Яхтинг в Турции

Этому путешествию предшествовала длинная череда случайностей. Случайно выяснилось, что моя давняя приятельница Валя, 20 лет назад закончившая гоняться в юношеском яхтинге, все это время мечтала о парусном походе. Случайно оказалось, что другая знакомая – Оля, хочет заниматься тем же, чем и я – организацией яхтенных прогулок в Турции. Написав из любопытства в одну из чартерных контор, случайно выяснил что лодка, к которой я присматривался, свободна в последнюю апрельскую неделю. И совершенно случайнона нее предлагается серьезная скидка.

Подняв хай параллельно в нескольких тусовках, я и Оля буквально за день укомплектовали команду из восьми человек – именно такова максимальная пассажировместимость нашей лодки.

Мужская часть экипажа комплектовалась тремя мотодебилами и джипером. Вот эти гнусные рожи.

Олекса – кэптэн, штурман, проводник, экскурсовод и бессменный вахтенный.

Вилен – заслуженный мотодебил и вообще русич, по совместительству боцман. Сначала также был коком, но со временем его выжила из камбуза Лада.

Олег – самый старший и одновременно самый моложавый представитель мужской половины коллектива. Хоть и джипер, но не курит и почти не пьет. Опытный рулевой, по совместительству стал и основным водителем динги.

Серега – приличный эндурист и предприниматель, интересующийся яхтами. Старательно учился рулить и чувствовать ветер. В отличие от остальных не брезговал становиться к штурвалу под мотором, чем нагло пользовался кэп. Разумеется, в интересах общего дела.

Прекрасная половина команды состояла исключительно из спортсменок, комсомолок и красавиц.

Оля – организатор горнолыжных туров и душа любой компании в этот раз ограничилась должностями казначея и летописца.

Валя – известный тренер йоги в обычной жизни. Благодаря серьезному парусному опыту в первые дни непростой погоды и обучения остального экипажа наряду с Олегом была опорой капитана.

Лада - дочка Вали, будущая Никита. Благодаря маме находится в отличной форме. Благодаря папе – адепту ниндзю-цу в свои 12 лет знает как легко сломать пальцы, как заставить мальчика отдохнуть в позе зю и много других не менее полезных для девочки вещей. К середине похода захватила власть на камбузе.

Катя – айтишница, лыжница и балагурка была главным фотографом путешествия.

А теперь собственно о самом путешествии в двух лицах.

ОЛЯ: На свете есть ещё много мест, куда непременно хочется попасть. И каждое новое путешествие приносит новые впечатления, новые положительные эмоции, новых друзей и новое понимание жизни. Наше приключение началось 18-го апреля сего 2013 года. Компания, состоящая из 8-ми человек, вылетела из Харькова в небольшой турецкий городок Бодрум. Несмотря на пересадку в Стамбуле, дорога прошла быстро и легко. Вечером нас хватило на то, чтобы поселиться в гостишке, немного прогуляться по ночному городу и покушать в местной забегаловке.

Утром, собрав все вещи и, оставив их просто на попечение администратора приюта (даже не осмеливаюсь назвать его отелем), мы отправились более подробно осмотреть этот городок. Позавтракали на набережной погуляли по узеньким турецким улочкам, посетили амфитеатри, конечно-же, попробовали местную кухню и свежие фрукты. Бодрум оставил у всех премилое впечатление. В середине дня начался мелкий дождик, который очень быстро перерос в затяжной ливень. По такой погоде мы загрузились в местный автобус и переехали в следующий пункт нашего путешествия -город с таинственным названием Мармарис. О, это прекрасное место! Несмотря на продолжающийся дождь и холод, город просто зачаровал и влюбил в себя.

ОЛЕКСА: Передсезонні вибрики авіації змусили нас розширити кругозір відвідинами Бодрума – більш доречного для нас рейсу в Даламан на потрібний день не передбачалося. Бодрум виявився чепурним курортним містечком. Втім, не дешевим – завдяки англійцям, які полюбляють там не тільки відпочивати, а й мешкати. Ввечорі оселилися в мальовничому гестхаузі, повечеряли в автентичній їдальні та здійснили променад набережною. Вранці налупилися на радощах дешевою полуницею, відвідали місцевий амфітеатр. За подивитися на рештки Галікарнаського мавзолею та замок госпітальєрів бажали забагато грошей. Тож довелося відправити їх в ігнор та, зважаючи на зливу, що почалася, дременути мерщій бусом у Мармарис.

ОЛЯ:Утро следующего дня порадовало погодкой. Быстро позавтракав и собравшись, мы торопились в марину на долгожданную встречу с нашей лодочкой. Приём яхты, последние оформления документов, загрузка продуктов и личных вещей – и вот мы уже в открытом море! И здесь мы уже оторвались по полной программе – мало того, что в этот день дул приличный ветер и мы сразу походили под парусами, потренировались выполнять различные манёвры, неожиданно для всех, мы случайно приняли участие в парусной регате. Видили-бы вы глаза команды яхты, мчавшейся на встречу и мы слабо понимали их речь, но несложно было догадаться по отдельным жестам и выкрикам смысл их «просьб». Весёлые и счастливые мы возвратились на ночёвку в бухту, где нас ожидали горячий душ и радушие хозяев. Первая ночь на яхте.

ОЛЕКСА:Ранок перед появою до марини був присвячений закупівлі овочів та фруктів. Інший харч був замовлений заздалегідь і мусив чекати на нас на причалі. Приймання човна відбулося досить швидко, і вже о 15 годині ми були готові вирушати. До цього часу піднявся вельми бадьорий вітерець, і ми приступили до тренувань у внутрішній затоці. До вечора вправлялися в стернуванні, поворотах, рифленні вітрил та інших необхідних діях. Заодно підрізали регату, що проходила поряд в тій же ж таки затоці Мармарису. За час вправ вилізло декілька технічних проблем, а вітер не припиняв свіжішати. Тому я відмовився від запланованого нічного переходу і вирішив повернутися на базу для виправлення несправностей та ночівлі.

ОЛЯ: Подъём в 6.00 утра, быстрые сборы, лёгкий завтрак и выход в море. Сильный ветер, ласковое солнышко, местами 1,5-метровые волны – как по-царски принял нас Нептун. Весь день на парусах, не хотелось упускать такой погодки и такого ветра. И лишь на закате солнца мы зашли в красивейшую бухту KapiCreek. Оставив яхту на причале, вся наша команда решила размяться и прогуляться в местное селение. Какие сногсшибательные виды открылись нашим взорам. Если и есть рай на земле, то он находится здесь…. После полученной порции счастья мы отправились в село. По дороге встретили 17-летнего пастушка, который ненавязчиво пригласил нас угостить чаем. И здесь нас не оставил равнодушными турецкий сервис – в какой-то глухомани 17-летний ребёнок с нами говорил на английском языке. За чай мы забыли сразу, попав в хозяйский дом, но каждый при этом купил 1,5-литровую бутылку оливкового масла и баночку местного мёда, а так-же яйца, йогурт (так называется местная сметана), хлеб, который выпекли при нас. Куда там европейскому сервису? Ужин в респектабельном ресторане был вкусным и дорогим.

ОЛЕКСА: Підняв команду о шостій, о сьомій ранку ми вже були в морі та йшли в напрямку затоки Фетхіє. Погода була вельми свіжою, тому десь 50 миль було здолано за день по-чесному, під вітрилами. Рухаючись найкоротшим напрямком ми вийшли далеко в море і легко обходили інші яхти, що крадькома просувалися вздовж берега. Часом на поривах човен досягав швидкості в 9 вузлів, що для 35-футового круізера дуже багато. Останні милі далися найважче через на той час вже півтораметрові хвилі, які доводилося приймати бортом. Тим не менш завдяки непростій погоді команда перетворилася на зіграний екіпаж лише за два дні. Просочилися в затоку Гьоджек та стали на ніч до причалу рибальського ресторану Гьобюн. Перед вечерею пройшлися по гористому півострову Капи. Познайомилися з місцевим пастухом та купили в нього домашніх хліба, йогурта, яєць та оливкової олії. Розкішна вечеря з гарним краєвидом на затоку та оточуючі гори став гідним завершенням цього чудового дня.

ОЛЯ: Утро 5-го дня пребывания на турецкой земле все провели по-разному – желающие сходили на уже знакомое место встретили рассвет, другие отоспались. В этот день неторопясь позавтракали и снова в море. Через несколько часов мы зашли в красивую лагуну Олюдениз (местные называют его мёртвым морем). Это национальный парк с красивыми растениями, ухоженными дорожками внутри которого есть более тёплая лужица. Ночёвка была на якоре возле национального парка.

ОЛЕКСА:Вранці частина екіпажу пішла на гору зустрічати схід сонця, інша частина висипалася. Поки готували сніданок вийшов в інтернет за погодою. Прогноз на найближчі дні невтішний – суцільний штиль. Вийшовши на середину затоки Фетхіє ми дійсно опинилися посеред нерухомої води. Чоловіча частина команди розважалася купанням, жіноча – засмагою. Так і гаяли час, яж поки пообід не з’явився спершу ледь відчутний, а потім й більш-менш стійкий бриз. Кілька годин до темряви вистачило, щоб дістатися Олюденіз (місцевого Мертвого моря), кинути кітву та двома заїздами дінгі відвезти зацікавлених на дослідження місцевості. За одностайною думкою дослідників місце виявилося попсовим та нецікавим. А от парапланерісти, які немов спілі плоди сипалися купками та поодинці з сусідньої гори, розважали нас до самого заходу сонця.

ОЛЯ: Шестой день - уже никто никуда не торопился, утром все хорошо выспались и устроили купания (или умывания) в Средиземном море. Нельзя сказать, что море было тёплым, но точно можно отметить, что оно было чистое, прозрачное и глубокое. До берега 10 метров, а приборы показывают глубину 40 метров. В этот день был штиль, поэтому шли на моторе и очень скоро попали в фантастическое место под названием Долина бабочек. Оно было похоже на рекламу баунти. С моря был виден пляж с пальмами, далее он уходил в каньон и упирался в огромный водопад. С помощью Тузика (нашей моторной лодки) наша команда высадилась на берег и сразу нашла себе кучу развлечений. Для начала мы встретили странный агрегат, который не смогли обойти стороной.) Потом прогулялись по узкому каньону на водопад, желающие пробежали по горной тропе в высокогорную деревню, которую хорошо видно с берега. Очень не хотелось покидать это место, но нас впереди ждало ещё много интересного. Сделали несколько честных попыток пойти под парусами, но в этот день было не судьба. К вечеру наше внимание привлёк небольшой островок с романтическими развалинами и множеством живущих на нём кроликов. Да-да, именно кроликов! Их хозяином оказался турок, хозяин ближайщего ресторана. И стоило нам только высадиться на острове, как он тут-же примчался на моторке и ходил следом, чтобы нам не вздумалось отужинать кролятиной. Обследовав остров, мы отправились на якорную стоянку в его ресторан с длинным и непонятным названием Караджа-Орайн. Нас сразу покорил концептуальный вид этого ресторана и сопровождающий репертуар Боба Марли. Да, собственно, и растаманский внешний вид красивого турка говорил сам за себя. Это заведение было очень непохоже на все предыдущие и всё такой-же гостеприимный приём. Такому обхождению стоит поучиться! После вкусного ужина нас отвезли на нашу яхту (такой местный обычай).

ОЛЕКСА:Втягнувшись у неспішний ритм подорожі ранок почали з урочистого поїдання кавуна. Покупалися, позасмагали. Ніякого сенсу поспішати не було, тому що до наступної цікавої нам бухти лише кілька миль. Тож опівдні причвалали на моторі в Долину Метеликів – вражаючий розмірами каньон, що висуває свої урвища просто в море. Також як і вчора в два заходи дінгі народ відправився на дослідження невідомих просторів. Метеликів не знайшли, мабуть ще не сезон. Замість того піднялися до вражаючого висотою та красою водоспада. Дехто навіть пройшов крізь нього та скупався. Дочекавшись повернення, я теж зійшов на берег, де влаштували обідній перекус. На пляжі обладнаний кемпінг і навіть існує дайв-центр. В сезон тут, здається, людно. Мене ж особливо вразив старий іржавий трактор геніальної конструкції, розмальований квіточками. Долина Метеликів місце напрочуд затишне, але відкрита з заходу бухта вкупі з ненадійним піщаним дном не надихала на ночівлю тут, незважаючи навіть на сприятливий прогноз вітрів з інших напрямків. Тому я вирішив пересунутися на ніч до острову Гемілер, що розташований неподалік та відомий своїми середньовічними руїнами. Знову надвечір з’явився вітер і дозволив походити під вітрилами. Ще здалека над низькою частиною острова в бінокль роздивився частокіл щогл немов у марині. Стало зрозуміло, що сподіватися на простір та самотність там не доводиться. Тим часом ми наблизилися до іншого острову на якому, немов на долоні, красувалися дуже мальовничі руїни фортеці. Всі крім мене рушили на дінгі досліджувати залишки, я залишився на човні дрейфувати неподалік та розважатися спостереженнями в бінокль. Мою увагу привернула моторка, що стрімко стартанула від якоїсь чудернацької халупи неподалік на півострові в наш бік. Наблизившись, вона навернула кількі кіл навкруги острова та висадила на берег одного чоловіка, котрий чимдуж побіг до наших. Я був неабияк зацікавлений тим, що відбувається. Виявилося, що це хазяїн автентичного рибальського ресторанчику, який я прийняв за халупу. Він приїхав придивитися за кролями, яких розводить на волі на острові, щоб туристи їх випадково не поцупили. Заодно ми отримали наполегливу пропозицію завітати до його на вечерю, що і було зроблено. Одночасно вирішилося й питання стоянки на ніч.

ОЛЯ: Утром мы не смогли отказать себе в осмотре прилегающей территории – с какой любовью люди выращивают культуры на такой обеднённой земле. В этот день наше судно сделало небольшую остановку возле города Фатхие и вечером причалили в бухту Сарсала (Sarsala), где была запланирована встреча с питерским другом. Очередная ночёвка на якоре в очередной бухточке. На протяжении всего маршрута мы увидели много уютных заливов и бухт, которые не были похожи одна на другую, каждая была по-своему незабываема и хороша.

ОЛЕКСА: З ранку здійснили прогулянку островом, що складений з чудернацьких витворів застиглої лави, поснідали та рушили. На вечір домовились про зустріч у бухті Сарсала з моїм приятелем Владом з Мармариса, який працює інструктором в яхтенній школі Гьокова. Але до того треба було зайти в Фетхіє заправити передчасно спустошений газовий балон. Кинули кітву не доходячи до міста в зручній бухті. Питання заправки балону вирішилося з першим же таксистом на березі. Поки чекали на гонців здійнявся свіжий вітерець, що було дуже вчасно. За пару годин він доніс нас на протилежний бік затоки Фетхіє і вже в темряві намагаюся знайти Влада по координатам з смски. В результаті спершу швартуємося до причалу рибальського ресторанчику. Потім стаємо на буй в сусідній бухті. І нарешті до борту човна Влада. Такий от учбово-тренувальний вечір видався. Радість зустрічі, вечеря в гостях та балачки до півночі.

ОЛЯ: Следующим пунктом нашего путешествия была бухта Могил(TombBay). С моря непривлекательное место оказалось очень уютным изнутри. После быстрого обследования мы двинулись на место под названием Бани Клеопатры (RuinBay) – очень приятное место с живописным сосновым склоном. Развалины хорошо просматриваются с суши, по ним можно полазить, желающие могут поплавать вокруг бань.(фото) Вечером этого дня остановились в устье реки Далян. Такого красивого заката с одной стороны и быстрого появления луны с другой мы не наблюдали ни одного раза.

ОЛЕКСА: Снідаємо разом навпаки, в кокпіті нашого човна. Отримавши кілька порад що до цікавинок в сусідніх бухтах прощаємося – Влад зі студентом прямуюсь в Мармарис. А ми спершу відвідуємо Бухту Могил з лікійськими гробницями римського часу. Потім – так звані Бані Клеопатри – напівзатоплені рештки укріплень незнамо чого. Це останній повноцінний день подорожі – завтра під вечір мусимо здати човна в марину. Тому після обід прямуємо до гирла річки Дальян, щоб якомога скоротити завтрашній перегін. По дорозі милуємося розкішним закатом. Дальян відомий черепахами каретта-каретта, що мешкають та плодяться в річці. Завтра розраховуємо їх побачити. А поки в темряві дуже незвично бачити на екрані ехолота глибини менше 5 метрів. У скелястих зазвичай берегів в 10 метрах від берега вже добрі 30 глибини. Тут же ріка виносить в море величезну кількість піску, тому дуже мілко. Кидаємо кітву в позначеному в лоції місці, незважаючи на його незручність. Підтвердження вірності рішення приходить за 10 хвилин – навіть на дінгі неможливо наблизитись до нібито далекого берега. Мілина, нездолима навіть на моторці з підвісним двигуном, тягнеться далеко в море.

ОЛЯ: И как всегда окружающую действительность мы смогли рассмотреть только утром. В это утро недолго мы раскачивались, очень скоро к нам подошёл экскурсионный гулит и все конечно-же захотели посмотреть на редких и известных во всём мире черепах карэта-карэта. Да, зрелище было просто потрясающим – огромные метровые черепахи поднимались со дна реки, чтобы схватить не менее огромных крабов, они их жевали словно семечки. А какие черепахи устроили брачные игры! Это сложно описать словами, оно стоило того. Возбуждённые и счастливые возвратились на борт и через несколько часов зашли в уже полюбившуюся нам марину. Это была прощальная ночь на нашей яхточке. Утром мы покинули своё судно, целый день прогуляли уже по родному Мармарису и на рассвете 28-го апреля вылетели домой. Домой мы уже возвращались не друзьями, нет, мы возвращались как члены одной семьи. Но, это уже другая история…

ОЛЕКСА: Вночі кілька раз підводився – було враження, що кітва не тримає й свіжий нічний бриз тягне човен до скелястого острова. Але все гаразд, сплю далі. На сході сонця з Олегом та Валею рушаємо на прогулянку пляжем. Судячи по плакату ми вчасно – саме тут черепахи відкладають яйця, тому з 1 травня до 1 жовтня відвідування пляжу суворо заборонено. Тим часом до нашої яхти підійшов екскурсійний човен. Повертаємося на борт, торгуюся та відправляю народ дивитися на черепах. На все інше – руїни чогось там - у нас вже бракує часу. Вражень від велетенських черепах вистачило до самого Мармарису. Наостанок погода подарувала нам пару годин вітру посейлити на прощання.