menu

7 днів Полісся в травні

volodimir_r

  • 09.06.2014 17:15
  • Просмотров: 3130

Короткий нарис про те як в час травневих свят шість велосипедних коліс проїхали 372 км доріг Полісся а їх господарі 7 днів спостерігали чудові краєвиди, які у великій кількості зустрічалися на маршруті.

Схема маршруту

Трек: http://www.gpsies.com/map.do?fileId=ctfigtfvgfqjojic

Опис подорожі

За традицією ми починаємо туристичний сезон гарною компанією на травневі свята. І нехай іншим "мир, труд, май" а нам "велосипеди, природа і кілометри дороги". На цей раз об'єктом нашої мандрівки стали лісисті частини Житомирської, Рівненської та Волинської областей. Маршрут мав бути насиченим лісами, річками, болотами, комарами, ночівлями серед лісу і іншими туристичними принадами. Тож з урахуванням всього цього ми зібрали в наші велобаули саме необхідне і вирушили в дорогу.

Перед виїздом

День 1. До початкової точки маршруту добиралися електричкою підвищеної комфортності. До посадки було не зовсім зрозуміло як в такому вагоні розмістити свої велопожитки і як за 1 хвилину їх вивантажити на зупинці. Як виявилося наші тривоги виявилися марними: провідники люб'язно запропонували нам робочий тамбур, а із тривалістю зупинки нам допомогла спека і технічний стан електропотяга: щось у них там перегрілося і наслідуючи кращим традиціям "Хюндаїв" наша електричка марно намагалася від'їхати від перону цілих пів години за які ми спокійно вивантажитися і склали свої велосипеди. Отже ми готові до виїзду і нас проводжає маленький вокзал станції Миропіль, Житомирської області.

Залізнична станція Миропіль

Тільки відчувши під собою тверду поверхню наш майже "жіночий батальйон" потужно закрутив педалями і ми незчулися як опинилися за містом у пошуках красивих місць і таки знайшли закинутий гранітний кар'єр заповнений водою, який немовби був створений для відпочинку. Ми довго не роздумуючи зупинилися на його березі і влаштували перший обід. Потім, набравшись наснаги, для перевірки міцності духу повмощувалися на березі, яка одиноко росла над урвистим берегом.

Закинутий гранітний кар'єр

Далі покриття на нашій дорозі зникло і з’явився пісок, по якому ми їхали заболоченим сосновим лісом, підгодовуючи комарів на зупинках, які від того були зовсім короткими. Здавалося достатньо невеликого дощу і болота покриють нашу дорогу, зробивши її зовсім непрохідною. І ось залишивши позаду с.Баранівка виїжджаємо до р.Случ.

На її берегах де-не-де росли поодинокі дерева, то ж довелося проїхати близько п'яти кілометрів, допоки знайшли більш-менш нормальне місце для табору. Всього за перший день подолали близько 35 км, з них більше половини ‑ ґрунти, то ж незважаючи на сиру і прохолодну ніч спалося дуже добре.

р.Случ біля с.Баранівка

День 2.Попрощавшись із гостинним місцем ми вирушили в дорогу і не помітили як опинилися в Новограді-Волинському, який зустрів нас костьолом і закинутими військовими частинами.

костьол в Новоград-Волинському

Оглянувши центр міста і відвідавши продуктовий магазин рушили далі. Від повороту на Городницю нас зустрічали чудові пейзажі: тільки дорога і безкраї ліси. Звернувши в селі Городище до річки ми, мабуть, здивували місцевих мешканців своїм туристичним виглядом і вони, саджаючи картоплю, проводжали нас заздрісними поглядами. Знову кілька кілометрові блукання по берегу і місце для табору знайдене.

в пошуках місця для табору

Впоравшись із господарчими справами було здійснено першу спробу поповнити раціон случанською рибою, яка завершилась уловом із двох рибок розміром з палець. Що ж довелося вечеряти запланованим супом із взятих з собою запасів. Однак пройдені за день 60 км закликали радіти і цьому.

День 3.Від’їхавши від річки наш шлях стелився через ліс, в основному сосновий.

просто дорога

На одному із підйомів нас наздогнала фура і водій запропонував підвезти, на що ми гордо відмовилися. І не даремно, через декілька кілометрів ми побачили місце для відпочинку із партизанською землянкою, табличка біля якої розповідала що під час війни тут було місце збору партизанських розвідників. Далі була Городниця із монастирем, який чомусь у той час був зачинений. Тут почалася ґрунтова дорога і ми виїхали до р.Случ. Ми були приємно вражені краєвидом: річка стала широкою, на берегах з’явилося багато кам'яних валунів, що оправдувало назву цього місця – Надслучанська Швейцарія.

початок Надслучанської Швейцарії

Щоб нагадати про українські реалії вирішили їхати по лівому березі по ґрунтовій дорозі, що сполучає Городницю і с.Устя. Нас зразу радісно привітали комарі і глибокі болотисті калюжі і здавалося, що ми знаходимося десь вдалині від цивілізації – відчуття, що зрозумілі тим, хто був у лісах Полісся. Метр за метром, долаючи перешкоди, ми раптом потрапили до струмка, який вразив нас своєю красою і переконав, що найбільше комарів перед особливо гарними місцями – де вони гудуть туди і треба рухатися.

 

В с .Устя нас привітало джерело із чистою водою. В с.Більчаки знову закінчився асфальт і на нас чекали найгірші 6 км пісків за час нашої подорожі. І ось ми на пункті призначення: річковий пляж, сосни, красиві місця, все сходиться, не вистачає лише кам'яних скель по берегах, які обов’язково повинні бути і які так хотіли побачити. Але від цього ніхто не захотів продовжувати їх пошуки і ми завершили 3 день із позначкою 60 км.

а кам'яних скель немає...

День 4.Взагалі то на цей день було заплановано нікуди не їхати, а споглядати скелі лежачи на піщаному пляжі. Із-за відсутності скель і важких піщаних доріг на шляху вирішили скоротити відпочинок на півдня. На наше здивування дорога стала кращою і швиденько привела нас до с.Губків, яке славиться руїнами фортеці на березі р.Случ і кінцем піщаного бездоріжжя.

Губський замок

Далі була дорога, яку після вчорашніх пригод можна назвати «автобаном Полісся». Однак була і тут ложка дьогтю: закінчувалося одне село і починалося інше і все будинки і будинки над дорогою і кілометрів з 15 не було жодного місця де можна було б відпочити, а всі мости через Случ, які були на картах Генштабу були зруйновані.

зруйнований міст через р.Случ

Нарешті знайшовся і цілий міст через р.Случ через який ми попрямували до місця ночівлі біля р.Комарниця по течії якої було багато ставків із гарними місцями для відпочинку. В результаті такого напівднювання за пів дня проїхали 40 км.

біля р. Комарниця

День 5. Сон на р.Комарниця був особливо міцним і виїхали ми пізніше, ніж зазвичай. І даремно. Спочатку нас радував сосновий ліс, а потім біля р.Случ зловили прокол у задньому колесі і вирішили ремонт проводити на березі. Однак більш невдалого місця годі було і шукати – маленький будиночок на березі, до якого вела вузенька стежка виявився відстійником каналізаційних стоків, про що ми дізналися із першим подихом вітру в нашу сторону. Але відступати нікуди – колесо зняте і довелося швиденько завершувати ремонт.

Потім було Березне, яке здалося мегаполісом після далеких сіл у лісах. Далі вітер серйозно вирішив нас не пускати і дув прямісінько назустріч. Однак загрозливий вигляд дощової хмари, що почала гнатися за нами виявився переконливішим і ми із швидкістю равликів поїхали вперед. У с.Антоновка  нашу увагу привернув закинутий військовий об'єкт, схожий на ДОТи біля Києва, але в декілька разів більший. Пізніше вікімапіа сказала, що то ДОТи  лінії «Бастіон Полісся». Дощова хмара підганяла нас далі і ми, не в’їжджаючи в Костопіль, через с.Корчів'я поїхали до гранітних кар'єрів в с.Берестовець. Дорога туди рівна-рівна, немовби проведена під лінійку, з одного боку поля а з іншого луки і ліси, серед яких петляли звичні для цієї місцини канали. І якось воно так було  по-своєму красивим, що хотілося надовго запам'ятати це місце. Як і слід було очікувати з першого разу кар'єр з базальтовими стовпами  знайти не вдалося. Був старий затоплений гранітний кар'єр, був великий екскаватор, був навіть чоловік на машині з причепом із надписом «турист», а базальтових стовпів не було, ще й місцеві хлопчаки сказали, що весь базальт використали для пам'ятників...

 

затоплений гранітний кар'єр у с. Берестовець

Стало вечоріти і ми засмучені від того, що ні «Надслучанської Швейцарії» ні стовпів не вдалося нормально подивитися поїхали шукати місце для ночівлі. Здавалося, на карті довкола ліс, є канали з водою, в чому б могла бути проблема?! Виявляється кабани, кроти і інша живність попрацювали над кожною рівною площадкою, що ніде було поставити намет. Врешті-решт наші пошуки завершилися успіхом і ми несподівано подякували бобрам: вони старанно гризли вербу і верболіз, причому для нашої зручності назаготовляли купу полін такого розміру, що тільки бери і клади у вогонь, що ми і зробили. Всього за 5 день проїхали біля 70 км.

 

ранок в таборі біля с.Берестовець

День 6.  З самого ранку біля табору було чутно голоси козуль, а на мокрій від роси траві було видно їхні сліди. Поближче знайомитися вони не хотіли тож нарвавши прибережної м'яти ми рушили далі. Проїжджаючи іншою дорогою через село ми з цікавості вирішили зазирнути до ще одного кар'єра і о чудо, виявляється базальтові стовпи таки існують.

Базальтові стовпи

Це відразу підняло авторитет автора маршруту в очах команди і йому не залишилося нічого іншого як взяти фотоапарат і задокументувати присутність жіночої частини команди біля кожного камінця в кар'єрі. До речі тут було справді цікаво. Базальтові стовпи майже правильної шестикутної форми вертикально підіймалися догори. Як говорять обізнані люди такий характер залягання цієї найдревнішої породи на землі є доволі рідкісним явищем. Далі дорога, яка показана на карті як ґрунтова, а насправді була асфальтованою, через ліс привела нас до р. Горинь і далі повела до с. Постійного. 

р. Горинь

Тут нас чекало унікальне і водночас сумне видовище: у ставку, одним берегом якого було сільське звалище плавали лебеді. Ділянка від с.Постійне до с.Знамирівка викликала найбільше питань, так як на карті цієї дороги  не було, а на супутникових фотографіях було видно якусь дорогу. Насправді все виявилося набагато краще ніж очікувалося і тільки за 3 км до с.Знамирівка почалися заболочені піски і боброві заплави, скрізь виднілося багато слідів звірів, але цей останній в нашій подорожі дикий відголос Полісся для нас був не важким, а навпаки приємним.

до с. Знамирівка 3 км

Далі асфальтована дорога привела нас до с.Журавичі, де для ночівлі нам запропонували місце біля закинутих торфорозробок, які зараз залиті водою і місцеві називають цю місцевість «Розливи». Вони ще сказали, що тут багато лебедів і ловиться риба. Друге ми перевірити не змогли, а от те що там дуже багато лебедів і дійсно красиві місця так це точно. Всього за 6 день ми проїхали близько 65 км.

закинуті торфорозробки

День 7. День почався із сніданку, причому ми були не одні в цьому занятті. Біля нас блукав лелека і ми його для цікавості сфотографували і як це буває зловили його саме в той момент, коли він намагався ковтнути якогось для нього смачного жука.

сніданок лелеки

Дорога до Луцька – просто красива дорога через ліс і ми не вчулися як були в місті. Далі були кілометри по древній частині Луцька, яка виявилася напрочуд маленькою.

Луцьк

Подивилися замок Любарта та чудовий будинок скульптора Голованя, з'їли піцу, відвідали трохи дикуватий, але цікавий міський парк, проїхалися по центральній пішохідній вулиці повз сонячний годинник із «парадом планет», а за рекомендацією місцевих велосипедистів ще й відвідали досить приємне кафе зі смачними тістечками і врешті-решт закінчили маршрут на залізничному вокзалі. Всього за 7 день за собою лишили  70 км доріг.

Далі збори велосипедів, їх розміщення в вагоні і нічна дорога до Києва, яка промайнула непомітно за втомою, яку ми назбирали за 7 днів. І ось ми в Києві і наша подорож добігла кінця і ми починаємо думати куди поїхати наступного разу...

Отже за сім днів ми побачили 372 кілометри доріг Полісся, які нам показали красиві місця, піски, річки, болота, приємних людей – все те, що придає Поліссю неповторний шарм із-за якого туди хочеться повернутися знову і знову. 

Оцените статью:

Перепост:

Статья понравилась: Миша, mocrosoft, _sanj_, дедок, Nemo Nemo, avalmesh, alex74,

Статья не понравилась: Таких нет