                                

 а цей взагалі помер своєю смертю

    

                                         

 

 

Цей чекає тієї ж долі

                                   

 

 

 

                            Хоч я фотографував тільки руїни , бо вони більш колоритні  - Новомиколаївка дуже красиве село  , водосховіища , у продовж всього села росте ,хвойна лісополоса   , тут є не тільки школа ,а навіть діючий  дитячий садок.

 

Далі Іванівське водосховище , не Печеніги ,але всеодно велике

                                          

 

 

                                         

не великий ремонт на берегу водосховища

                                       

 Водосховище закінчується ,їду на шум  дамби

 

 

 

                                          

 

 

                                       досить велика 

                

                                               

 

 

                          и глибока   

              

 

                                           

 

 

                                     і витікає в ось це місце яке називаєть річка Великий Бурлук 

                              

                                    

 

з цього моменту починають не знайомі для мене  місця  , мені треба доїхати до Печеніг , а далі  як встигну. Заїжджаю с. Аркадовка ,карта вказує ,що треба переїхати через міст р. Великий Бурлук , поки що їду як каже карта  , Помічаю на горі монумент загиблим  солдатам . Шкода що крім війни нам більше нічого не нагадує  про минуле і якби не старі люді ,ті що старші за війну ,які можуть розказати про тих  хто жив тут до них , то здавалося б що цих місць раніше ніколи не було.

 

                              

 

 

                           

 

 

                        далі знов почались пригоди ,спочатку мені не сподобалось що карта мене веде по дорозі , а не полями  ,але я помітив  ,  що гугл гонить , помічав я ще коли був  у мами , там він намалював майже магістраль ,в тому місці де її ніколи не було і бути не може , От і зараз він рекомендує їхати по дорозі паралельно тій по якій їду я , але там і натяків на дорогу не було , Тому доїхавши до Великих Хуторів ,хоч реальна дорога нарешті  співпала з воображаріумом гугла , але я не ризикнув і поїхав не полем  ,а трассою ,об"їзжати було не далеко ,фото також робити не хотілось , бо всі села  майже однакові ,коли їх не знаєш , а милуватись природою поза ними не було часу. І так куди їхати ?  Питаю у гугла , бо хоч він і глючить ,а всеж  він знає більше за мене ,  знову  дорогами , що він вказує ,їхав їхав і приїхав в чисте поле ,чисте перепахане поле .Та  шо за ..... ,Намагаюсь перекласти маршрут ,а він нічого не знаходить, Вже сам знаходжу дорогу до с. Юрченкове

 

позаду дорога якою я приїхав

                                 

 

 

                              по праву руку залишки соняшника на кукурудзяному полі

 

                                       

 

 

по переду знову питанняя - якою дорогою їхати . Гугл каже ,що треба вправо  і там вийде майже пряма дорога до Печеніг 
та я його прямі дороги бачив в одному місці

  

 

                         

 

 

                       вирішую їхати понад селом  

 

 

                                                           

 

 

Цікавій будинок зустрічаю ,цікаво ,щоб це могло бути 

 

 

під час зупинки , по звичці дивлюсь ,що мені пропонує гугл ,  в цей раз  він мені показує ,нормальну дорогу , тільки вона знаходиться десь в трьох кілометрах від мене ,а він чомусь показує ,що я на тій дорозі .Якийсь день маразму.

 Їду як планував сам .Ось село скінчилось ,але якось не логічно , ну зазвичай село закінчується , а дорога йде далі ,ну хоч якась.А тут ні  - останній двір  і все  -  поле.  Та я вже не дивуюсь просто їду  по ньому потихеньку, переїхав через поле ,далі лощина - переїхав через неї ,далі поле по якому не проїдеш , та на щастя маленьке ,чи вузеньке  ,метрів 50 ,за ним,  таке поле ,та ще й з дорогою

 

 

                             

 

 

 

   Далі блукати  вже було ніде . попереду село Новокомсомольське

 

 

                                                                               

                                   

 

 

                                            

 

 

 

 

 

                            І Печеніги , рибаки ,як бачите часу не гають

 

 

                                                                 

 

 

 я заїхав на цю гору ( ну майже заїхав ) щоб перепочити та перекусити , ховаю фотоаппарат ,  бо через 15 хвилин вже буде темно

 

 

 

 

                                                   

 

 і хоч по кілометрам мені ще лишаеться майже половина шляху , та це вже знайома мені дорога , а тому новорічні пригоди можна вважати закінченими.

такі от вийшли мандри - мандри по давно забудим місцям ,

 по місцям які бачу вперше.

по місцям дитинства і в саме дитинство - подумки.Ну все сподіваюсь ,що хоч комусь сподобається.

Оцените статью:

Перепост:


Комментарии

Комментировать в форуме...

SMile

SMile

лайк за смелость! )

09.01.2014 18:22
lopes_devega

lopes_devega

спасибо !

09.01.2014 21:44
ivanov84

ivanov84

я знал что ты сумашедшый в хорошом смысле. но в такую даль да в такую погоду. респект и уважуха.... :losegon: :velobig: отчет супееееееррр

12.01.2014 00:46
lopes_devega

lopes_devega

ну спасибо :-D

12.01.2014 00:59
SATKUR

SATKUR

Чудовий звiт! Красно дякую!

20.01.2014 01:54
lopes_devega

lopes_devega

будьласка , дякую за те,що прочитали.

20.01.2014 20:05