Міжнародний велопохід Молдовою - ч II

Частина І

2013.05.01 - день шостий

Оце типовий набір досвідченого водно-пішого туриста, який вперше вирушив у велопохід. Так що проект "Доступний велотуризм" діє.

З цього місця вже їхали асфальтом. Як ближче до столиці так і дороги кращі, але завантажені автотранспортом і не цікаві.

В Кріково ми доїхали до нашого обіду.

Затарились на обід у місцевому маркеті і під'їхали до прохідної винних підвалів. Як виявилося екскурсії в них по попередніх записах і коштує вона занадто, аж 250 лей (приблизно 180 грн.) з особи. Вирішили не тратить таких грошей і розташувалися неподалік на зеленому газоні на обід та відпочинок. На цей день ми вже проїхали весь запланований маршрут тому сиділи тут аж до вечора. І на стоянку спустилися до озера, коли зовсім спала спека.

А на вечерю дегустували вино заводу Кріково. Виявило смачним...

Цього дня ми вже в обід були в столиці Молдови - Кишинеу...

бідати хотіли ботанічному саду. Попередньо зробили закупку продуктів в гіпермартеті. Зустрівся нам кишеневець Сашко, який також полюбляє подорожі.. А потім він ще раз зустрівся по дорозі в ботсад і подарував нам 3 літра гарного вина. За це йому велика подяка від всіх учасників.

А з центру ми вже їхали по велодоріжці...

А в ботанічний сад нас з веліками не пустили - бо не можна. А ще виявилося, що вхід платний і фотографування в ньому також платне. Тож ми вирішили обійтися без цього саду і поїхали нижче на озеро. Там і відпочили...

Далі вирушили в напрямку Бендер. По дорозі фоткались біля літака, що біля аеропорту...

Проїхали Ане́ній-Ной і планували зупинитися біля ставка поруч села Гирбовецул-Ноу. 

Але коли під'їхали до нього то на березі зустріли п'яненьких мужиків. Вони шось пробували пояснити що тут не можна ставити намети, бо ставок чи в оренді чи приватний. Довго спілкуватися з ними не хотілось, то ми поїхали повз ставок в напрямку села Балмаз. Проїздили мимо окультурених пляжів з павільйонами, видно, що перебування там за гроші. Проїхались трохи далі від ставка і зупинились на дуже гарному лузі.

 

Планували ми в Бендери заїхати через села Фарладани і Гиска. Але виявилося, що Гиска і місто Бендери вже на території іншої держави - Придністровської Молдовської Республіки (ПМР, Придністров'я). Між селами Фарладани і Гиска проходить кордон, і є пропускні пункти обох держав а між ними пост російських миротворців. Ось на на Придністровському пункті нас і не пропустили, бо цей пункт тільки для місцевого населення і в ним немає бланків еміграційних карт і чогось там... А нас відправили назад і сказали що в Бендери можна потрапити по трасі R26. Прийшлося кілометрів 10 об'їхати, щоб на неї втрапити. 

Проїхали молдовський ПП показавши паспорти, проїхали мимо миротворців. На придністровському ПП затримались трохи більше. Пройшли паспортний контроль і заповнили еміграційні картки. По правилам вїзду в ПМР ми повинні стати на облік міліції протягом 24 годин. Але нам майор КГБ ПМР на всіх анкетам поставив термін до 22:40. Те що ми туристи і ночуємо в наметах за містом нікого не цікавить. Трохи настрій впав. Так ми в'їхали у місто Бендери. На відміну від Молдови, в якій всі написи латинськими буквами і не зрозумілій для нас мові, в ПМР все на російській. Начебто заїхали в минуле - в Радянський Союз.
Пошуки входу чи вїзду в бастіонну фортецю виявилися невдалими. Втрапити ми туди так і не змогли, їздили навколо прилеглої території. Як виявилося фортеця знаходиться на території військових частин і доступ туди по вихідним. Толком ніде нічого не написано що і як. Місцеві також нічого толкового не розказати як туди потрапити. Така прикрість знову понизила наш настрій і ми вже поїхали на річку через міст на обід. З мосту таки сфоткали здалеку величну фортецю. На жаль ми не побачили також пам'ятник Конституції Пили́па О́рлика, який встановлено на території фортеці 9 квітня 2010 року на честь її 300-річчя. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання після Полтавської битви.

Після відпочинку та купання в Дністрі ми заїхали в доблесну столицю ПМР - місто Тираспіль...

Місцевий мешканець повідомив, що Тираспольська (Серединна) фортеця тільки на словах. Як пише wikipedia "Фортеця сильно постраждала за часів СРСР при будівництві в 1970-і роки Суворовського мікрорайону Тирасполя. На початку 1990-х років існував план відновлення Тираспольської фортеці, аби створити з неї туристичний об'єкт. Проте, через низку причин відновлювальні роботи були припинені".

З пригніченим настроєм поїхали на залізничний вокзал, щоб узнати чи можна виїхати з цієї країни до зазначеного в анкетах часу. Але майже всі поїзди відмінені...

На вокзалі є також прикордонна служба і нам працівник повідомив, що можна зареєструватися в міліції зовсім неподалік вокзалу. Так ми зробили. Проблем з реєстрацією не виникло. Незважаючи на неробочий день, чергова зібрала наші паспорти і хвилин через 10 повернула їх з талонами - дозволами на проживання. 

Цей момент згладив весь негатив від перетину кордону ПМР. І ми тепер законно почували себе  в Тирасполі...

Закупились на вечерю і поїхали за місто ночувати на берег річки за поселенням Суклея... 

Ось і настав час розставання. Велопохід "доїжджав" до кінця... Наші московські друзі мали квитки на потяг пізно вночі з Тирасполя, а Ярік квиток з Одеси. Тут всі учасники розпрощалися до наступної зустрічі. А ми з Олексієм продовжили вже вдвох похід до Білгород-Дністровського...

Ось де популярна велопарковка, біля супермаркету "Шериф". Нам ніде і приткнутись було...

Перетинали ми в цей день два кордони Придністров'я-Молдова і Молдова-Україна. Проблем на ПП не виникало. Залишили собі на згадку дрібні гроші...

І вже від вечір доїхали до Білгород-Дністровської фортеці...

І заночували просто неба неподалік на березі затоки...

2013.05.05 - день десятий

Періодично просиналися від церковного дзвону, бо саме святили паски. І вже схід сонця ми спостерігали з електрички на Одесу.

А в Одесі покаталися популярними місцями і поїхали на пляж убивати час до відправки нашого потягу.

А ще вирівнювати типову засмагу велосипедиста...

Підсумовуючи весь похід, можу сказати що Молдовою можна їздити. Перед поїздкою нам багато хто казав, що там робити нічого, доріг не має і біднота кругом. Але виявилося що є що подивитися, узнати щось нове та цікаве, поспілкуватися з молдавани, попити дешевого але смачного домашнього вина. Народ дружелюбний, спілкувалися на російській, все розуміють. Аграрний сектор працює, поля засаджені, садки ростуть, виноградники доглянуті. Асфальтові дороги якщо є то якісні, але багато таких що на карті зазначені як асфальтовані, а на справді покриті гравієм.
 

Трохи аналітики

 

Мої грошові витрати приблизно були такими: 200 грн. на транспорт, 400 грн. на продукти (скидалися в "загал"), 200 грн. особисті витрати.

А ще фотки: