menu

Івано-Франківськ - Мукачево через Міжгір"я

M.Lis

  • 25.05.2014 21:56
  • Просмотров: 18315

Про подорож через Карпати в Закарпаття я мріяв давно. Закарпаття завжди вабило теплим кліматом, схожим на клімат півдня рідної мені Бессарабії, а також надзвичайним різнобарв’ям природи та своєрідним багатонаціональним колоритом, знову ж, схожим на розмаїття моєї рідної Бессарабії.

Нас було двоє: я, Микола, і Анатолій. Я живу в Києві, а Толя - у Миколаєві. Досвіду багатоденних велопоходів у нас не було. Запланований маршрут повністю пролягав по асфальтованим дорогам. Але під час подорожі трапилося невелике, проте цікаве відхилення від плану.

У мене був новенький 27-швидкісний велосипед Kellys Phanatic 30 чеського виробництва, у Анатолія - безіменний китайський бренд Victory з 16 швидкостями. Обидва велосипеди кросові. Толі довелося важче, особливо на підйомах.

Запланований маршрут: Івано-Франківськ - Калуш - Долина - смт Вигода - с. Вишків - Міжгір’я - Хуст - Виноградів - Берегово - Мукачево - Ужгород (якщо встигнемо). Планували також відвідування водоспаду Шипіт у с. Пилипець Воловецького району, а також оз. Синевір, якщо вистачить часу. Ночівлю планували в готелях. Міста ночівлі (підкреслені вище) розрахували виходячи зі своїх фізичних можливостей. Реальний маршрут виявився дещо інакшим:

По маршруту проживали деякі родичі: у Калуші, у с. Горінчово Хустського району та у Мукачеві.

Погода за прогнозами передбачалася погана (дощі та прохолода).

 

2 травня 2014 р., Івано-Франківськ - Калуш

В Івано-Франківськ ми прибули разом на поїзді з Києва. Прибули о 04.28. Місто спало. Швиденько об’їхали центр. Вулиці не перпендикулярні, тому я інколи їх плутав. Одна з перших фотографій: Толя біля монастиря Христа Царя (всі фотографії зроблені Толіною мобілкою):

Церкви́ тут в основному греко-католицькі.

Зранку у центрі на вул. Незалежності занадто пусто (це я):

Поки місто спало, ми об’їхали майже половину. Центральний парк ім. Івана Франка:

Гарне спокійне міське озеро:

А цей плакат нагадав нам про недавню анексію Криму:

О 10-11-й годині місто почало оживати: відкривалися кафе, магазини, заграли вуличні музиканти. Стало не по прогнозу тепло. Повіяло спокоєм і навіть деяким шармом. Досліджували центр.

Знаменита Івано-Франківська ратуша:

Зустріли якогось велосипедиста, який, узнавши, що ми їдемо в Закарпаття, попередив про жахливі вибоїни на крутих спусках за перевалом.

Толі місто сподобалося, і він хотів у ньому затриматися якомога довше.

Приблизно о 15-й виїхали в Калуш. Машин багатенько. Дорога нормальна. Підйоми ще не круті. Через пару годин зупинилися біля річки Луква:

Калуш:

У Калуші випадково попали на передвиборчий мітинг кандидата у президенти Петра Порошенка. Затрималися недовго, бо нас чекала моя двоюрідна сестра. У неї вдома – теплий прийом, прекрасний обід (вечеря), а потім ще й екскурсія містом. Місто гарненьке, живе, затишне, зелене. Фотографій нема, тому що було вже темно. Біля Калуша є жахливий кар’єр з відходами хімічного виробництва, але ми його не бачили.

D=65,03 км, T=5:30:00, Vсер=11,82 км/год, Vмакс=52,60 км/год.

Приблизні дані про профіль висот, реконструйовані за допомогою сайту www.gpsies.com:

всього підйомів 420 м, всього спусків 380 м.

Різницю між повним пробігом (65,03 км) та зображеним на діаграмі (35 км), тобто приблизно 30 км, ми «намотали» у Івано-Франківську та у Калуші.

 

3 травня 2014 р., Калуш - Вигода

Єдина фотографія з Калуша:

Виїхали з Калуша приблизно о 12-й. Погода тепла. Підйоми стали крутішими. Біля селища Брошнів-Осада – величезний лісокомбінат:

На фото видна лише малесенька частинка всього заготовленого лісу.

Акуратна греко-католицька церква:

Перед Долиною попали під дощ:

Півтори години чекали на дірявій зупинці в надії, що дощ пройде. Але він вщух не зовсім. Під слабим дощем доїхали до Долини. Там знов гарне озеро:

Біля нього перекусили та набрали чистої води з природного джерела:

У Долині навіть є велодоріжка:

Вона досить довга. Ми проїхали по ній приблизно кілометр, а потім повернули на трасу.

Ми вже в передгір’ї:

До Вигоди дорога йде в основному вниз. Поки доїхали, остаточно промокли, незважаючи на дощовик (а Толя взагалі був без нього). Мої діряві кросівки та Толіні сандалі були повні води. Добре, що в готелі нам дали камін, яким ми висушили взуття та одяг. А от велосипедам не пощастило. Ми їх припаркували на автостоянці біля готелю під відкритим небом. Вночі знов пішов дощ, і велосипеди довго мокли. Жаль терплячих залізних коней, які вірно прослужили нам всю дорогу! Другого разу будемо вимагати кращого місця для їх паркування.

У Вигоді починає свій шлях так званий карпатський трамвай – стара вузькоколійка, якою століття чи більше тому перевозили ліс, а тепер відремонтували і по суботам та неділям возять туристів:

Рейки цього трамваю на поворотах дивні – кусочно-лінійні, а не закруглені.

Завтра неділя, але ми не збиралися на ньому кататися.

D=44,85 км, T=2:52:39, Vсер=15,58 км/год, Vмакс=44,55 км/год, підйомів 440 м, спусків 290 м.

 

4 травня 2014 р., Вигода - Вишків

Зранку йшов дощ, але ми були сухими. Яке щастя! Толя не хотів нікуди виїжджати. Мене теж дещо розморило, і хотілося побути у комфорті. Але все ж таки виглянули на вулицю. Там якраз збирався у дорогу карпатський трамвай. Ми вирішили: оскільки йде дощ, то все-рівно, коли під ним мокнути. Отже, відправляємося на трамваї. Ніколи б не подумав, що подорож у цьому цілком справному дряхлому поїзді може бути приємною. Місця є трьох видів: біля машиніста, у закритому вагоні та у відкритому. Ми вибрали відкритий, холодний та мокрий, з якого все прекрасно видно:

Поки екскурсовод розказує історію трамваю, пояснює географію, а з динаміка звучать душевні українські пісні, їдемо вздовж річки Мізунки у гори:

Перепад висот невеликий, але зміна клімату помітна. Тут ще цвітуть яблуні. Біля звичайної хати у якомусь приселку нас заводять у такий же звичайний двір, де пригощають (за гроші) пиріжками, чаєм, бутербродами та самогоном. Все розходиться дуже швидко, тому що пасажири замерзли. У розмові виявилося, що з нами їдуть харків’яни, а також п’ятеро іспанців, які не знають ні української, ні російської, ні англійської мови. Але веселі і п’ють самогонку як і ми.

У Вигоду повернулися через 3,5 години. Знов добре промокли. Пообідали у кафе-ресторані  якогось будинку відпочинку. Тут будинків відпочинку багато, великих, 5-поверхових. Але, здається, всі вони пусті, відпочиваючих дуже мало. Порції у кафе-ресторані київські (тобто малі), ціни теж. За 75 грн. напівголодні ми пішли до свого готелю. Вже 4-а година дня, а у нас попереду дорога. Перекусили – і в путь.

Гребля на річці Свіча:

Газопровід «Дружба», але з-за агресії Росії від нього залишився лише газопровід:

Дорога до Вишкова не важка: неперервний дуже плавний підйом, практично непомітний для ока, зате помітний для ніг. Дивне відчуття: здається, дорога спускається, а крутити педалі чомусь важко. Ми їдемо паралельно річці Свіча, до її витоку. На шляху лише одне село під назвою Мислівка. Або тут живуть мисливці, або думаючі люди. В магазинчику купити їсти майже нічого. Перед Вишковом – крутий підйом біля 2 км до перевалу:

Після нього – крутий довгий спуск до самого Вишкова. Приїхали пізно, але встигли купити в магазині на вечерю якусь кашу, сир, яйця і т.п. Готель називається «У генерала». Ми були єдиними відвідувачами. У номері ще гріли батареї, було тепло. Ми знов сушилися, і навіть до ранку висушилися. Тепер велосипеди залишили у коридорі.

D=38,79 км, T=2:46:37, Vсер=13,96 км/год, Vмакс=38,64 км/год, підйомів 640 м, спусків 280 м.

 

5 травня 2014 р., Вишків - оз. Синевір

Із вікна видно річку:

Виявляється, це Мізунка, вздовж якої ми каталися на карпатському трамваї.

Хотіли змазати ланцюги наших велосипедів, але часу не вистачило.

Господар добре відноситься до спорту:

Наш подальший план був у відвідуванні с. Пилипець та водоспаду Шипіт. Я був у Пилипці минулого року, але радий був би відвідати його ще раз. Одночасно було бажання заїхати на оз. Синевір. Адже ми були зовсім недалеко від нього. Але шлях по дорогам був настільки крутим (підйом більше 900 метрів), що ми потратили б на нього цілий день. Тому відвідування Синевіру здавалося не дуже реальним. Зранку у коридорі готелю помітили карту Карпат (червону стрілку намалював я):

До оз. Синевір ведуть ледь помітні дороги, не вказані на других картах. З іншого плаката ми узнали, що тут тренувалася національна збірна команда України зі спортивного орієнтування. Спитали хазяїна, бо думали, що він був тренером.  Проте дороги він не знав, але подзвонив своєму товаришу, який роз’яснив ситуацію. Дорога на Синевір існує, вона проходить по хребту, і товариш господаря їздив по ній на машині два дні тому. Отже, їдемо на Синевір!

Фотографуємося на прощання:

Виїжджаємо з готелю (вдалині – «У генерала»):

Цікава табличка на стовпі посеред лісу:

Всі дні нашої поїздки були по-своєму особливими, але цей – найбільш. Ми доїхали до Торунського перевалу:

Повертаємо на ґрунтову дорогу. Спочатку по дорозі невеликі підйоми та спуски, але дедалі вони стають крутішими, їхати вже неможливо, навіть штовхати велосипед важко:

Чим вище піднімаємось, тим кращий краєвид. Всі Карпати перед нами:

Відчуття важко передати словами. Простір, краса! Ми всередині цієї краси. Її неможливо помітити, якщо побачити цей же пейзаж з вікна автомобіля, автобуса чи поїзда. Тільки піший чи велосипедний похід дозволяє її відчути. На наше щастя, не всі дороги залило недавніми дощами:

Велосипедисти, яких ми зустріли наступного дня біля Синевіра, розповіли, що за день до нас вони пробиралися цією ж дорогою під снігом і дощем. А нам неймовірно пощастило!

Спускатися теж можливо було тільки пішки. Спуски дуже круті та всипані камінням:

На одній з вершин:

Ось на розвилці, яку видно вдалині, ми зустріли піших туристів з Харкова і узнали, що йдемо правильно, Попереду – гора Вишківський Горган, 1440 м (це я узнав пізніше), ми її обійшли по дорозі, яка веде вправо:

Написано: до оз. Синевір 1,5 години пішки. Ми ж на велосипедах (уже почали їхати) спускалися, мабуть, більше. Думаю, туристи-харків’яни могли і не дійти до озера цього дня.

Поруч з дорогою, через дорогу або прямо по дорозі протікав струмок. Люди, яких ми побачили біля впадіння його у р. Тереблю (саме тут з'являється цивілізація), сказали, що він називався Красним Зривом, або просто Красним.

 

Одного разу Толя, переїжджаючи потік, утопив у воді свою сандалю (мої діряві кросівки «зачавкали» ще раніше).

Нарешті дібралися до Синевіра. Я вже сумнівався. Декілька разів думав, що ми збилися з маршруту. GPS-навігатор не дуже допомагав, тому що ми завчасно не помітили на карті ні наш маршрут, ні пункт прибуття.

Вже темніло, треба було швидко знайти житло. Тому озеро оглянули дуже швидко. Знайшли один приватний будинок, у якому молода жінка здавала кімнати за 200 грн. Дешевше можна було знайти лише у с. Синевірська Поляна за 4 кілометри від озера, тому ми погодились. Умови нормальні. Правда, на кухні не було раковини, приходилося бігати у ванну. Зате те́пло. Велосипеди заховали у сухому сараї. Хазяйка сказала, що ми їй з чоловіком сподобалися, тому вона нам здасть кімнату за 150 грн. Сама запропонувала, ми з нею не торгувалися. Толя у відповідь сказав, що вони нам теж сподобалися. Ми розсміялися. Всі були задоволені.

D=25,40 км, T=3:50:11, Vсер=6,62 км/год, Vмакс=28,36 км/год, підйомів 800 м, спусків 600 м.

 

6 травня 2014 р., оз. Синевір - Міжгір'я

Хазяїн нам розказав, що до Синевіра існує стежка, по якій можна обминути прохідну, на якій з усіх збирають по 10 грн. Нам це сподобалося. Не стільки тим, що можна зекономити гроші, а краєвидом, який відкривався з цієї стежки.

На озері:

Тут з’явилася можливість попрацювати не тільки ногами, а й руками. Ми попливли на поромі на невеличкий острів посеред озера:

На острові знайшли монету 20 євроцентів, але кинули її назад у озеро.

Припливши назад, помили ноги у холодній воді:

Коли повернулися з озера, бурно спорили, куди їхати далі. Я хотів у Пилипець. Але ситуація складалася не на нашу користь. Часу  у нас було 2,5 дні. 9-го травня вранці треба було бути у Мукачеві, у Толі квиток на 9-е. Якщо їхати у Пилипець, вийде майже 300 км. Навряд чи ми подолаємо таку відстань. Трохи сумніваючись вирушили в дорогу. Біля в’їзду на територію парку «Синевір» зустріли групу велосипедистів (біля 8 хлопців і дівчат) з Білої Церкви. Це вони за день до нас проїхали по тому ж хребту під снігом та дощем!

Якийсь гарненький будинок:

З с. Синевірська Поляна дорога спускалася повільно. За селом  є невеликий розплідник, де тримають у напівдиких умовах бурих карпатських ведмедів:

Зустріли ще одну групу велосипедистів. Взагалі-то чомусь велосипедистів ми зустрічали мало.

Полюбувалися гірськими потоками та квітами:

Після повороту на Міжгір’я дорога круто подалася вгору. Після підйому був перевал з зупинкою «Високий перевал», за яким слідував крутий довгий спуск по переважно хорошому шосе.

Міжгір’я зустріло нас непривітно. У першому-ліпшому кафе сіли поїсти. Нам запропонували бо́грач – угорську національну першу страву, борщ чи суп, але значно густіший, з м’ясом. Я розклав на столі карту, щоб спланувати подальший маршрут. Але тут підійшов п’яний постійний клієнт, на ім’я Василь. У Закарпатті більшість чоловіків мають імена Василь або Іван. Безробітний 56 років, бувший тракторист, чорнобилець. Поглянув на карту і сказав, що він тут усі дороги знає. З пів години чи годину розказував про своє життя, а нашу бесіду з Толею він перебив, і наш план ми не обговорили.

Проте, ми остаточно зрозуміли, що до Пилипця і Шипота (біля 30 км) не дотягнемо. А якщо б і дотягнули, то за два наступних дні нам треба було б подолати неймовірні відстані. Поки ми вечеряли, у мого велосипеда спустило переднє колесо. Це була єдина пробоїна за всю подорож.

Міжгір’я не для туристів. Готелів мало. Майже в темноті ми знайшли недорогий готель на окраїні. Там теж було тепло, велосипеди поклали на нижньому поверсі. Але в готелі було одночасно кафе-бар, де до 1-ї чи 2-ї години ночі у шуміли та співали відвідувачі. Дивно, як ми виспалися. Називається готель «Фріч», не рекомендую вам його, хоча він недорогий.

Розставили пріоритети у нашій подорожі, яка швидко закінчувалася. Мінімум, який ми вирішили виконати: Долина нарцисів, Хустський замок і термальні басейни Берегово.

D=48,34 км, T=3:23:49, Vсер=14,23 км/год, Vмакс=46,24 км/год, підйомів 380 м, спусків 810 м.

 

травня 2014 р., Міжгір'я - Хуст - Виноградів

Зранку я змазав ланцюги наших велосипедів. Нарешті! Щастя, що вони нам ще вірно служать! Змазування зайняло годину. Помилувалися річкою під назвою Рі́ка. Вода чиста, але сміття в ній багато. Пакети, пляшки, мотлох – вичищені швидкою проточною водою.

Спускалися вздовж Рі́ки досить повільно. Дув сильний зустрічний вітер. Толя заморився. Часто зупинявся, щоб зробити знімки та зняти відео. Ось такі тут є мостики:

А ця лавка на гарному березі виявилася недавно пофарбованою (це ми взнали, коли встали з неї після приємного відпочинку):

Дорога з Міжгір’я погана:

Зате машин практично нема.

Природа дуже гарна:

Проте місцеві жителі (мабуть, не тільки місцеві) відносяться до природи не дуже шанобливо. Я бачив, як одна жінка викинула до смітника біля струмка, що впадає у Рі́ку, пінопластову упаковку від чогось великого, можливо, холодильника.

У с. Нижній Бистрий бачили великий плакат для туристів зі списком садиб, які приймають на проживання. Там вказано все: умови, телефони, прізвища господарів і навіть ознаку сертифікації. От такого плаката не вистачало у Міжгір’ї.

А ось Тереблянська ГЕС:

Вода на турбіни падає по трубі з р. Теребля, що протікає вище за горою. Оригінальна конструкція. Вода впадає у Рі́ку.

Просто пейзажі:

З’явилися городи селян. Ось на цьому видно розкопану ділянку біля Рі́ки. Вона засаджена, найімовірніше, так званими лопатка́ми. Лопатки́ – це вид чи сорт квасолі, яку зривають і готують зеленою. Але поки виросте, вона в’ється по палицях, якими утиканий город. Суп з лопато́к також називається лопатки́. Якщо точно передавати назву цієї рослини русинською мовою, то вона називається лопаткы́. У русинській мові є два схожих звуки «и» (звичайний український «и») та «ы» – більш твердий. Щоб його вимовити, треба сказати «и», але язик підняти і потягнути назад. Дещо схожий на болгарський звук «ъ», для тих, хто знає.

А ось майже рівнина:

Поступово стає тепліше й тепліше. Недарма Закарпаття називають сонячним. Доїхали до с. Горінчово, де провела своє дитинство моя дружина:

Тут проживають декілька її далеких родичів та подруг. На годинку заїхали до найближчого з родичів. Він пригостив нас справжньою закарпатською кавою. У Закарпатті знають і цінують каву. Якщо ви зайдете в будь-яку хату в Закарпатті, то вам швидше запропонують каву, а не чай. Поговорили, згадали минулі події і зустрічі, перекусили.

Далі – с. І́за, центр лозоплетіння. Правильна назва русинською мовою – И́за. А ще правильніше –  «Ы́за». Але на українську мову назву переклали як «Іза».  В Ізі роблять з лози, яку вирощують у болотах біля села, все: кошики, стільці, крісла, столи - великі й малі. Навіть велосипедики:

Але будьте обережні, деякі вироби тут made in China, теж з лози.

Після Ізи вздовж траси у лісосмузі ростуть не горіхи, тополі, акації чи дуби, як звичайно, а яблуні. Вони вже відцвіли. Минулого року, у серпні, я ходив тут пішки і їв їх скільки душа забажає. Хоча, краще так не робити: все-таки поруч автотраса.

Будинки в селах Закарпаття кращі та багатші, ніж в моїй Бессарабії, а тим більше - ніж в глибинці центральної України, проте багато господарів живуть в них відносно мало. Більшість часу вони знаходиться на заробітках в Чехії, Словаччині, Угорщині, Росії, або навіть в інших регіонах України. На зароблені гроші і будують ці гарні, просторі та зручні будинки. А недовго побувавши вдома з сім'єю, знов їдуть на заробітки.

Перед Хустом завертаємо у долину нарцисів:

На жаль, нарциси вже почали відцвітати, тому справжніх свіжих квітів менше, ніж хотілося б. Але і те, що є, через два тижні скосять і віддадуть на корм худобі. Це потрібно для їх кращого проростання наступного року. Так нам пояснив охоронець.

У Хусті піднімаємося на замкову гору. Підйом дуже крутий:

Це найвищі залишки занедбаного хустського замку:

З гори відкривається прекрасний вид на Хуст та околиці:

Чудове місце для даун-хільщиків (любителів крутих спусків): спуски тут 90 градусів! :)

Повертаємось у місто. Стара церква:

На жаль, не все так гарно. Площа перед щойно побудованою церквою розкопана ще з минулого року:

Далі фотографій немає, тому що наступив вечір, а ми спішили у Виноградів. Дорога до Виноградова лежить вздовж Тиси. Прекрасний краєвид біля її берегів! Доведеться вам повірити. А я радію спогадам.

Приблизно посередині дороги був важкенький підйом (ми вже почали зморюватися). Але після нього – багатокілометровий плавний спуск по рівній дорозі до самого Виноградова. Дорогою я відчув якийсь блаженний запах. В темряві не зразу зрозумів, що це. Лише згодом: це акація! Вона вже цвіте. На пару тижнів раніше свого строку. Як я люблю її запах!

З китайськими велофарами світлосилою 1000 люменів ми почували себе на дорогах чудово.

При в’їзді побачили великий плакат з рекламою термальних басейнів Виноградова. Виявляється, вони є і тут. Але ми раніше спланували покупатися у басейнах Берегова, тому плани змінювати не будемо.

У Виноградів приїхали після 10-ї. Добре, що хазяїн міні-готелю дочекався, поки ми блукали нічними вулицями.

D=109,67 км, T=6:30:28, Vсер=16,85 км/год, Vмакс=40,29 км/год.

Дані про профіль висот, без врахування підйому на замкову гору та спуску з гори:

підйомів 600 м, спусків 910 м.

 

8 травня 2014 р., Виноградів - Берегово - Мукачево

Сьогодні останній день подорожі. У Виноградові, як і у всьому рівнинному Закарпатті росте виноград:

У селищі Вило́к Виноградівського району, назви більшості вивісок дублюються угорською мовою: 

Інколи український варіант відсутній. Також часто можна побачити прапор Угорщини поряд з прапором України та Закарпаття. Угорці, які нам зустрічалися, яких тут більшість, дуже привітні, швидко переходять на мову, яку ми розуміємо.

А ось просто біля дороги ростуть каштани, не знаючи того, що десь у Києві вони знамениті, а тут – ні. Ростуть собі скромно і радують око:

Гарненький «будинок села». Що воно таке, тільки здогадуюся, але біля нього чисто і акуратно, та якісь дерев’яні статуї, наче язичницькі:

Можливо, тут живе якийсь відомий різьбяр по дереву. Здається, це село називається Бене. По-італійськи ця назва значила б «добре», а що означає на угорській мові – не знаю.

Біля якогось двору:

А ось і Берегово:

Часу мало, тому їдемо в басейн. Упросили охорону, щоб велосипеди завезти в зону під наглядом. Басейн дещо кращий, ніж за радянських часів, але сучасні бувають і кращими. Зате, на відміну від басейнів у с. Косино, він глибокий, тут можна плавати:

Вода у басейні тепла і здивувала своєю солоністю. Але концентрація солі менша, ніж у Чорному морі, тому полежати на воді не вдавалося. По крайній мірі, мені так здалося. А можливо, я розучився?

Поплавали годину – і в дорогу. До Мукачева дорога хороша, машин не дуже багато, гарні пейзажі. Реклама чемпіонату бограча, який проходив за декілька днів до нашого приїзду. Пізніше нам розказали, що 2 порції бограча можна було з’їсти безкоштовно:

На одному з привалів ми помітили галявину з багатьма квітками. Це виявилися ромашки. Фотографій на жаль немає, вже стало темно. 8 травня – день народження у дружини племінника, до якого ми зараз їдемо. Прекрасна нагода. Зриваємо букет і пакуємо на багажник. Приїжджаємо у гості о пів десятої. Вони якраз святкують. А ми трошки запізнилися. Зате такого букета ні в кого не було!

Наша подорож закінчилася. Завтра Толя їде на вокзал, а я – післязавтра. Завтра (9 травня) ще один день народження – у племінника.

Приємно згадати нашу подорож. Тепер треба планувати нову.

D=76,65 км, T=4:31:51, Vсер=16,91 км/год, Vмакс=43,60 км/год, підйомів 260 м, спусків 250 м.

 

9 травня 2014 р.

О 6-й годині ранку проводжаю Толю на вокзал. Приїхали завчасно, тому є пів години для подорожі містом. Без велосипедів ми скучали б на вокзалі.

Місто ще спить.

Посадив Толю у поїзд. Щасливої дороги!

 

Деякі фінансові відомості

Проживання у недорогих готелях та приватних будинках коштувало приблизно 150–200 грн. за двомісний номер. На їжу витрачали приблизно 100 грн. на чоловіка. Отже, кожний з нас в день витрачав приблизно 200 грн. Обіди у звичайних кафе коштують біля 40-50 грн., але ми скористалися ними тільки 2 рази. Обід у ресторанах приблизно в два рази дорожчий.

Екскурсія на карпатському трамваї – 50 грн.

Вхід до оз. Синевір – 10 грн.

Відвідування долини нарцисів – 15 грн.

Година відвідування термального басейну у Берегові – 40 грн.

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, Spec, nik_irina, Summerk1d, kusmich, Sp_Y, ApelsInn4ik, igorkot8, Руна Колинова, Anatoly Zhuk,

Статья не понравилась: Таких нет


Комментарии

Комментировать в форуме...

Sergey Palko

Sergey Palko

Те що зібрались і проїхали по дуже гарним місцям - молодці. Портретів на "фонє" явний перебор.

30.05.2014 05:14

Kylibin

Добрий день.
А чому фотографувалися тільки на фоне баптистської церкви у нас в Івано-Франківську?
Там поруч красива (по фото зліва) наша греко-католицька церква!
Приїжджайте до нас ще))

30.05.2014 12:27