Більське городище (Гелон)

Вперше я потрапив на Більське городище (Гелон) в вересні 2004 року. Та спроба оглянути пам’ятку виявилася невдалою, тому що археологічний сезон вже закінчився, а місцеві мешканці нічого членороздільного не спроможні були розповісти. До того ж я не мав схеми городища. Але місце дуже сподобалось і з’явилось бажання при нагоді відвідати Більськ ще раз.
Майже через рік, повертаючись з Сорочинського ярмарку, виникла ідея повторити спробу. Цього разу нам пощастило — ми знайшли археологів і з їх допомогою та порадами оглянули частину городища.



Воно вражає своїми розмірами, до того ж природа тут просто дивовижна. Мальовничі луки в заплаві старого та нового русла Ворскли, а круча правого берега ріки, на якій знаходяться ліс та городище і зовсім рекордної для лісостепу висоти. Площа городища величезна, тому маю сумніви що до доцільності піших відвідин. Навіть на колесах важко за день побачити все, особливо якщо вперше опинитись тут. Тому дам кілька порад тим, хто бажає оглянути цю чудову пам’ятку.




Про дорогу. Якщо їхати своїм ходом можливі три шляхи. Перший — Сумською трасою до Охтирки, в Охтирці звернути на Полтаву. Другий — Київською трасою, в Полтаві звернути на Охтирку. І, нарешті, правильний — через Старий Мерчик та Краснокутськ — секретною дорогою, якої досі немає на мапах автошляхів, але яка позначена на фізичних мапах. На відміну від Київської та Сумської трас руху тут практично немає, до того ж на зворотному шляху можливо побачити ще певну кількість пам’яток, про які, гадаю, всі знають. Тож в такому разі після Колонтаїва шлях перетне дорога Полтава — Охтирка, по якій потрібно їхати праворуч (на північ), і невдовзі в’їхати в Котельву.
Десь посередині міста (а воно чималеньке) треба звернути ліворуч на не дуже примітну вуличку. На роздоріжжі з нею знаходяться церква, яку видно здалека, та автовокзал, якого майже не видно навіть впритул. Вказівника на Більськ, звісно, немає. Вуличка певний час плутає по Котельві та нарешті виводить на міст через Ворсклу. Перетнувши Ворсклу та звернувши праворуч можна знайти дуже гарне місце для ночівлі.






Далі дорога простує луками в старому руслі Ворскли, а потім зненацька з поворотом ліворуч починається підйом приблизно кілометровим серпантином. Десь посередині — криниця з дуже смачною водою та пам’ятник партизанам-ковпаківцям. Нагорі знов рівнина, дорога прорізає зовнішній вал, на протилежному узбіччі — план-схема пам’ятки.







Про огляд. Зручніше оглядати городище починаючи з західного краю. Щоб потрапити до західного укріплення потрібно проїхати Більськ, а на краю села на перехресті звернути ліворуч та проїхати вздовж ферми. Укріплення розташоване на відкритій місцевості, тому його гарно видно та зручно оглядати, на відміну від східного. Поруч з західним укріпленням зазвичай декілька розкопів. Якщо ви потрапили в Більськ влітку в першій половині дня на розкопах можна побачити археологів за роботою. З ними корисно познайомитись. Вони не кусаються, навпаки, дуже привітні і охоче розповідають про все, що вас цікавить. З нами їм так сподобалось теревеніти що навіть запрошували залишитись на ніч в таборі для більш детальної розмови під горілку :) На жаль ми мусили повертатись додому.






На південний схід від Західного укріплення знаходиться величний курганний могильник Скоробір. По описам він складається з 8-ми довгих курганних насипів, які сходяться в одну точку на зразок зірки. На жаль, ми не мали часу туди потрапити.
Через Лазьки, знов можна потрапити в городище, в його частину під назвою „Велике укріплення”. На схемі тут позначено величезну кількість селищ та могильників. Більша частина укріплення розпахана, тому в мене є великий сумнів щодо доцільності цього маршруту. Втім, є підозра, що більша частина більських сувенирів має походження саме з цієї місцевості.
Якщо Велике городище не цікавить зі Скоробору можна повертатися на схід вже знайомою дорогою. Маючим бажання залишитись на ніч це зручно зробити або на березі Ворскли, або поряд з археологами. Їхній табір знаходиться в лісі на східному укріпленні. Залишивши Більськ невдовзі побачите роздоріжжя з грунтовкою. Там треба звернути ліворуч, потім праворуч і ви опинитесь біля будиночка, в якому мешкають німецькі археологи. Щоб знайти харків’ян потрібно проїхати дорогою повз будинок до лісу, вже в лісі майже зразу за валом звернути праворуч і через декілька десятків метрів побачите наметовий табір, розташований прямо під валом з внутрішнього боку укріплення. Зазвичай археологи там мешкають з червня до початку вересня. З табору дуже зручно починати огляд східного укріплення. До того ж, тут у разі потреби можна залишити рюкзаки або авто.
Якщо нема бажання залишатись на ночівлю або варіант біля Ворскли більш привабливий, можна потрапити в східне укріплення з дороги. Для цього потрібно їхати майже до зовнішнього вала. Перед ним поряд з альтанкою звернути в ліс ліворуч однією зі стежок, кожна з яких веде навкруги східного укріплення, яке ховається в лісі. Велосипеди та мотоцикли там пройдуть, авто — навряд. Дуже багато дерев, що впали поперек дороги. Ліс дуже густий, мабуть тому вали східного укріплення зберігають вражаючу висоту та круті схили. Наша спроба здолати вал була вдалою виключно тому, що в лісі є можливість триматись за дерева та чагарник.






Повертатися до Котельви цікавіше другим шляхом. На північ від східного укріплення пролягає добре накатана грунтовка, з якої відкривається чудовий краєвид на долину Ворскли. Нею можна потрапити в старе русло, а потім повернутися на асфальт. Втім, ухил цієї дороги доволі великий, а грунт — глина, тому раджу користатися цим шляхом тільки по сухому.


Думка про оптимальність запропонованого маршруту в мене виникла постфактум. Скоробір, Барвінкова гора, місцевість, яка на схемі позначена як „Велике укріплення”, а також Куземинське укріплення поки що залишились для мене терра инкогніта. Вважаю, що їхати до Більська має сенс щонайменше на два дні.
Наступного літа я обов’язково ще раз з’явлюсь на більських валах. І не тільки тому, що не все там побачив. У цієї місцевості є якась особлива магічна привабливість. Тож якщо є бажаючі — запрошую до компанії.